Українські традиції, стр. 84

Січень

Отже, Різдво – перше з новорічних свят, воно має давню історію і як свято народження Всесвіту відзначалось ще у часи, віддалені від нас не одним тисячоліттям. Сучасна українська назва не відображає його християнської сьогоднішньої суті. У давнину це слово звучало як Родздво і означало народження з двох стихій води і вогню всього живого. Самі обряди і ритуали Різдва свідчать про його давню космогонічну суть. Так, для приготування святкової вечері бралось 12 полін, які були жертвою 12 сузір'ям зодіаку, готували 13 священних страв: кутю з медом, узвар, вареники, голубці, рибу, картоплю з товченим часником, горох з олією і часником, ячмінну кашу з олією або медом, пшоняну кашу, варену кукурудзу, пироги з маком, варені боби. Те, що до переліку страв включені зернові культури прадавнього походження, свідчить, що різдвяна вечеря – жертовна трапеза на честь Коляди. Цікаво, що 12 священних ночей творення Всесвіту теж відповідають кількості сузір'їв зодіаку, а те, що господар дому, за звичаєм, виходив на подвір'я і обертався на місці проти годинникової стрілки або обходив хату, прямо вказує на імітацію видимого руху сонця через сузір'я. На покуті ставили сніп жита або пшениці, що має кілька назв, а серед них Коляда (Сонце) та Дідух (Місяць). Напередодні свята або безпосередньо перед свят-вечерею виконував важливу роль у наступному святі на щедрий вечір. Зміст язичницького Різдва полягав у народженні немовляти-сонця з голови Лади, народженні Місяця (Василя) на Щедрий вечір та народження богині води Дани на Водохреща (Ордань). За віруваннями наших пращурів, у ніч на Різдво активізовувались сили хаосу, всяка нечисть, яка може перешкодити визріванню світлої сили. Тому колядники одягали на себе маски, щоб злі сили їх не розпізнали, ходили по хатах і співали величальні пісні Коляді, відганяючи темну нечисть. Ці магічні відлякування та величання і звуться колядками, у них збережено суть уявлень про оновлення світу, а сам процес колядування – імітація космічного акту сонценародження. Колядники уособлюють предків роду, віщунів просвітлення, тому обрядова кутя, яка призначається і мертвим і живим, є жертвою, за допомогою якої можна здолати темні сили. Те, що у давнину Коляда виявлявся у двох іпостасях – Сонця і Місяця, свідчить про існування давнішого за сонячний – місячного культу і розуміння небесних світил як уособлення світла – Сура. У колядках та щедрівках зустрічається і прославлення триєдиної сутності Всесвіту – сонця, місяця, дрібного дощику (вогонь, земля, вода) і створення життя. За праслов'янським мисленням, світ створювався так: не було ні неба, ні землі, тільки синє море, «а серед моря синій явір» – дерево життя. На дереві три птаха (сокіл, голуб, півень), вони спускаються на дно моря. Виносить кожен часточку піску, з якого творяться чорна земля, чисте небо, ясен Місяць. Людина ще не могла уявити створення чогось інакше, як через ріст, тому дерево фігурує як основа життя. Птахи символізують один із чинників життєвої сили, яку уособлювали сонце, місяць, зірки, пізніше з'явилось поняття душі, а до того існувало абстрактне поняття сукупного світла Сура, від якого дуже близько до Ора – енергії світла, космосу тощо. Елементи космогонічних уявлень українців чітко простежуються на прикладі давньої колядки:

Відповідно до космологій язичників світотворення було пов'язано з моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватись світловий день. Виникнення і розвиток космічного світу ділиться на три періоди – три свята: народження Сонця (7 січня за новим стилем); народження Місяця (14 січня) і народження Води (19 січня). За християнською традицією це відповідно Різдво Христове, св. Василя та Маланки, Йордань.

Різдвяні колядки з часом набувають відчутного християнського звучання, оскільки цей день вважається днем народження Ісуса Христа, наповнюються і відповідною символікою деякі обряди: це і сіно, що підкладалось під скатертину (сіно було в яслах при народженні Христа), і вертеп тощо.

Новий рік за старим стилем – свято Щедрого вечора. Це свято пов'язане з давно минулим етапом розвитку людської цивілізації, з культом Місяця. Власне, це свято народження Місяця, який мав назву Уаціля, що пізніше перейшла в сучасну – Василя. Прямою вказівкою на зв'язок із космогонічними уявленнями давніх українців є ліплені пироги, обрядова щедровечірня страва. Слово «пиріг» у доіндоєвропейській мові означає «хліб Місяця». Такими ж точними вказівками є і щедрівки, у яких славиться господар, його багатство тощо, оскільки Місяць керує небесною й земною водою, від нього залежить родючість хлібів і худоби.

Напередодні Нового року, на Маланки, розпочинаються символічні дійства з водою, провіщення майбутніх космічних подій – народження богині води Дани, воду мають сотворити Зоря і Місяць. Засівання вранці на свято Щедрого вечора – жертовний обряд на честь богині води Дани. Цей обряд імітує оранку. Гра у весільні пари теж є глибоко символічною і пов'язаною знову ж таки з космологічними міфами і уявленнями. До наших днів дожив і обряд водіння кози – стародавнього тотему наших пращурів. Смисл цього обряду – символічна розповідь про язичницький обряд. Ватага парубків символізує собою процесію жерців, хлопець у вивернутому кожусі, із рогами на голові, грає козу. Старовинний обряд починався відразу, тільки-но ватага переступала поріг дому. Під супровід відомого «Ого-го, коза, ого-го, сіра» відбувається містерія зі смертю, спробами оживлення і, нарешті, воскресінням кози. Згадаємо, що коза була атрибутом бога Перуна, у зображеннях Перун малювався із козячими рогами, що залишились символом святості. Звичай колоти кабана або принаймні порося на Щедрий вечір теж зберігся від прадавньої доби, кабан був жертовною твариною і присвячувався світлу. Отже, якщо підсумувати залишки давньої віри в новорічних образах, можемо зробити висновок, що збереглись звичаї багатьох племен, які свого часу утворили етнічну єдність – український народ: традиція ходіння з плугом – органічно перетворена і розвинена теорія народження життя від води і вогню в символічне розуміння народження життя від світла у вигляді плуга й зораного поля; традиційне дійство з козою – залишок культу тварини (тотемізму), прославлення господаря дому у щедрівках та колядках присвячено народженню Місяця, а традиційні обливання водою напередодні Нового року (Маланки) пов'язані з культом води і є своєрідним містком до наступного свята Водохреща.

Різдвяні святки тривають аж до свята Водохрещі, або Ордані, Йордана (19 січня). Весь цей час від Різдва до Водохрещ нічого не можна було робити, лише ходити в гості, а жінкам дозволялось тільки готуватись до прядіння коноплі – мички микати.

Слово Ордань виникло у найдавніші часи і означало, певне, надання воді сонячної сили. У язичницькі часи святкувалось як народження богині води Дани. Від давніх звичаїв слов'ян збереглося особливе ставлення до води у цей день. За традицією на Йордань вирубувався з криги хрест, фарбувався у червоний колір буряковим соком, прикрашався гілками сосен, ялин чи смерек, прибирався сухими квітами. Потім священик освячував воду в ополонках або в криницях. Ця вода – особлива, її використовували не лише для лікування хвороб, а й для різноманітних магічних обрядів. Після освяти воду несли додому, батько, як найстарший, окроплював цією водою хату і все господарство. Хлопці на Водохреще мали почесне і важливе завдання – вони малювали хрести на хатах, парканах, хлівах. Ці хрести витирати не можна було і, якщо не змивали їх дощі, вони зберігались до нових Водохрещ.