Замогильні записки, стр. 173

Для того щоб рости, людині не обов’язково подорожувати; вона носить нескінченність у собі. Певний звук, що вирвався з ваших грудей, не знає перешкод; він знаходить відгук у тисячі душ: і той, у кому ця мелодія не звучить, марно проситиме її у світового простору. Присядьте на стовбур поваленого дерева в лісовій гущавині: якщо в глибокому забутті самого себе, в нерухомості, у тиші ви не відчуєте нескінченності, марно шукати її на берегах Ґанґу.

Яким буде це уселенське суспільство, що не має національності, не є ні французьким, ні англійським, ні німецьким, ні іспанським, ні португальським, ні італійським, ні російським, ні татарським, ні турецьким, ні персидським, ні індійським, ні китайським, ні американським, а вірніше, що є всіма цими суспільствами разом? Як вплине такий стан справ на звичаї, науки, мистецтва, поезію? У чому виявляться пристрасті, що відчуватимуться укупі зі звичаями усіх народів, що населяють усі широти? Якими словами пояснити це змішування потреб і образів, яке виникне, коли різні сонця почнуть освітлювати загальну юність, зрілість і старість? І якою мовою? Чи заговорить об’єднане суспільство єдиним наріччям, чи ж для зносин між народами буде прийнято особливий діалект, а вдома кожен народ збереже вірність рідній мові, чи, може, всі люди почнуть розуміти всі мови? Якому загальному правилу, якому єдиному закону підкорятиметься це суспільство? Як знайти собі місце на землі, яка збільшиться через повсюдність людини і при цьому зменшиться через малість земної кулі, на якій не лишиться не досліджених місць? Залишиться тільки сподіватися на науку, що буде знайдено засіб перебратися на іншу планету.

6

Сен-сімоністи. – Фаланстеристи. – Фур’єристи. – Оуеністи. – Соціалісти. – Комуністи. – Юніоністи. – Егалітаристи

Вам надокучила приватна власність, ви бажаєте зробити уряд єдиним власником, що розподіляє між членами вбогої громади їхні частки доходу згідно із заслугами? Але хто судитиме про заслуги? У кого стане сили і влади примушувати людей виконувати ваші рішення? Хто утримуватиме цей банк живої нерухомості і матиме з неї відсотки?

Ви створите асоціацію трудівників? Що може дати слабка, хвора, ледача, недалека людина комуні, на чиї плечі її неповноцінність ляже важким тягарем?

Інша можливість: ви організуєте анонімні товариства або командитні товариства фабрикантів і робітників, розуму і матерії, куди одні вкладають свій капітал і думку, інші – свою вправність і працю, а отриманий прибуток розподілите. Чудово, ось він, найдосконаліший спосіб з усіх, доступних людям; чудово у тому разі, якщо між вами ніколи не виникнуть сварки, жадібність чи заздрість; та варто хоча б одному членові товариства забажати повернути назад свій внесок, і все розвалиться; почнуться розбрати і тяжби. Цей спосіб, у теорії дещо правдоподібніший, на практиці так само недосяжний.

Можливо, ви побажаєте уникнути різких рішень і почнете будувати міста, де кожному мешканцеві буде забезпечено дах над головою, вогнище, одяг, ситну їжу? Як тільки вам вдасться вдовольнити всіх громадян, їх достоїнства і пороки внесуть розлад у ваші розрахунки і, можливо, штовхнуть вас на несправедливість; один потребує ситнішої їжі, ніж інший; цей не може працювати стільки, скільки той; люди ощадливі та працьовиті розбагатіють, ледарі, марнотрати, хворі зубожіють, бо ви не маєте змоги наділити всіх однаковим темпераментом: природна нерівність дасть себе знати, незважаючи на всі ваші зусилля.

І не подумайте, що ми почнемо завдавати собі праці таким крутійством, як укладення шлюбу, подружні права, опіка, пряме спадкування, право на майно і т. ін.: усе це ми скасуємо. Якщо син убиває батька, нам не важко довести, що це не син вчинив батьковбивство, а батько життям своїм занапащав сина. Для чого морочити собі голову лабіринтами будівлі, якщо ми вирішили зрівняти її з землею; який сенс звертати увагу на ці безглузді вигадки наших дідів?

Незважаючи на це, серед сучасних сектантів є такі, які, знаючи наперед про нездійсненність своїх теорій, домішують до них, щоб зробити їх більш прийнятними, слова про моральність і релігію; вони гадають, що, за браком кращого, спершу нам слід мати за зразок ідеальну посередність американців; вони забувають про те, що американці – власники, і власники завзяті, а це дещо інша річ.

Інші, ще люб’язніші, що цінують у цивілізації певну вишуканість, воліли б бачити нас конституційними китайцями, майже невіруючими, освіченими і вільними старими, які віками сидять у своїх жовтих халатах в оточенні квітів, проводячи дні в спокої, що став загальним надбанням, які все винайшли, все відкрили і мирно розвиваються серед своїх досягнень, лише час від часу полишаючи домівку, щоб залізницею вирушити з Кантона до Великої стіни й обговорити там з іншими промисловцями з Піднебесної Імперії проблему осушення боліт чи риття каналів. Мене не приваблює жодна з цих перспектив, і я буду радий померти раніше, ніж мені випаде щастя стати американцем чи китайцем.

Нарешті, залишається ще один вихід: можливо, коли загальнолюдські звичаї занепадуть остаточно, народи вдовольняться тим, що мають: тобто прагнення до незалежності у них замінить жадоба грошей, тим часом як королі втратять любов до влади, змінивши її на любов до державної казни. Це примирить государів і підданих, адже унаслідок встановлення приблудного політичного устрою і ті й інші будуть раді плазувати спільно: вони охоче виставлятимуть один перед одним свої виразки, як робили колись прокажені в лепрозоріях і як роблять сьогодні хворі в грязелікарнях; люди стануть подібними до мирних рептилій, що вічно борсаються в густій твані.

Проте за теперішнього стану речей бажати замінити духовні радощі задоволеннями фізичними – завдання невдячне. Фізична насолода заповнювала життя давніх аристократів; володарі світу, вони мали палаци, полчища рабів; у їх особистій власності були цілі райони Африки. Де ж той портик, під яким ви будете проводити нині своє убоге дозвілля? Де ті просторі, пишно оздоблені лазні, куди ви помістите пахощі, квіти, флейтисток, іонійських куртизанок? Не всякому дано стати Геліогабалом. Звідки візьмете ви багатства, необхідні для цієї матеріальної насолоди? Душа ощадлива, зате тіло – великий марнотратник.

Тепер кілька більш серйозних слів про абсолютну рівність: рівність ця поверне нас не тільки до рабства тіл, а й до рабства душ; йтиметься до руйнування етичної та фізичної нерівності людських особин. Якщо воля наша підкорятиметься загальному контролю, здібності зведуться на ніщо. Візьмімо, наприклад, нескінченність: вона в нас у крові: забороніть собі прагнути утіх – духовних чи навіть плотських – вічних, і життя ваше зведеться до існування равлика, ви перетворитеся на машину. А тому не слід тішитися хибною думкою: якщо забрати у людини можливість осягнути весь світ, відняти ідею життя вічного, все для неї втратить сенс; без особистої власності немає свободи; той, хто не має власності, не може бути незалежним; він стає пролетарем або найманим робітником, незалежно від того, живе він у сучасну епоху приватної власності чи в царстві власності спільної. За умови спільної власності держава стає подібною до монастиря, біля брами якого економи роздають хліб. Недоторканна спадкова власність – єдиний захист нашої особистості; власність є не що інше, як свобода. Повна рівність, що припускає повне підпорядкування, повертає до найжорстокішого рабства; вона перетворює людину на в’ючну тварину, що виконує роботу з примусу і приречена вічно ходити по колу.

Поки я ось так міркував, пан абат де Ламенне, сидячи у в’язниці, розбивав ті самі системи силою своєї логіки, підкріпленої блискучим поетичним даром. Уривок з брошури, що має назву «Про минуле і майбутнє народу», доповнить мої міркування; послухаємо пана де Ламенне; хай пролунає його голос: