Із щоденника, стр. 5

Сьогодні неділя – день, вільний од занять. Власне кажучи, у відпочинку мають потребу наші конструктори й вихователі. Ми ж спроможні працювати протягом усієї доби, якщо вірити Мерлісу, моєму сусідові.

Мерліс спеціалізується як збирач інформації на нових планетах. Непогана спеціальність, хоча я не проміняв би на неї свою – штурмана нестаціонарних трас. А втім, я розумію, що така симпатія до спеціальності – теж наслідок навчання, чи, інакше кажучи, «виховання».

Ми часто перемовляємся з Мерлісом на ультракоротких хвилях. Він переглянув чимало мікрофільмів, незнайомих мені, й засвоїв безліч відомостей. Інколи ми влаштовуєм справжній телевізійний обмін. Та найбільше мені до вподоби грати з Мерлісом у яку-не-будь стратегічну гру, скажімо, в програмові шахи. Поза цим я люблю обговорювати з ним різні проблеми, за допомогою логічних побудов захищати свої погляди й спростовувати чужі. Це, власне, та сама гра!

Недільного ранку я поклав собі почитати.

Та ледве я засвоїв перші кілька сторінок, як пролунав короткий сигнал виклику. Я увімкнув відеофон: це був Мерліс.

– Важлива новина, – сказав він.

Я нашорошився.

– Головне випробування відбудеться не п’ятнадцятого липня, – проголосив Мерліс.

– А коли?

– Першого червня.

– Тобто на цілих півтора місяця раніше визначеного строку? – здивувався я.

– Ти гарно знаєш арифметику.

– Але відкіля ці відомості?

– То вже мій секрет, – відповів Мерліс голосом Миколи Михайловича.

Хитрий збирач інформації розклав акустичний спектр голосу нашого начштабу і потім синтезував його вимову. Микола Михайлович, коли почув свій голос збоку, тільки мовчки посміхнувся. Про це я дізнався від Антона Макаровича.

– Значить, таємниця? – спитав я.

– Авжеж.

– І ти мені її не розкриєш?

– Можливо, пізніше, – дипломатично відповів Мерліс.

Я знав, звідки Мерліс дістає останні новини. Він власноручно змонтував надзвичайної чутливості приймач, здатний ловити найслабкіші сигнали переговорного пункту штабу.

І кому воно спало на думку пересунути строки головного випробування? Та з’ясувати це годі було й думати: всі добре знали, що Мерліс надзвичайно впертий.

– А в чому, власне, річ? – запитав я.

– Та от бачиш… учора з району Плутона вернулась автоматична станція.

– Це мені відомо.

– Але тобі невтямки, що вона привезла цікаву інформацію. Фотокартки, як підозрюють, живих створінь… Радіосигнали, котрих ніяк не щастить розшифрувати…

Я починав здогадуватися, в чому річ.

– Мені поталанило спіймати повідомлення, – рівним голосом Миколи Михайловича казав далі Мерліс. – Щойно Координаційна рада Землі ухвалила послати на Плутон нашу партію.

– І для цього…

– І для цього вони поклали прискорити весь хід навчання, – закінчив Мерліс. – Бачиш, якби не я, ти дізнався б про це все тільки завтра.