Втрата, стр. 30
Я бачив по Синтії, що для неї всього цього вже стає забагато.
— Може, наразі відкладемо цю частину справи на потім? — запропонував я.
Ейбеґнел кивнув.
— Саме це я й хотів вам порадити, принаймні на якийсь час. — Десь у його кишені задзвонив мобільник. — Пробачте, я на секунду. — Він відкрив телефон, подивився, хто телефонує, й відповів: — Так, моя люба. — Він послухав, покивав. — О, це звучить чудово. З креветками? — Він усміхнувся. — Але не дуже гостро. Окей, я скоро буду. — Він згорнув телефон і поклав його до кишені. — Моя дружина, — сказав він. — Вона завжди телефонує мені в цей час, повідомляючи, що готує на вечерю.
Ми з Синтією обмінялися поглядами.
— Сьогодні ввечері я їстиму креветки з макаронами-язичками в гарячому перцевому соусі, — сказав він, усміхаючись. — Сподіваюся, буде дуже смачно. Тепер ось що, місіс Арчер. Чи маєте ви якісь фотографії вашого батька? Ви дали мені кілька знімків своєї матері та одну світлину вашого брата, але я не маю жодної фотографії Клейтона Біджа.
— Боюся, в мене немає жодної, — сказала Синтія.
— Я зв’яжуся з департаментом транспортних засобів, — сказав він. — Я не знаю, наскільки детальними є їхні архіви, але, можливо, там знайдеться фото вашого батька. І чи не змогли б ви розповісти мені трохи більше про ту дорогу, якою він їздив, виконуючи свою роботу?
— Між нашим містом і Чикаго, — сказала Синтія. — Він продавав якісь товари. Здається, він приймав замовлення від магазинів на запасні частини до всіляких машин. Щось у такому дусі.
— Ви ніколи не знали його точного маршруту?
Вона похитала головою.
— Я була лише дитиною. І насправді не розуміла, що він робить, знала тільки, що він дуже часто буває в роз’їздах. Одного разу він показав мені кілька фотографій хмарочоса Ріґлі в Чикаго. Я думаю, в коробці знайдеться його поляроїдний знімок.
Ейбеґнел кивнув, згорнув свого записника й поклав його до кишені свого піджака, потім тицьнув нам обом по своїй бізнесовій візитівці. Відтак узяв коробки з пам’ятними речами й підвівся на ноги.
— Незабаром я сконтактуюся з вами й повідомлю про свій поступ. Як щодо того, щоб ви наперед заплатили мені за три дні моєї роботи? Я не думаю, що знайду відповіді на ваші запитання протягом цього часу, але цілком можливо, я дійду остаточного висновку, чи є якийсь сенс братися за цю справу.
Синтія пішла взяти свою чекову книжку, яка була в її гаманці, виписала чек і віддала його Ейбеґнелові.
Ґрейс, яка чатувала на сходах протягом усього цього часу, покликала:
— Мамо! Ти можеш піднятися до мене на хвилинку? Я щось розлила на свій топ.
— Я проведу містера Ейбеґнела до його машини, — сказав я.
Ейбеґнел уже відчинив дверцята й збирався опуститися на своє сидіння, коли я сказав:
— Синтія згадала, що, можливо, ви захочете поговорити з її тіткою Тес.
— Атож.
Якщо я не хотів, щоб зусилля Ейбеґнела були абсолютно марними, мало сенс, щоб він знав якнайбільше про все, що мало стосунок до цієї справи.
— Вона недавно розповіла мені дещо, чого ще не відкрила Синтії.
Ейбеґнел нічого не став запитувати, він лише чекав. Я розповів йому про анонімні надходження грошей.
— Зрозуміло, — сказав він.
— Я попереджу Тес, що ви в неї будете.
— Дякую, — сказав він, опустився на сидіння, зачинив дверцята й опустив шибку вікна. — Ви їй вірите?
— Тес? Звісно, вірю. Вона показала мені записку, конверти.
— Ні, своїй дружині. Ви вірите своїй дружині?
Я прочистив собі горло, перш ніж відповісти:
— Звичайно, вірю.
Ейбеґнел потягся через плече до пояса безпеки, пристебнувся, клацнувши пряжкою.
— Одного разу до мене звернулася жінка, яка хотіла когось знайти, я поїхав побачитися з нею, і вгадайте, кого вона замовила мені шукати?
Я чекав.
— Елвіса. Вона хотіла, щоб я знайшов Елвіса Преслі. Це було десь у 1990 році, й Елвіс був на той час мертвий уже тринадцять років. Вона жила у великому будинку, мала багато грошей, і деякі гвинтики в неї ослабли, як ви можете здогадатися, і вона ніколи навіть не зустрічалася з Елвісом протягом свого життя й не мала жодного стосунку до нього, а проте була переконана, що Король музики досі живий і лише чекає, коли вона знайде його і врятує. Я міг би працювати на неї протягом цілого року. Та жінка могла б допомогти мені раніше вийти на пенсію, нехай Бог благословить її добре серце. Але я мусив сказати «ні». Вона була дуже засмучена, і тоді я пояснив їй, що мене вже раніше наймали шукати Елвіса, і я його знайшов, і з ним усе гаразд, але він хоче прожити решту свого життя в мирі та спокої.
— Серйозна особа. І як вона прийняла ваше пояснення?
— Цілком спокійно, як мені здалося. Щоправда, вона потім, схоже, найняла іншого детектива. Наскільки мені відомо, він досі працює над цією справою. — Він тихо засміявся сам до себе. — Уявляєте собі, скільки грошей він заробить на ній?
— До чого ви ведете, містере Ейбеґнел?
— Я хочу цим сказати, що ваша дружина справді хоче знати, що сталося з її батьками та її братом. Я не став би брати чек від людини, яка хоче лише побавитися в розслідування. Ваша дружина не хоче просто побавитися в розслідування.
— Ні, я теж так не вважаю, — сказав я. — Але та жінка, яка хотіла доручити вам знайти Елвіса, чи хотіла вона просто побавитися в розслідування? Чи, може, вона щиро вірила, у глибині свого серця, що Елвіс досі живий?
Ейбеґнел подарував мені сумну усмішку.
— Я зв’яжуся з вами через три дні або раніше, якщо довідаюся щось цікаве.
Розділ шістнадцятий
— Чоловіки слабкі — я не про тебе, звісно, — і вони завжди готові тебе принизити, але справжнього паскудства можна чекати лише від жінки, — сказала вона.
— Я знаю. Ти вже це казала, — промовив він.
— О, пробач. — Перейшла на саркастичний тон. Він не любив, коли вона ставала такою. — Я ще не набридла тобі, любий?
— Ні, все окей. Говори далі. Ти сказала: справжнього паскудства можна чекати лише від жінки. Я слухав.
— Справді. Як від тієї Тес.
— Атож. Я тебе зрозумів.
— Вона крала гроші, що належали мені.
— Ну, знаєш…
Він був замислився, що б їй відповісти, потім вирішив, що не варто встрявати в суперечку.
— Саме це вона робила, — сказала вона. — Ті гроші були моїми. Вона не мала права розпоряджатися ними.
— Вона не витрачала їх на себе. Вона використала їх на…
— Годі! Що більше я про це думаю, то більша лють мене розбирає. І мені не подобається, що ти захищаєш її.
— Я не захищаю її, — сказав він.
— Вона мусила б знайти спосіб сказати про це мені й повернути вкрадені гроші.
«А як би вона змогла це зробити?» — здивувався він. Але не сказав нічого.
— Ти ще там? — запитали вона.
— Я ще тут.
— Ти хотів би мені щось сказати?
— Нічого. Хіба що… А ти не подумала, що для неї це було б дуже складно?
— Я не можу іноді розмовляти з тобою, — сказала вона. — Зателефонуй мені завтра. Якщо ж я раніше відчую потребу в інтелігентній розмові, то побалакаю з дзеркалом.
Розділ сімнадцятий
Після того як Ейбеґнел пішов, я зателефонував Тес зі свого мобільника, щоб попередити.
— Я допоможу йому, як зможу, — сказала Тес. — Гадаю, Синтія робить правильно, намагаючись розслідувати цю справу приватно. Якщо вона вирішила зробити такий крок, то, певно, готова до того, щоб я могла розповісти їй про те, що я знаю.
— Ми скоро всі зустрінемося.
— Коли задзвонив телефон, я саме думала про те, щоб зателефонувати тобі, — сказала Тес. — Але я не хотіла телефонувати тобі додому, було б дивно, якби слухавку взяла Синтія, а я запросила до телефону тебе, а твого мобільного номера в мене тут, здається, немає.
— А в чому річ, Тес?
Вона перевела дух: