Вибрики Золотого Теляти (СИ), стр. 2
А до того ж ╕ще й ота просто таки неймов╕рна плодовит╕сть Пузик╕в - то якщо б на догоду каверзному бажанню дати черговому новонародженому Пузику якесь панське ╕м"я, кожного разу Пузик-батько в╕дривав би в╕д власних потреб в╕дпов╕дний шмат добробуту вс╕╓╖ с╕м"╖, так в╕д знаменитих черев роду Пузик╕в не залишилось би й сл╕ду вже через дек╕лька покол╕нь. ╤ чим би тод╕ вони виправдовували сво╓ власне пр╕звище? Дуже дивно було б побачити отакого соб╕ якогось худющого дядька з пр╕звищем Пузик. Але Пузики, ясна р╕ч, н╕коли не ущемляли сво╖ власн╕ черева на догоду, хоч ╕ важлив╕шим з державного погляду, але все ж чужим поп╕вським утробам, а тому й надал╕ Пузики гордо носили сво╖ незм╕нн╕ родов╕ черева разом з пр╕звищем, хоча й доводилося ╖м за це розплачуватися тими, не зовс╕м гарними, а здеб╕льшого зовс╕м негарними ╕менами, якими ╖х нар╕кали невдоволен╕ батюшки. Звичайно, знаходилися серед односельц╕в так╕, що були не проти зайвий раз уколоти гостреньким кпином котрогось ╕з Пузик╕в з приводу його незвичного йменнячка, але Пузики з цього приводу лише поблажливо посм╕халися у в╕дпов╕дь, вдоволено погладжуючи сво╖ тлустеньк╕ животики - мовляв, балакайте, балакайте, а жирок у наших черевцях зав'язу╓ться. Та врешт╕, н╕ орати, н╕ с╕яти, н╕ збирати урожай Пузикам аж н╕як не заважали ╖хн╕ ╕мена, якими б незвичайними вони комусь не здавались.
От, наприклад, хоч би взяти одне з незл╕ченних в╕дгалужень плодовитого роду Пузик╕в, оце саме в╕дгалуження предк╕в Славка Пузика. Коли у Славкового пращура, того самого Запердонового батька, ╕м"я якого ми вже домовились не згадувати через його явну нецензурн╕сть зг╕дно до сучасно╖ лексиколог╕╖, народився черговий нащадок чолов╕чо╖ стат╕ ╕ постала потреба його охрестити, то постала, зв╕сно, й потреба нести за це батюшц╕ подарунок. ╤ вже з самого вечора напередодн╕ хрестин свого нащадка пращур Славка Пузика почав готувати цей самий подарунок батюшц╕.
Основною частиною цього дарунку мала бути досить пристойна сума гр╕шми, яку належало передавати в таких випадках Господу Богу за посередництва батюшки, тобто в╕ддаючи ц╕ грош╕ просто таки попов╕ в руки. ╤ хоча вс╕х, зв╕сна р╕ч, брали велик╕ сумн╕ви в тому, що ц╕ грош╕ до останньо╖ коп╕╓чки потрапляли прямо до кишен╕ Бога через руки батюшок ╕ до цих рук не прилипала якась дещиця, а деяк╕ високомудр╕ в╕льнодумц╕ взагал╕ висловлювали сумн╕в у так╕й вже нагальн╕й потреб╕ Бога в ╖хн╕й останн╕й коп╕йц╕, грош╕ все ж несли батюшкам справно й пок╕рно, як ╕стинно в╕рноп╕ддан╕.
А кр╕м грошей треба було п╕днести Господу Богу ще й продуктовий наб╕р, так званий могорич, тобто треба було принести батюшц╕ випивку й закуску, та не просто випивку й закуску, а так, щоб батюшка м╕г добряче бухнути й нарепатися добрячими харчами принаймн╕ на добу. Адже, як були переконан╕ батюшки, не бува╓ багато ╖ж╕ - бува╓ т╕льки поганий апетит, тобто слабка в╕ра в шлунок, а значить, треба просто щиро в╕рити в шлунок - ╕ н╕як╕ проноси й закрепи не стануть на завад╕ поступу до в╕чного блаженства. Отже, цей натуральний додаток селянського п╕дношення переходив до Бога вже не через поп╕вськ╕ руки, а через поп╕вськ╕ утроби - ╕ те, як саме в╕дбувався в цьому випадку розпод╕л вжитого харчу м╕ж Богом ╕ попом, залишалося великою та╓мницею, як кажуть, в╕домою т╕льки Богу. Людям же було в╕домо лише те, що залишки такого розпод╕лу п╕сля попа були точн╕с╕нько такими ж самими як ╕ п╕сля звичайних людей.
Одне слово, ф╕нансово-матер╕альн╕ стосунки м╕ж попами та ╖хн╕м небесним начальством хоч дуже ц╕кавили селян, все ж так назавжди й залишалися священною н╕ким не розгаданою та╖ною. Головне ж, ця та╓мниця н╕яким чином не зв╕льняла в╕д обов"язку постачання харчами священних поп╕вських утроб.
╤, як вже було зазначено, й пращур Славка Пузика, не маючи н╕яко╖ змоги в╕дмовитися в╕д обов"язку п╕дношення, напередодн╕ хрестин звечора почав готувати цей подарунок батюшц╕. В╕дклав в╕дразу досить пристойну суму гр╕шми, поливши при цьому сл╕зьми кожен, ран╕ше вже политий потом п"ятак, котрий тепер мав так легко перейти в чужу кишеню.
Пот╕м склав у кошик приготован╕ його дружиною на╖дки: пляшку гор╕лки, смажену курку, к╕льце ковбаси, шмат сала, пироги ╕ ще дек╕лька смаколик╕в, як╕ для самих Пузик╕в були справжн╕ми дел╕катесами, бо поласувати хоча б одним ╕з таких блюд вони могли х╕ба що на якесь велике свято. Ясна р╕ч, що п╕д час складання смачного, запахущого кошика з кожним новим вдиханням цього райського "благовон╕я" ╕ з кожним новим поглядом, кинутим на цю незр╕внянну ╖ст╕вну красу щасливий Пузик-батько ставав усе менш ╕ менш щасливим в╕д в╕дсутност╕ нав╕ть якогось натяку на в╕дпов╕дь на г╕рке запитання про те, як м╕г Господь Бог допустити таку величезну несправедлив╕сть, що вся оця ╖ст╕вна краса ╕ велич, добута тяжкою працею, безповоротно проходить як повз власний рот Пузика старшого так ╕ повз роти вс╕х його домочадц╕в.
А треба сказати, що домочадц╕в у не так╕й вже й велик╕й осел╕ цього щасливого батька було не так вже й мало, адже окр╕м дружини, з допомогою яко╖ й з"явився на св╕т новонароджений Пузик, Пузик-батько разом з╕ сво╓ю дружиною вже мали досить таки багато д╕тей як чолов╕чо╖ так ╕ ж╕ночо╖ стат╕, точну к╕льк╕сть яких ми не будемо тут наводити, адже ╖х точну к╕льк╕сть навряд чи знали й сам╕ Пузики-батьки: не вс╕ д╕ти в т╕, малознайом╕ з медициною, часи виживали, й з╕брати вс╕х ╖х в одному м╕сц╕ одночасно, щоб перерахувати, було неможливо.
Але все ж точно можна сказати, що д╕тей у цих Пузик╕в було багато, ╕ б╕льш╕сть ╕з них з╕бралася в хат╕ п╕д час священного д╕йства складання кошика з на╖дками на хрестини свого новонародженого братика. ╤, я думаю, н╕хто не сумн╕ва╓ться в тому, з якими почуттями вс╕ ц╕ маленьк╕ й вже не дуже маленьк╕ Пузики спостер╕гали за неймов╕рним видовищем, вдихали прекрасн╕ запахи, лел╕ючи в сво╖х дитячих мр╕ях незд╕йсненну казку споживання цих ласощ╕в ╕ не встигаючи ковтати слину.
Коли ж кошик з на╖дками був уже складений ╕ накритий вишитим рушником, то погляд Пузика старшого вже не був поглядом щасливого батька, адже перед ним був уже не кошик для хрестин новонародженого, а н╕би маленька труна з останками новопреставлених шлунково-кишкових мр╕й. В╕д╕рвавши ж нарешт╕ св╕й сумний погляд в╕д кошика, Пузик-батько озирнувся на сво╖х домочадц╕в, зустр╕вши такий же невт╕шний сум на кожному з ╖хн╕х облич; пот╕м взяв кошик, в╕дн╕с його в с╕ни й сховав там в╕д гр╕ха подал╕.
- Охо-хо-хо-хо-хо-о-о... - пророче прор╕к, сповнений смутку за недосяжним кошиком, стар╕йшина-Пузик; пот╕м перехрестився на образ Божий, ╕ сповнившись ще б╕льшого смутку в╕д усв╕домлення, що н╕, н╕коли, н╕коли в св╕т╕ цьому не зд╕йсниться недосяжний ╕деал хрумко╖ шк╕рочки смажено╖ курки, дивлячись на ╕кону, додав ще б╕льш жал╕сливо ╕ пронизливо: - Ехе-хе-хе-хе-хе-хе-е-е...
Й хоча вечеря того вечора була досить багатою як на б╕дняцький рац╕он Пузик╕в - було вдосталь хл╕ба, варена картопля з ол╕╓ю й молоко - все ж це не йшло н╕ в яке пор╕вняння з казковим кошиком. ╤ вл╕гшись спати, старший Пузик, не зважаючи на втому, не м╕г в╕дразу заснути через муки, як╕ йому завдавали чудесн╕ марення про казковий кошик. Коли ж в╕н нарешт╕ заснув, сон його був дуже коротким ╕ сповненим тими ж самими мареннями, як╕ перекочували з д╕йсност╕ в сновид╕ння. Пузик-батько прокинувся ╕, не в змоз╕ й надал╕ терп╕ти ц╕ муки, потихеньку встав, вийшов у с╕ни ╕ п╕шов у напрямку, де в╕д гр╕ха подал╕ був схований кошик спокуси. Але як би далеко в╕д гр╕ха не було щось сховане, далеч╕нь ця - лише п╕дбадьорення й заохочення для гр╕ха, аби т╕льки розпалити гр╕ховне бажання. Нан╕вець спокушений нечистим духом батько витяг з╕ схованки кошик, в╕дпив з пляшки дек╕лька добрячих ковтк╕в гор╕лки й понадкушував ус╕ призначен╕ для хрестин ласощ╕ в над╕╖, що батюшка в церковн╕й сут╕н╕ не догледить, що пляшка не зовс╕м повна, в курки не дуже ц╕ле стегенце, а ковбаси трохи не вистача╓, щоб повн╕стю завершити к╕льце.
Вдовольнивши таким чином, як почуття соц╕ально╖ несправедливост╕, так ╕ свою стражденну плоть, Пузик-батько заснув митт╓во, спав до самого ранку не прокидаючись ╕ без будь-яких сновид╕нь. Прокинувшись же зранку, в╕н не п╕шов в╕дразу за схованим в╕д гр╕ха подал╕ кошиком, в╕дтягуючи мить видобування кошика з╕ схованки вс╕лякими начебто б╕льш нагальними справами не т╕льки через в╕дчуття власно╖ провини, а й спонукуваний деякими ╕ншими м╕ркуваннями - так як ╕ уникав прямого погляду в оч╕ сво╖х домочадц╕в теж не т╕льки через докори сумл╕ння, а й через т╕ сам╕ ╕нш╕ м╕ркування.