Замогильні записки, стр. 113

Папам нині вже неможливо вступати в любовні зв’язки і роздавати землі й посади, подібно до того, як королям неможливо відкрито утримувати фавориток. Як же проводять час знатні римські дами тепер, коли життя їхнє не заповнене ні політикою, ані трагічними любовними пригодами? Було б цікаво прозирнути у суть цих нових звичаїв; якщо я залишуся в Римі, то займуся цим.

9

Місцевості і краєвиди

Я побував у Тіволі 10 грудня 1803 року; у розповіді про цю поїздку, надрукованій тоді, я писав: «Тутешній край схиляє до задумливості і мрійливості; я звертаюся думками до минулого життя, я зношу тягар сучасного, я намагаюся прозріти майбутнє; де я опинюся, що робитиму і ким стану через двадцять років?»

Двадцять років! цей відрізок часу здавався мені рівним цілому сторіччю; я був певен, що зійду в могилу набагато раніше, ніж він закінчиться. Але спустив дух не я, а володар світу, а з ним зникла з лиця землі і його імперія!

Майже всі мандрівці старого і нового часу писали про Римську Кампанію як про жахливу і голу рівнину. Сам Монтень, який не страждав від браку уяви, говорить: «По ліву руч вдалині видно Апенніни, а перед ними – краєвид неприємний, поверхня здиблена, зрита глибокими тріщинами… місцевість гола, без дерев, безплідний шматок землі».

Протестант Мільтон дивився на Римську Кампанію поглядом сухим і безпристрасним, як його віра. Лаланд і президент де Бросс були так само сліпі.

Тільки у «Подорожі місцями дії останніх шести книг «Енеїди» пана Бонштеттена, опублікованій у Женеві в 1804 році, через рік після виходу мого листа до пана де Фонтана (він побачив світ на сторінках «Меркюр» наприкінці 1803 року), можна відшукати декілька правдивих слів про цю прекрасну безлюдну місцевість, хоча й тут не обійшлося без докорів: «Яка втіха читати Верґілія під небом Енея і, так би мовити, перед очима гомерівських богів! – говорить пан Бонштеттен. – Який пустинний цей самотній край, де бачиш тільки море, розорені ліси, поля, безкраї луки і жодної людини! На всьому цьому величезному просторі я не помітив жодного будинку, крім того, що стоїть неподалік на вершині пагорба. Я підійшов ближче; двері були виламані, я піднявся сходами, увійшов до приміщення, що було колись спальнею: у ньому звив гніздо хижий птах…

Якийсь час я провів коло вікна цього порожнього будинку. Біля ніг моїх простягалося узбережжя, таке багате і прекрасне під час Плінія, а зараз покинуте землеробами».

Відтоді як вийшов друком мій опис Римської Кампанії, ставлення до неї змінилося і хула поступилася місцем глибокій пошані. Англійські і французькі мандрівці, що йшли моїми стопами, завмирали від захоплення протягом усього шляху від Сторти до Рима. Пан де Турнон у своїх «Статистичних нарисах» розділяє те захоплення, яке я мав щастя висловити першим. «Що далі просуваєтеся ви у глиб Римської Кампанії, – говорить він, – то ясніше постає перед вами сувора краса її грандіозних контурів, її плавних рельєфів у прекрасному облямуванні гір. Її одноманітна велич приголомшує і прославляє думку».

Не зупинятимусь на книзі пана Симона, який, розповідаючи про Рим, як навмисне, поставив усе з ніг на голову. Я був у Женеві, коли він раптом помер; ледве встигнувши скосити сіно й порадіти першим зернам, цей землероб розділив долю скошеної трави і стиглого колосся.

До нас дійшли деякі листи великих пейзажистів; ні Пуссен, ні Клод Лоррен не говорять ні слова про Римську Кампанію. Але якщо перо їхнє мовчить, пензель говорить за нього: agro romano [82] – таємне джерело краси, звідки вони черпали, приховуючи це джерело від сторонніх очей з якоїсь скупості й обережності генія, який не хоче віддавати святиню на наругу простолюду. Вражаюча річ: італійське сонце найкраще увічнили на своїх полотнах французькі маляри.

Я перечитав мого листа до пана де Фонтана з Рима, написаного двадцять п’ять років тому, і, мушу признатися, не знайшов у ньому жодної неточності: я не зумів би ні відняти, ні додати жодного слова. Одна іноземна компанія запропонувала цієї зими (у 1829 році) розорати Римську Кампанію: ах, панове, звільніть нас від ваших котеджів та англійських садів на Янікулумі! Якщо коли-небудь вони спотворять переліг, який не зміг здолати плуг Цинцинната, переліг, який поріс травою, овіяною подихом віків, ноги моєї не буде в Римі! Йдіть геть з вашими могутніми машинами; тут земля родить і родитиме самі лише могили. Кардинали не захотіли слухати розважливих грабіжників, які, сплутавши останки Тускулума із замками аристократів, вирішили поживитися на цих руїнах: вони пустили б мармур із гробниці Емілія Павла на вапно, як пустили на ринви свинцеві домовини наших предків. Їх преосвященства дорожать минулим; крім того, на велике збентеження економістів, доведено, що пасовища Римської Кампанії дають власникам п’ять відсотків щороку, а якщо посіяти тут пшеницю, дохід не перевищить півтора відсотка. Землероби віддають перевагу pastorizia [83], а не maggesi [84] не з ліні, а з міркувань практичних. Гектар тутешньої землі дає майже такий самий прибуток, як гектар землі в наших кращих департаментах: щоб переконатися в цьому, досить прочитати твір його преосвященства Ніколаї.

16

Пані Рекам’є