Роман можна охарактеризувати як суміш сімейної саги та детективу, де два головні персонажі, журналіст та антикварний торговець, намагаються розкроїти складні загадки, пов'язані з подіями минулого.

Їхні шляхи переплітаються навколо подій, пофарбованих кров'ю, зрадою, вірністю та насичених історією 20-го століття в Україні, включаючи події, пов'язані з Українською повстанською армією, Голодомором, періодом «відлиги» та багатьма іншими важливими моментами.

Автор — Оксана Забужко

Народилася 1960 року в Луцьку. Батьки Оксани були шістдесятниками, вона росла в атмосфері дисидентства, з дитинства навчилася не мати ілюзій щодо ролі радянської влади у розвитку української культури (батько письменниці педагог, літературознавець та перекладач пройшов через заслання і дивом вижив). Коли їй було 8 років, родина Забужків переїхала до Києва, рятуючись від пильного нагляду луцького КДБ.

Оксана рано почала писати вірші: за її власними спогадами, раніше, ніж навчилася писати. У сім'ї, де батьки настільки тісно пов'язані з українською культурою, вибір професії був визначений заздалегідь — Забужко вступила на філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка.

1990 року брала участь у студентських протестах у Києві. 1992 року Забужко запросили прочитати курс української культури в університеті Пенсільванії. Через 2 роки вона читала аналогічні курси в Гарварді та Пітсбурзькому університеті. 1996 року повернулася до України та опублікувала свій перший художній роман «Польові дослідження українського сексу».

З того часу вона опублікувала ще кілька романів, збірок малої прози, поезії, публіцистики, філософську працю, пов'язану з українською культурою. Проза Оксани Забужко регулярно перевидається на батьківщині та виходить у перекладах на основні європейські мови, вона є лауреатом кількох міжнародних літературних премій. В нашій електронній бібліотеці читайте такі книги Оксани Забужко, як:

• «Пам’яті «проклятих поетів»;
• «Сестро, сестро»;
• «Казка про калинову сопілку»;
• «Дівчатка»;
• «Я, Мілена».

Сюжет книги «Музей покинутих секретів»

Роман переплітає долі трьох поколінь і діє в трьох різних епохах. Часові лінії так заплетено одна в одну, що інколи важко розрізнити, де розгортається історія про УПА, а де про події сучасності.

В романі йде мова про те, як радянські війська знищили Бабин Яр і побудували там дамбу, і внаслідок цього зсув Куренівки офіційно вбив 145 людей, за радянськими даними, але насправді кількість загиблих становить близько 1500. Про борця опору Адріана і його кохану Гелю, які обидва пішли в підпілля і були вбиті в 1947 році під час радянського рейду.

Про Адріана, талановитого колишнього фізика, який змушений був змінити професію на продавця старожитностей, бо в Україні немає грошей на науку. Про Дарину, відому тележурналістку, чий батько потрапив у психіатричну лікарню за те, що працював над проектом «Палац Україна» і намагався довести радянському уряду свою невинність.

Ця книга величезна і складна. У ній так багато всього. Вона викриває амбіції, зради, дружбу та кохання. «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко читайте на нашому сайті.

Стилістика книги

Розділи книги мають свої стилістичні особливості, але все одно вдало вписуються у загальний художній контекст. Завершеність майстерно сконструйованого сюжету робить історію цікавою. Автор майстерно поєднує приватні історії із монументальною історією, що є актуальною темою в українській літературі.

Детективний елемент також додає інтересу до твору. Весь багатоплановий сюжет на 150 електронних сторінках органічно переплітається і сходиться в кінці, що на перший погляд може здаватися трохи зайве, але потім приходить розуміння, що в реальному житті важливі моменти іноді розвиваються несподіваним чином. У цьому сенсі творчість Оксани Забужко залишається вірною реалізму.

Стиль розповіді цілком реалістичний. Характери описані ексцентрично і моменти, що нагадують кінематограф, представлені досить докладно. Авторка використовує незвичайні, але привабливі мовні конструкції та лексичні словосполучення, які роблять текст книжки яскравішим та образнішим. Проте Забужко вміло балансує на межі, щоб зберегти читабельність твору.