Котигорошко, стр. 17

Якщо легку пиятику об одинадцятій годині ранку можна вважати сніданком, то — так, це було саме те. Четверо, а

радше троє і один, зібралися на дружню посиденьку. І чому б трохи не випити? А те, що вранці, то через надзвичайну важливість розмови. А те, чому страшенно таємно, то зрозуміло само собою, бо зійшлися не прості люди, а вельми важливі персони. Впливові і могутні. Олігархи! Власне, олігархів було троє, а четвертий — присталий до них начальник Таємної державної поліції (ТАДЕПО) генерал-полковник Буха Копитович. Цей міністр-силовик мав велику охоту до алкоголю і, незважаючи на важливість моменту, вже випив чотириста грамів зубрівки і сидів з червоним, як його нарукавна пов'язка, носом і трохи осклянілими очима. Олігархам це не подобалось, але генерал Копитович на нинішньому етапі був їм потрібен до зарізу, тож, не приховуючи гидливости, вони терпіли його у своєму товаристві. Вони не були святенниками, але також не були й безнадійними алкоголіками.

Олігарх Вернидуб був неперевершеним оратором, мав приємну зовнішність, добре володів усіма тонкощами політико-апаратних ігор. Він контролював фінансову сферу, Верховну раду, Панукраїнську партію. Йому ще не було п'ятдесяти років.

Олігарх Крутивус спортивного вигляду п'ятдесятирічний мужчина мав репутацію азартного, ризикованого, проте фортунного гравця. Він контролював енергетику, спорт і шоу-бізнес.

Олігарх Вернигора, трохи старший за своїх колег, не був таким, як вони, струнким і спортивним, зате своєю масивною статурою навіював упевненість у завтрашньому дні. Контролював промисловість.

Усі троє докупи контролювали майже всі засоби масової інформації в Україні (за винятком телеканалу КГБ і кількох газет), також усі троє мали безперешкодний доступ до президента України Охріміяна Трипільського, якого між собою називали Охрімом (коли він робив усе правильно) або Тріпаком (коли президент займався самодіяльністю).

Зібратися буднього дня на Вернидубовій дачі під Києвом на «сніданок» з гельським коньяком і нетверезим Бухою їх спонукали справи, звичайно, невідкладні. Державні! Ситуація все більше і більше виходила з-під контролю, а президент Трипільський ставав неадекватним. Останнім часом до його тіла почали допадатися молоді нахабні хижаки з політичних, військових, підприємницьких кіл і все підбивають Батька Нації на переділ сфер впливу. Конфідентні джерела інформації з адміністрації президента доносять тривожні вісті: готується дуже неприємний для Трьох пакет указів…

— Щось треба робити, — невпевнено за формою, але безапеляційно за змістом промовив Вернидуб, виціджуючи півцитрини на канапку з кав'яром.

— Однозначно, — кинув Крутивус, попиваючи каву.

— Ми ще трохи поговоримо, — повагом сказав Вернигора, обгризаючи ніжку курчати, спеченого в грилі, — а потім хтось з нас трьох має вимовити першим ЦЕ. Як найстарший за віком я пропоную, аби після спожитку ще по ковтку коньяку ЦЕ зартикулював наймолодший за віком.

Всі поглянули на Вернидуба.

— Ситуація така, — здалеку почав Вернидуб, — що знаходиться під впливом конкретно означеного чинника, в нашому випадку він ототожнюється з певною посадовою особою…

— Тріпака треба замочити, — несподівано проголосив Крутивус. Він сказав це тихо, ніби сам до себе, але так вагомо, що всі заціпеніли.

— Ти думаєш? — спитав його Вернидуб.

— Ми так думаємо, — з притиском на першому слові буркнув Крутивус і налив собі ще кави. Запала зловісна мовчанка.

Генерал Копитович налив собі чарку горілки і похапцем випив.

— Бухо, не бухай стільки, — озвучив звичний для їхнього кола банальний жарт Вернигора, — звалишся з копит.

Ніхто не засміявся, а генерал навіть ніби образився. Стало зрозуміло, що зараз не до жартів.

— Якщо вже перше слово сказано, — урочисто почав Вернидуб, — то будемо називати речі своїми іменами. Хто хоче висловитись?

— Що тут висловлюватися? — занервувався Вернигора. — Тріпак виходить з-під контролю. Забув нікчема, хто йому булаву підніс. Його обступили молоді шакали, які переконують, що Трьох треба притиснути, бо, мовляв, зажерлися. Ми просто беремо те, що нам належить. Здобуте кривавим потом, надлюдськими зусиллями, розумом і енергією! А невдячний Тріпак хоче… та я не знаю, чого він хоче! — Вернигора почервонів, як індик. — Він конкретно дахом поїхав!

— Натурально, він пиляє гілляку, на якій сидить, — підтримав колегу Крутивус.

— То що будемо робити? — спитав Вернидуб.

— Давайте розкладемо це питання на складові, — запропонував Вернигора. — Перше, Тріпак став для нас неприйнятним. Так це чи не так?

— Так, — сказали олігархи.

— Так, — пробурмотів і Буха, хоча його ніхто не питав.

— Переходимо до другої частини, — провадив далі Вернигора, — Тріпак, тобто чоловік Охрім Трипільський, мусить бути усунутим з посади президента України. Так?

—Так!

— Тепер третя частина нашої проблеми: яким чином це зробити. Які будуть пропозиції?

— Усунути фізично, — сказав з ненавистю Крутивус.

— Влаштувати палацовий переворот, — хвацько врізав генерал Копитович.

— Організувати народне повстання проти тирана, схопити, судити і розстріляти, — завзято проголосив Вернидуб.

— А я вважаю, що варто добре налякати Тріпака і він сам піде, — висунув і свою версію Вернигора.

Олігархи ще трішечки випили, причому не дали ні краплі більше генералови Копитовичу, і почали обговорювати всі запропоновані варіянти усунення Охріміяна Трипільського. В ході обговорення з'ясувалося, що влаштовувати революцію дуже накладно, до того ж небезпечно: розбурхана стихія люмпену (а хто ще піде на барикади у сучасній Україні?) може своїм крилом зачепити і їхні інтереси, а за гірших обставин (не дай, Творче!) і — дорогоцінні особи Трьох; влаштовувати палацовий переворот — це гарна річ, але очолити його мав би наступник скинутого тирана, а щодо персони, яка замінить Трипільського, олігархи ще не мали якоїсь навіть попередньої згоди; лякати президента своїм олігархічним гнівом можна, але всі гуртом зійшлися на тому, що — марно, з однаковим успіхом можна апелювати до його, Тріпакового, сумління, тому залишилось одне — усунути фізично.