Автор Франко Иван Яковлевич

Збірка складається з трьох частин, або "жмутків". У перших "жмутках" вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому "жмутку" є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого "жмутка" І. Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього "жмутка" - пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

"Украденное счастье" - одна из лучших драм Ивана Франко. Украденное счастье - социально-психологическая драма. Любовь к драматургии И. Франко пронес через всю свою жизнь. В условиях тогдашней отсталой Галичины писатель боролся за народность и реализм театрального искусства. Он был убежден, что театр должен быть не местом для развлечения беззаботных панычей-дармоедов, а школой жизни, проводником мыслей и чувств, мечт трудового народа.
Иван Яковлевич Франко написал несколько пьес, что стали украшением украинской литературы и театрального репертуару. Его драматичное наследство состоит из четырех больших и пяти одноактных пьес, самой известной из которых является социально-психологическая драма "Украденное счастье", в какой писатель глубоко раскрил социально-психологические причини конфликта героев.

Збірка казок Івана Франка під назвою «Коли ще звірі говорили» перший раз вийшла ще у 1899 р., друге видання з'явилось у 1903 році. До цієї збірки Франко додає передмову, в якій писав: «Оці байки, що зібрані в тій книжечці, то старе народне добро… Вони найбільше відповідають смакові дітей від 6 до 12 літ, заставляють їх сміятися і думати, розбуджують їх цікавість та увагу до явищ природи.»

В своїй збірці «Коли ще звірі говорили» Іван Франко вдало використовує художні засоби вживані в народних казках про тварин, зокрема традиційне змалювання рис тварин: зажерливості вовка, хитрості лиса, незграбності ведмедя, упертості осла тощо. Письменник ще більше підкреслив ці характерні особливості тварин, майстерно розкриваючи їх через вчинки або розмови персонажів.

Сказки выдающегося украинского писателя И. Я. Франко (1856–1016 гг.) беспощадно высмеивают ограниченность и высокомерие, скупость и подхалимство. В этой сказке малыши познакомятся с интересными приключениями хитрого лиса, который сумел обмануть всех зверей.

«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найціннішим. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!» Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть і дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.

Поема «Мойсей» — одна з вершин творчості І. Франка. У ній на основі біблійного сюжету розглядається історичний шлях нації, способи пробудження національної свідомості, історичної пам'яті. Алегоричний образ Мойсея розкриває роль визначної особистості в долі нації. Пролог до поеми — це Франків заповіт українському народові, дуже актуальний не лише в епоху національно-визвольних рухів того часу, а й донині.

Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки». Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи
персонажів. Кожен із героїв цього твору є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національностей. Житейські перехрестя залишають
свій відбиток на їх внутрішньому світі.
У цьому творі Франко порушує соціальні проблеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я і затурканості селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків безправ'я жінки в суспільстві.
Прототипом Євгенія Рафаловича послужив Євген Олесницький — адвокат і
громадський діяч, який був чудовим промовцем.