Українські традиції, стр. 80
Ой горе тій чайці
Ой горе тій чайці,
Чаєчці-небозі,
(Двічі)
Що вивела чаєняток
При битій дорозі!
Ой ішли чумаки,
Весело співали,
(Двічі)
І чаєчку ізігнали,
Чаєнят забрали.
А чаєчка в'ється,
Об дорогу б'ється,
(Двічі)
К сирій землі припадає,
Чумаків благає:
«Ой ви, чумаченьки,
Ви ще молоденькі,
(Двічі)
Верніть моїх чаєняток,
Вони ще маленькі».
«Ой чаєчко наша,
Неправдонька ваша:
(Двічі)
Поварили чаєняток,
Добра була каша!»
Бодай ви, чумаки,
На Дін не сходили,
(Двічі)
Що ви моїх дрібних діток
В каші поварили!»
У сусіда хата біла
У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила,
(Двічі)
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.
Є у мене сусідонька —
Люба, мила дівчинонька,
(Двічі)
Та не знаю, що робить,
Бо боюсь туди ходить.
«Сідлай, хлопче, вороного,
А собі бери другого
(Двічі)
Та поїдем погуляєм,
У сусіда побуваєм!»
«Будь здорова, сусідонько,
Люба, мила дівчинонько,
(Двічі)
Ой яка ж ти гарнесенька,
Як сніжечок, білесенька!»
«Годі, годі жартувати,
Ось іде і стара мати!»
(Двічі)
«Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю!
Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю,
(Двічі)
Хочу буть тобі ріднею,
Ти будь ненькою моєю!»
Ой у полі три криниченьки
Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки:
(Двічі)
Чорнявую та білявую,
Третю руду та поганую.
«Що чорняву від душі люблю,
До білявої залицяюся,
(Двічі)
А з рудою, препоганою,
Піду, мабуть, розпрощаюся».
«Чи я тобі та й не казала,
Як стояли під світлицею:
(Двічі)
Не їдь, не їдь та й у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею».
«Любив тебе я дівчиною,
Любитиму й молодицею,
(Двічі)
А ще буду хоч сім літ ждати,
Поки станеш удовицею».
Чи всі ж тії та сади цвітуть,
Що весною розвиваються,
(Двічі)
Чи всі ж тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються?
Половина тих садів цвіте,
Половина розвивається, —
(Двічі)
Одна пара та вінчається,
А другая розлучається.
Тихо, тихо Дунай воду несе
Тихо, тихо Дунай воду несе,
А ще тихше дівка косу чеше. (2)
Вона чеше та й на Дунай несе:
«Пливи, косо, пливи за водою,
А я піду слідом за тобою.
Припливемо к зеленому лугу,
Скажу тобі всю свою притугу». (2)
Над Дунаєм явір зелененький,
Під явором коник вороненький. (2)
Під явором коник вороненький,
На конику козак молоденький. (2)
Ой він сидить, у скрипочку грає,
Струна струні стиха промовляє: (2)
«Нема краю тихому Дунаю,
Нема впину вдовиному сину. (2)
Нема впину вдовиному сину,
Що звів з ума хорошу дівчину». (2)
В кінці греблі шумлять верби
В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила…
(Двічі)
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой немає козаченька, —
Поїхав за Десну;
(Двічі)
Рости, рости, дівчинонько,
На другую весну!
Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
(Двічі)
Ждала, ждала козаченька,
Та й плакати стала.
Ой не плачте, карі очі, —
Така ваша доля:
(Двічі)
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!
Зелененькі огірочки,
Жовтенькі цвіточки…
(Двічі)
Нема мого миленького —
Плачуть карі очки!
Ой ходить сон коло вікон
Ой ходить сон коло вікон, (2)
А дрімота коло плота. (2)
Питається сон дрімоти: (2)
«Де ж ми будем ночувати?» (2)
«Там ми будем ночувати, (2)
Де хатина теплесенька. (2)
Там ми будем ночувати, (2)
Мале дитя колисати». (2)
Ой спи, дитя, колишу тя, (2)
А як заснеш, то лишу тя. (2)
Сама піду на роботу, (2)
Та й прийду аж у суботу! (2)