Помститися iмператору, стр. 1

Ознакомительная версия. Доступно 18 стр.

Тимур Литовченко

Помститися iмператору

ПРИСВЯЧУЮ вірному подружжю —

моїм батькам Івану Івановичу

та Жанні Григорівні,

котрі вчили свого сина

любити й ненавидіти…

Передмова

30 серпня 2004 року від Р. X ., Київ

Звісно, мені б дуже хотілось, аби ця історія розпочалася приблизно як роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері»…

Тобто, обстежуючи якось знаменитий давній собор… Наприклад, Софію Київську або один з храмів Києво-Печерської лаври… або відвідуючи свою альма-матер – Києво-Могилянську академію, на території якої й досі стоїть церква…

Коротше, в якомусь давньому храмі автор раптом побачив накарбоване на штукатурці слово «ФАТУМ». Звісно, графіті було виконане церковнослов'янською. Або принаймні латиною: «FATUM». Повторна спроба знайти графіті успіху не мала. Проте цей FATUM все не йшов з голови, розбурхував письменницьку уяву, тому з нього народилась та сама історія, яка…

Проте ні. Не ті зараз часи, ой не ті! Коли я був студентом, то у приміщенні НаУКМА на повну потужність працювало Київське вище військово-морське політичне училище. Та й не в університеті зовсім я студіював: це зараз він зветься Науково-технічним університетом України «КПІ», а за радянських часів іменувався зовсім інакше – Київським політехнічним інститутом. Що ж до часів нинішніх, то вештатись по церквах і храмах у пошуках натхнення колишньому «технарю», що всупереч долі став-таки письменником, але змушений заробляти на життя журналістикою, просто ніколи.

Часу не вистачає.

Такі реалії, така моя вдача…

Та все ж певна подоба до історії створення «Собору Паризької Богоматері» тут є. Просто специфіка інша – сучасно-українська…

Одного разу покійний нині Зіновій Кулик, шеф-редактор журналу «Політика і культура», більш відомого за абревіатурою «ПІК», запропонував запровадити на сторінках часопису нову рубрику «Історичний детектив». Оскільки рубрика ця явно виходила за площину як політики, так і культури, вести її було доручено редакторові відділу «Тема», де загалом зосереджувалась, так би мовити, «решта матеріалів, неполітичних та некультурних», – тобто мені. І не просто вести – писати матеріали власноруч. Бо це мало бути «не ляля-фафа», а «класно», на найвищому рівні, який, на думку начальства, міг забезпечити тільки штатний працівник – редактор відділу особисто.

Минув час, і якось на ПіКівській планірці, зовсім не «ПіКантній» та нічим особливо не прикметній, мені суворо нагадали: що ж це ти, негіднику, до нової рубрики нічого не пропонуєш, га?! Нумо подавай матеріал – і негайно! І диви – щоб змістовно, круто та цікаво для читачів!!!

Отже глибокої ночі, перегорнувши не одну книгу про авантюристів усіх часів і народів, а також уздовж і впоперек переоравши простори Інтернету, я раптом наштовхнувся на вельми загадкову персону, про яку багато чув раніше, проте все бракувало часу зосередитись і дослідити цей історичний персонаж в усіх деталях. А тут така чудова нагода!..

Йому буцімто були відомі секрети філософського каменя й вічної молодості. Ніхто точно не знав, де й коли він народився… і навіть більше – де й коли помер. І це при тому, що його приймали при всіх монарших дворах Європи! Мало того – він активно втручався у найпотаємніші та найделікатніші справи… Як би сказали зараз, контролював європейську «закулісу» й робив власну (свого імені себто) політику.

Чим більше книжок з різнокольоровими закладками нагромаджувалось на невеличкому столику перед комп'ютером, а також чим більше файли? накопичувалось у робочій теці комп'ютера, тим більша розгубленість охоплювала мене. Чорт забирай: відтоді минуло вже понад 200 років, а ще й досі ніхто не спромігся дати задовільне пояснення бодай десятій частині пов'язаних з цим історичним персонажем загадок. То що ж це у світі діється, панове добродії?..

І вже коли небокрай за вікном посірів, мій роз'ятрений мозок раптом немовби блискавка пробила! Схопивши добутий із величезними труднощами, але, здавалось би, з незрозумілою метою енциклопедичний довідник «Києво-Могилянська академія в іменах», я почав у шаленому темпі гортати крейдовані сторінки… Так і є: дивовижна схожість прізвищ нагло впадала у вічі! Подальші співставлення наочно продемонстрували: збігалися також численні дати і факти, для безглуздих, на перший погляд, вчинків знаходились дуже логічні пояснення та обґрунтування, і все це вкладалося у канву вельми несподіваної, проте дуже цікавої історичної гіпотези.

Доки зійшло сонце, статтю я написав, вона вийшла друком і була сприйнята на ура. З іншого боку, всього лише журнальної статті особисто для мене виявилось замало. Якби я був істориком, то, можливо, решту життя присвятив би пошукові доказів на захист несподіваної гіпотези. Бозна-що могло би з цього вийти… Проте я не історик, а лише інженер-металург, що став письменником, а заробляє на життя журналістикою. На превеликий жаль, Зіновій Кулик помер (Царство йому Небесне!), «ПІК» припинив вихід (добра пам'ять славетному часопису!..), а я працюю у зовсім іншому періодичному виданні, що не має анінайменшого відношення до моїх нічних шукань коріння істини двохсотрічної давнини. Тож єдине, що можу зробити далі, – виплеснути на папір образи, котрі міцно засіли в голові.

Що з цього вийшло, не знаю. Не мені судити.

Судіть краще ви…

Глава 1

Хмари над житом

По мірі переростання ранніх зимових сутінок у непроглядний морок ночі заціпеніння поступово заволоділо усім Дармштадтом. А якщо на вулиці сиро й морозно, краще сидіти у будь-якому приміщенні, тільки б носа не висовувати назовні.

Тільки би дров до ранку вистачило…

Пауль посунувся ближче до каміна, але не для того, щоб зігрітися: зараз його найбільш за все непокоїв стан Великого Магістра. Той завмер у глибокому кріслі, немов кам'яна статуя, і не ворушився вже протягом цілої години. А як раптом помер?!

З іншого боку, шляхетний принц просто міг надто глибоко поринути у вир зосереджених роздумів, піднестися думкою у найвищі духовні сфери – і уявіть, що найменший з його учнів, який ще не пройшов навіть четвертого ступеня посвяти, легким дотиком до плеча відволікає його назад, на нашу грішну землю!.. Святотатство!!! Але як іще переконатися, що зі здоров'ям Його милості все гаразд?!

Усе-таки не наважившись торкнутися плеча графа, Пауль почав уважно придивлятись до тонких губ, до закляклого лівого ока та гладенької, мармуроподібної, без жодної старечої зморшки шкіри обличчя. Ні, все ж треба спробувати…

Але тільки-но юнак зібрався перейти від вивчення профілю Великого Магістра до більш рішучих дій, як ліва щока графа нервово сіпнулась, нижня щелепа ворухнулася, і пролунав тихий, схожий на шелестіння весіннього вітерця голос:

– Не хвилюйся, хробачок, зі мною все гаразд.

– Ваша милосте!.. – зітхнув Пауль з явним полегшенням. – Ви й уявити не можете, як я перелякався.

– Ні-ні, хробачок, не зараз.

Магістр так легко та повільно, що крісло під ним навіть не рипнуло, повернувся до учня і, вдивляючись йому просто у вічі, сказав:

– Поки ще не час.

В єдину мить довколишня нічна тиша загустіла патокою й надійно заліпила вуха, тому наступні слова принца Пауль ледь розчув:

– Адже ми ще не поговорили як слід…

Розуміючи, що прямий погляд Великого Магістра йому довго не витримати, юнак проковтнув слину й ледь вичавив:

– Звідкіля Ваша милість знають, що я хотів…

Наступне слово «спитати» Пауль прошепотів після короткої паузи, але речення так і не закінчив. Ще б пак: було очевидно, що граф вважає його невимовлене питання просто ідіотичним! Справді, тільки повний бовдур не скористався би такою чудовою нагодою – бодай трішечки побазікати із самим Великим Магістром таємної ложі в момент нетривалого перепочинку… Та тут будь-хто не впустив би шансу!..