Чорний іній, стр. 3

— Про що розмріявся, філософе? — долинуло з-за переборки. — Думками себе замучиш! А чи не думалося тобі, що наймудріше солдатське заняття — то сон? Бо як до справи дійде, коли безноса прийде, дивись, а сили й не зосталося. Тож хропи, поки обставини дозволяють.

Це старшина Лукашевич напоумлював Смагу.

Думки котилися важко, мов вантажні вагони. Доведеться... доведеться... Що нам ще доведеться, не знає ніхто. І на все — чотири дні. Човен залишить район, який через кригу надзвичайно небезпечний для стерна. Тому човен відійде миль на п'ятдесят на південь, виконає своє завдання і повернеться рівно за чотири доби. Як хочеш, так і викараскуйся.

Нічого не забули?.. Спорядження — німецьке. Цілковитої ідентичності не досягли, але це й не ставили за мету. За основу взяли єгерську викладку есесівського полку «Нордланд»: маскувальні комбінезони, фуфайки з гагачим пухом, суконні штани й куртки, білизна фланелева, вовняні шкарпетки, светри, альпіністські черевики, сонцезахисні окуляри, спальники, термоси, лижі, льодоруби. Хоча цього разу схожість буде не такою важливою, хіба що допоможе виграти якісь секунди.

— Десь я читав, — згадував Щербо, — як мангуста перемагає кобру. Вона робить випад, а змія відповідає зі спізненням. Ще випад — реакція з більшим спізненням. Так різниця в часі між атакою та реакцією того, хто захищається, поволі накопичується. І виникає шанс. Крихітний, на межі життя й смерті, але шанс. Найчастіше мангуста цей шанс використовує. Спробуємо й ми. Але... спочатку треба цей шанс створити. Вони там усі знають одне одного в обличчя, жодного стороннього. Скільки їх може бути всього? І припустити неможливо, не знаючи всієї структури господарства. Може, двадцять, а може, й вісімдесят.

А на якого дідька нам термоси? Гарячого все одно брати ніде, сухпай. Хіба що на забезпечення до німців напроситися, «гаряченьким» обмінятися — ми їм свинцю добрячого, вони нам супчику горохового. Гаразд, там подивимося...

Краєм ока Щербо помітив, як Назаров штурхає в бік велетня-полтавця Чорного, що сонно втупив у простір зіниці, напівприкриті важкими повіками.

— Це ми вже під водою?

— Угу.

— Так просто? Кілька дзвоників, щось клацнуло... довгий видих...

— Задушливо у них тут... і спекотно, — втрутився Цвях. Чорний зненацька оглушив застудженим басом:

— Ось висадимося, там тобі буде свіжіше. Вітаміни в повітрі виснуть, на зубах тріщать.

... Хлопці всі перевірені, самостійні. Майстри рукопашного бою. І кожен — сам по собі. Будь-хто з них мав шосте почуття зв'язку з іншими членами групи, тренував у собі контроль загального перебігу сутички, що давало змогу безпомилково орієнтуватися й опинятися в тому місці й тієї хвилини, де було найнеобхідніше. Ось і зараз, ніякої знервованості, спокій та впевненість у рухах, неквапливість у мовленні. Люди знали собі ціну. Вони знали, як битися, щоб перемогти. Граничний ступінь ризику й відповідальності наклав на них тяжкий відбиток.

Хлопці — хоч куди. Тільки Сиротін мене непокоїть, новачок. Піврічну школу закінчив. Альпініст. Чи сходжувач? Не люблю слова «альпініст»... Молодий — лише дев'ятнадцять — необстріляний. І зразу в таке пекло. Око за ним потрібне. Добре, хоч Байда після шпиталю наспів. Про кращого заступника й мріяти важко. Надійний, швидкий, злий, обережний. І тямковитий. Ох, закурити б... та у підводників це не дозволяється...

Стримавши зітхання, Щербо повернувся на бік.

... Добу на есмінці, п'яту — у цій коробці... А що не взяли рацію — то правильно. При першій спробі вийти в ефір їхні «слухачі» нас запеленгують, що означає повний провал. Рація і комплект запчастин та запасні батареї — це кілограмів шістдесят зайвої ваги! Отже, ми — без зв'язку, сам на сам із цим радіотехнічним монстром Абверу, зусібіч наражаючись на смерть. І доведеться нам або розворушити цей гадючник, або залишитися там назавжди. Боже, як макітра тріщить! Від лоба до потилиці...

Щербові здалося, що він шкірою відчуває вагу водяної товщі. Дихати йому стало важко. Вранці, коли голився, він з відразою вдивлявся в чуже набрякле обличчя, що визирало з дзеркальної глибини. Зморшки позначилися різкіше й глибше, очі змучені. Підходяще для командира, який веде людей на смертельно небезпечну справу. Ще співчувати почнуть! Раптом болісно занили кисті — відгомін минулого сходження, коли скелями Скандинавських гір тікали від оскаженілих єгерів. «Ану, тихо! — наказав собі. — Настає час роботи, пружину заведено».

...Як там Зимін напучував словами однієї старовинної полярної інструкції? «Вельми ймовірно, що під час цієї справи зустрінете перешкоди, але минулий досвід керуватиме вами більше, ніж щось інше». Неначе для нас писано! Інформація про об'єкт — жалюгідна крихта припущень. А будувати плани на ймовірностях — непродуктивне заняття. Голки для примусу не забули? А ніпелі запасні?..

Він поринув у мутну сіру подобу сну. Йому снилося, що він не спить, а розмірковує про те, що життя знову пішло за новим, смертельно ущільненим графіком.

4

«Сучасна війна точиться в багатьох вимірах. Утому числі й в ефірі — перехоплення, розвідка, дезінформація. Тільки фахівець може уявити собі грандіозність радіовійни. В цьому розумінні мені як керівникові експедиції пощастило, бо обер-лейтенант Роланд Ерслебенартист дальнього зв'язку. Працює віртуозно, прочитує особисто найскладніші зведення радіоперехоплень, що їх передаємо до центрального пункту радіозв'язку Абвера в Шансдорфі, відтак це приносить мені справжню насолоду. А прослуховуємо не тільки випробувальні полігони англійських ВПС у Фарнборо та Хендоні, а навіть переговори американських артдивізіонів у Неваді! О, як пишався Ерслебен, коли вдалося вийти на прослуховування найзначнішого центру британської радіорозвідки в Блечлі!.. Годинами він ладен розмірковувати про фазові діаграми, диполі й модулятори, хоча Ерслебен і не балакучий. У ньому якось дивно поєднуються наївне захоплення роботою й тверезість розмірковувань, навіть їхня витонченість, коли йдеться про його улюблену радіоелектроніку. Схоже, вона для нього є джерелом найбільшого задоволення. Взагалі, дивне поєднання. А загадковість, поки її не збагнеш, може обернутися непередбаченістю. Стверджувати, що мені вдалося збагнути його вдачу, поки що не можу. Хоча вгадую в Ерслебені чоловіка неабиякої цілеспрямованості. Може, то духовність плюс воля? В ньому тече графська кров, і цим Ерслебен невимовно пишається. На столі в нього я помітив унікальну Біблію в сандаловій обкладинці. Вочевидь, досить-таки давня річ, можливо, вісімнадцятого століття. Він та його змінні радисти — випускники філологічних факультетів різних німецьких університетів. Чудова команда!

Та й начальник РЛС лейтенант Фогль не з тих, що пасуть задніх. Під час останнього візиту до їхнього «радіокоролівства» я став свідком творчої дискусії, і, їй-Богу, можна було подумати, що це не розмова двох офіцерів Абверу, а обговорення теоретичної доповіді на якомусь симпозіумі. Фогль щось доводив Ерслебену:

Знаходимо корелятор... дивіться! У кількох точках, що віддалені одна від одної, розмішуємо приймальні антени, а потім попарно перемножуємо перешкоди... в результаті нескладних обчислювальних операцій отримуємо точні координати джерела перешкод. Таким чином, кореляційна функціято міра збігу двох сигналів, прийнятих рефлекторами!обличчя його при цьому світилося торжеством.

Потім Ерслебен доповів мені про те, що вони щойно «навели» американську ескадрилью на Гренландію:

Мої хлопці вільно орієнтуються в англо-американському сленгу. Вони передали їм «поправку» до курсового кута. Ці роззяви вилетіли з Ньюфаундленда й повинні були дозаправитися в Ісландії. Тепер на Європейському театрі «чарлі» матимуть на вісім бомбовозів менше!

Після повернення треба буде представити Ерслебена до рицарського хреста з мечами.

Так, війна точиться в різних вимірах — радіовійна, протистояння броні та моторів, війна в глибинах та у висотних просторах, війна волі та розуму. Але мало хто в світі зараз усвідомлює, що людство стоїть на порозі створення нових фантастично потужних видів зброї. Мало хто може уявити собі ті надзвичайні можливості, які відкриє перед арміями здатність хоч малою мірою керувати кліматом! Метеовійна! Могутність держав, які оволоділи подібною зброєю, набирає глобальних, планетарних масштабів. І я пишаюся тим, що закладаю «льодовий фундамент»,дозволю собі використати саме таке словосполучення, — в могутність моєї Німеччини. Хто знає, чи не є скромна метеорологія вкупі з гідрографією та гляціологією тим передовим рубежем, за яким відкриється можливість створити небувалі бойові засоби, те незбагненне, що його зараз важко спрогнозувати? Навряд чи Ерслебен та Фогль замислюються над цим. Хлопчиська! Для них усе зрозуміло й просто. А для мене? Хто знає?..