Українські традиції, стр. 72

Це чуючи, Святослав вельми плакав і все наказане обіцяв виконати, тільки вірити у Христа не схотів. А через три дні, дуже хворою будучи, дякувала вона Господу Богу й святій Богородиці, яку в усьому за помічницю мала, також і всіх святих в молитві закликала. І, коли прийшов час розлучення з тілом у неї, прикликавши священика, святу сповідь учинила, прийняла божественні й животворящі тайни Господа Бога і спаса нашого Ісуса Христа і, радуючись, віддала святу душу свою в руки Господу Богу, якому вірно служила, відійшовши до вічного мешкання і палацу небесного. Померла року 6477, а від різдва Христового 969, місяця липня 11 дня, жила літ усіх своїх 80, і поховано її з великим плачем від усіх людей на тому місці, яке сама свята вказала.

А в літо 6497, а від Різдва Христового 989, за пророцтвом блаженної, коли Господь просвітив святим хрещенням всю Руську землю через онука її великого князя Володимира, на якого впало добре насіння святої науки блаженної і стократний колос видало за преосвященного митрополита Леонтія (котрий перший був після Михаїла), що хрестив Руську землю, тоді святий князь Володимир в двадцяте літо по смерті святої заснував церкву в ім'я пресвятої Богородиці в Києві, на яку десятину велів давати, після чого її Десятинною і досі звуть, переніс до неї з належною честю її святі мощі, від яких див і зцілення багато було тим, що до неї приходили, в славу пресвятої Трійці, якій належать від нас усіляка слава, честь і поклоніння нині, завжди і вовіки віків. Амінь.

Легенди і перекази

Батькове благословення

Дніпро і Десна – це ж були колись люди. Давно, Бог зна й коли, у Богатиря Лимана росло двоє діток – син Дніпро і дочка Десна. Діти повиростали, а Лиман зістарівся й каже:

– Ну, дітки, завтра на зорі приходьте – буду вас благословлять!

Полягали вони спать. Десна була старша, а Дніпро менший. От Дніпрові й захотілось першому взяти в батька благословення. Вранці, як тільки зійшла світова зоря, він перший пішов до батька:

– Благословіть, тату!

– А де ж Десна? – каже Лиман. – Вона ж старша!

– Та вона спить. Батько поблагословив.

Порозвертав Дніпро гори, порозчищав гирла і заріс степами. Проспала Десна зорю, прокинулась – аж брата вже нема! Вона до батька:

– Благословіть, татусю! Він поблагословив і каже:

– Біжи. Як обженеш Дніпра, старша будеш. Побігла вона й ворона взяла. Високо піднявся ворон і полетів показувать дорогу. Багато разів доганяв він Дніпра, багато разів і Десна повертала до нього, а все-таки не випередила його. Як почула од ворона, що Дніпро вже далеко, вона прихилилась до брата і злилась із його гирлами. В Десні вода пробілувата, а в Дніпрі – ворона.

Змієві сліди

Татарські степи колись були од Синього моря та аж туди, за запорозьку границю – майже без малу не до Лубен. Там і досі є межа, і буде вона, поки світ сонця. Я бачив ту межу своїми очима.

Їздили ми колись у Полтавську губернію. Поминувши слободи Пироги, Жуки й пана Замулу, дивимось – коли поперек дороги насип із хату заввишки, а задля проїзду прокопано ворота. Насип цей видно скрізь, скільки очима зведеш – аж до Азовського моря… Оце вам і межа татарська.

З того насипу, видно, татари колись і кріпості робили: скрізь покопано. Бог його зна, як воно по книгах, а в нас розказують, що рівчак і насип виорано змієм. Там як роздивитися, то чисто тобі рілля, тільки велика. Видно, де чересло різало і як поличка одвертала скибу.

Давно, кажуть, ще зараз після Христового народження, жили там люди такі, може, як оце й ми, хрещені. А між ними Кузьма й Дем'ян.

Поселився в тій землі змій, і став він людей пожирать. Жер, жер, собача личина, а далі вже дійшла черга й до Кузька та Дем'янка. А вони були козаки сильні, та ще й ковалі. Заперлись вони дванадцятьма дверима в кузні і давай кувать плуга на нього. Викували плуг такий, що його зворушить з місця пар сорок волів.

Приліз змій; давай добираться до них, давай лизать ті двері. Як пролизав останні двері, так і сунувся до них… Дужі були Кузько та Дем'янко, взялися за того змія: один держить за язик, а другий гатить вершлягом [360] по голові. От як упоштували [361] гаразд, давай змій проситься.

– Пустіть, – каже, – братця! Половину царства дам…

– Добре, – кажуть. – Тільки давай попереду перемежуємо царство.

Взяли тоді накинули йому на шию залізний ретязь, запрягли в плуг і давай орать. Один іде за плугатаря, а другий збоку потягає вершлягом, бо ціпом його, клятого, не дошкулиш…

Оре змій, аж очі рогом лізуть, аж вогнем із нього палить. Дійшли до моря. Змій тоді – у воду і давай пить згарячу. Пив, пив та й лопнув! Тоді як полізли з нього гадюки, ящірки, черепахи, жаби…

Ту ріллю і тепер не перейдеш: улучай у ворота. Таке-то було колись!.. Отож від того часу й гадюки, ящірки, черепахи та жаби повелись. А Кузьма з Дем'яном присвятилися, їх і тепер почитують у церквах.

Бог, Христос і диявол

До Христового народження в Бога з дияволом була розписка: поки людина жива, вона Божа, а як помре, – дияволова. Бог поклав ту розписку в скриню й кинув її в Ордань-річку.

Народився Христос. Прийшов час хреститься, він пішов до Ордані й прийняв хрещення. Став виходить із води – Ордань загорілась. Згоріла й скриня з розпискою. Пішов Христос у пекло за душами, а диявол і не пуска:

– У мене, – каже, – розписка є…

– Ну, покажи, – каже Христос.

Лукавий пірнув раз – не знайшов, пірнув удруге – не знайшов, пірнув утретє, а Господь і заморозив Ордань на три аршини. Товкся той лукавий, товкся і пробив лід рогами… Вискочив із води, а Ордань знову замерзла…

Надворі мороз, вітер – аж дух забива! Лукавий змерз, хотів у воду, так лід товстий. Він і зостався мерзнуть.

Христос питає:

– А що, дістав розписку?

– Нема.

Взяв Христос і повипускав душі з пекла.

Від Водохреща до шести тижнів баби не ходять прати сорочок, бо гріх: як баба ляпне сорочкою, то чорт і вскочить в ополонку. Хай краще чорт мерзне: менше людям шкоди.

Заміри диявола

Як прогнав Бог диявола з неба, став він прохать, щоб дозволив верховодить людьми. Бог не дозволив. Почав диявол огризаться:

– Я слухать не буду!

– А я буду побивать громом!

– Я під камінь сховаюся.

– Я й там найду.

– Я під чоловіка: ти пожалієш чоловіка – і мене не уб'єш.

– Чоловіка уб'ю і пущу в рай, а ти згинеш…

Від грози бувають пожежі: то диявол сховається в хату, а Бог уб'є його й спалить. Буває, що грім чоловіка уб'є.

Це значить – чоловік не встиг перехреститься, а диявол і сховався під нього.

Як грім загримить, треба зараз хреститься…

Здобич диявола

Ув одної ткалі був невеличкий хлопчик. Заставила вона його сукать цівки, а він і не схотів. Вона тоді давай клясти! Потім випустила човник і сказала:

– Подай!

Не схотів він і подать. Кляла вона його, кляла, а потім і сказала:

– Щоб тебе чорти взяли!

Хлопець вискочив з хати, вихор схопився і поніс… Летить той хлопець і кричить:

– Ой пропав же я, пропав: прокляла ненька!

Проклятих дітей багато на світі є: вони нещасні. Кажуть старі люди, що вони з'являються вночі. Хто догадається, накине на дитину хрестик, – диявол і відпустить. Хто не догадається, – дитина затужить і йде до лукавого.

Матерям, що проклинають дітей, прощення од Бога нема.

Душа людини

Як розстається душа з тілом, то її намагаються вхопити лукаві. Тоді підступають три янголи і геть проганяють лукавих. Вони беруть ту душу, і скрізь водять, та показують, яке вона добро зробила. Як давала милостиню, ведуть у горницю, де накриті білою скатертиною столи, і там сидять всі убогі, а перед ними – всяка харч. Потім лукавий показує їй всі гріхи і всіх людей, перед ким вона провинилась. Душа тоді бачить усе, що робила змалку і до смерті… Потім через шість неділь підхоплять ту душу янголи на крила і несуть на схід сонця. Там їм треба пролетіти всі, стільки є, митарства…