Автор Поваляева Светлана

Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями тане надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов’язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів.

Коли ти живеш, життя видається тобі дуже реальним, єдино реальним, а смерть – нереальною. Коли ти помираєш, твої переживання видаються тобі дуже реальними, а життя стає чимось нереальним. Насправді все це – різні види бардо. Бардо – це тибетське слово, котре можна перекласти як «проміжне місце» або «перехідний стан». Бар означає «між», а до – «місце» або «острів». Терміном «бардо» визначають послідовні стадії переживання процесу втілення і переродження. Стану бардо не існує поза нами. Його зміст – це наше переживання. Не думайте, що ви буваєте в бардо лише у якісь певні періоди. Весь всесвіт – сансара та нірвана – перебуває в бардо. Від самого моменту занурення в сон і до повного пробудження ми знаходимося на території бардо. Допоки ми у полоні прив’язаності до «я», ми в бардо.

…Казка — вампір, Марк — художник снігу, Арсен — загиблий журналіст, Мара навіть серед примар собі не знаходить місця, Терренс Маккена виявляється Чорним П’єро, а Ленні Ріффен-штайль — клепсидрою… Всі неприкаяні привиди збираються у старому бюветі, й пробуджена артезіанська вода перетворює їх на Сімурґ… Словом, це готичний роман, або роман-хорор, хоча й софт, бо в кінці на вас чекає який не який, а гепі-енд.

У тексті збережено особливості авторського письма