Сад божественних пісень, стр. 16
Пісня 16-та
На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» [161] .
Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає.
Минула нудьга. Свiт любо сяє.
Веселicть сердечна - це ведро [162] неба ясного,
Коли преминув морок, шум вiтру мирського.
О свiте вабний! Ти менi океан, пучина,
Вихор ти, хмари i тьма, тужлива година.
Проте вже веселка менi яскраво заграла,
Неначе голубка менi мир звiщувала.
Печале, прощай! Прощай! Прощай, зла утробо!
Вже кволостi край, встав я iз гроба.
О пагiнь Давида! Менi ти берег i кифа,
Веселка, мир, свiтло, життя, погода, олива.
161
Буття, IX -13.
162
«Ведро» - значить небесну свiтлiсть i чистоту повiтря; ввiйшли у слав'нську iз еллiнської; у них про свiтлiсть повiтря говориться