Библиотека книг - Страница 170

Главный герой романа, тридцатилетний журналист из Парижа, отправляется но заданию редакции в отдаленную гасконскую деревню, чтобы сделать репортаж о черной магии, и словно попадает в иной мир. Неожиданно вся жизнь героя как бы раздваивается. С одной стороны — привычное существование, друзья, работа, любимая жена, с другой — колдовство, таинственный старый дом, сад с сумасшедшим садовником и девушка, дочь местного знахаря, в которую герой влюбляется столь же сильно, как в свою молодую жену. Необходимо сделать выбор. Внутренний конфликт обостряется, происходит ряд загадочных событий. Наконец, оказавшись на грани безумия, герой находит совершенно иррациональный выход.

Книга художественно-документальных рассказов «Атакую ведущего!» написана Героем Советского Союза И. Ф. Андриановым, сбившим в годы Великой Отечественной войны 23 самолета врага. Боевая биография прославленного аса во многом схожа с судьбой главного героя книги молодого летчика Сергея Денисова. Рассказы И. Андрианова отличаются большой достоверностью, написаны живым, образным языком.

«Декаданс» – это откровенный роман об экстремальном пути к себе, роман-исследование секса как способа самопознания. Чтобы открыть в себе неизведанные глубины духа, подчас надо отдаться самым низменным инстинктам...

Существующий институт брака и принятые обществом отношения между мужчиной и женщиной завели нас в тупик. Но декаданс может подтолкнуть к принятию новой философии отношений и жизни. Многие мечтают о сексуальной свободе, но только героиня нового романа Анны Андриановой не побоялась обнажить душу и тело, чтобы испытать новую философию на собственном опыте. Только пребывающий в экстазе творит совершенную вселенную...

Узнав о темном маге, чье имя в округе боятся произносить даже шепотом, герой решает действовать. На сто стоило — молодость, ловкость, мастерское владение луком и… разбойники, которым чародей чем-то насолил. Казалось бы, победа сама летит навстречу. Но мир, проникнутый магией, не так прост, как может показаться на первый взгляд… Бегут дорожки судьбы, пересекаются, переплетаются. Кто знает, куда приведет неприметная поначалу тропинка? Чем станет для мира первая битва безвестного паренька?

Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича — хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" — строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм — поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями — є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця — "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг — центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном — Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар — Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії — Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"

«Я прожив у Москві майже два роки, і то було чи не найщасливіші мої часи. Мабуть, саме з цієї причини в моєму романі стільки злості й чорної невдячності. Я досі не знаю, що в ньому більше важіть: втрачені можливості чи здобуті примари.»

Сапфира, юная очаровательная англичанка, знакомится во время рождественских каникул с молодым, красивым, уверенным в себе греком по имени Танос. Поженившись, они уезжают в Грецию и какое-то время чувствуют себя очень счастливыми. Но жизненные перипетии, болезнь Сапфиры после рождения близнецов, взаимное недоверие, ревность отдаляют супругов, они перестают понимать друг друга – и дело доходит до развода. Но в конце концов любовь торжествует, и к ним снова возвращается счастье.