Українські традиції, стр. 45

А як зайде сонце, тоді ті птахи купаються в великій океанській річці, і знову відновлюються і опірюються їхні крилля. Ось тому й півень зветься куром, і він має під своїми крильми біле перо тих небесних птахів, і коли сонце йде від заходу на схід, тоді те перо свербить у півня. Коли ж Анголи несуть одежу від Престолу, тоді півень зачухається і, відкривши очі, прокидається, повідомляє тим небесним птахам бій, плеще своїми крильми, і звіщає світові воскресения».

А інше оповідання пояснює так: «Сонце ходить у повітрі вдень і вночі, і низько летить по океану, не замочившись. А в океані є кур (півень), що має голову до Небес, а море йому по коліна. Коли сонце вмивається в океані, тоді вода захвилюється, і хвилі починають бити кура (півня) по пір'ї. А він, очутившись від хвилі, кричить «кукуріку!», що значить: «Світлодавче Господи, подай мирові Світло!» І коли те заспіває, тоді всі півні співають одного часу по всій вселенній» (рукопис 1531 р.) [214]. З глибокої давнини півень уважався в нас за птаха жертвенного; з давнини ж по ньому гадають.

З дуже давнього часу в нас поширене поважання бузька, чи бусла (боцяна, чорногуза), як символа праці й прив'язаности. Займати бусла не вільно, а то він хату спалить. Де він покладе своє кубло, тій хаті все буде щастити; та й сам бузько для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Бо бусел – птах побожний.

Бусел завжди пильно береже свою оселю, на якій він сидить. «На клуню часто кладуть старе колесо, – щоб бусли кубло клали, бо це береже клуню від пожежі» (Вовк: «Антропологія»). Бусли вилітають на зиму в Ірій, а на весну вертаються неодмінно на своє попереднє кубло.

Наш поет П. Филипович про це пише:

Горобець, як уже сказано, здавна має недобру славу. Стара легенда оповідає, що коли Ісус мучився на Хресті, то воїни ходили й розглядали, хто на Голготі ще живий. Коли підійшли до Христа, то горобці відразу зацвірінькали: «Жив-жив! Жив-жив!» Цим горобці показали, що Ісус ще живий, і йому поперебивали голінки… Через це горобця часто мучать, особливо діти… («Чорна Рада»).

Пугач звичайно провіщає смерть. У «Кобзарі» Т. Шевченка: пугач над стріхою в вікно завиє – на смерть.

Так само й сичі: «Сичі вночі недобре віщують на коморі» («Кобзар»).

Сорока на своєму довгому хвості звичайно віщує новини.

Цвіркун в хаті шанується. «Люди твердять: цвіркун у хаті – щастю бути» (Рибак). «Коли співає цвіркун під час розмови про справу, – добра прикмета» (там само).

Плазуни

Багато є різних переказів про плазунів. З гадюки виростають чорти, і тому вона нечиста. Усі гади на Чесного Хреста ховаються до свого Вирію, а тому небезпечно цього дня йти до лісу. Але від гадюки відрізнюється вуж, – він сильно допомагає тій хаті, де живе, і приносить їй щастя, тому вбивати його не вільно [215]. Навпаки, гадюка дуже шкідлива, особливо т. зв. полоз (згадується в «Слові»), і за її забиття відпускається сім тяжких гріхів. Убити гадюку – це ніби сім Літургій прослухати. Заклинання на злих плазунів відоме з найдавнішого часу. Напр., Біблія в Книзі Єремії 8. 17 згадує про закляття на вужів та гадюк:

Так само й легендарний змій може сильно шкодити людині. Вогненний змій чи дракон, звичайно багатоголовий, частий в народніх віруваннях, і часто виступає, як зла сила, як демон. Такі змії нападають на сонце чи на місяця, й тоді стають затьми. Люблять такі змії засісти в якомусь озері біля міста і пожирати людей, вимагаючи собі ще й царівни. Власне, такого багатоголового змія вбив Св. Юрій [216]. По ночах змій літає до деяких жінок і з ними живе. Взагалі ж полове співжиття жінок зо звіриною в переказах не рідке. Змій, живучи з жінкою, сильно її сушить, і є приміта: якщо жінка суха, аж світиться, то певна ознака, що до неї ночами літає змій.

Етнографічний матеріял дає багато оповідань про співжиття зо змієм, те саме дають і письменники. Напр., П. Мирний, «Хіба ревуть воли…»: «Казали, що до Мотрі кожної ночі змій у димар літає». Нечуй: «Одна жінка бачила на свої очі, як огневий змій упав у вивід над хатою».

Взагалі змії – постійна погроза світу, чому з ними борються лицарі-герої, а особливо Святі: Юрій, Димитрій та Феодор. Змієборство – це давній і дуже поширений мотив у наших казках та легендах. Сюди належить і наша стародавня легенда про київського змієборця Кирила Кожем'яку, що забив змія, який вимагав собі великої людської данини й щоденно пожирав усіх.

Християнство перетворило змія на нечисту силу, а то й на простого перелесника. Постає змій з тієї гадюки, що сім літ не чує ані людського голосу, ані дзвону, тоді в гадюки виростають крила, і за сім літ вона стає змієм.

Легенди про змія відомі багатьом народам, і на утворенні їх знати багато найрізніших впливів. [217]

Дуже часто пізнають погоду по птахах чи по худобі. Напр., коли ворони понадуваються, – то на мороз; як гусак ховає носа, то на холод. Поговірка: надувся, як кулик на вітер. У «Люборацьких» Свидницького: «Знать, на вітерець збиралось, бо свиня попала шлею в зуби й почала тормосить».

На зиму пташинний світ відлітає в Ірій чи Вирій, а на весну вертається назад. Пророк Єремія (8. 7) вже подає про це:

9. Дивовижні звірі та птахи

У давнину було багато оповідань про різних дивовижних звірів та птахів, і ці оповідання були по різних рукописних збірниках, словниках і ін. книгах. Для прикладу я подам деякі оповідання з друкованого «Лексиса» Лаврентія Зізанія 1596-го року.

«Гієна єсть звір дикий а окрутний, которий, пршедши до пастухів, пристосовуєть свой голос до чоловічого, і перевикаєть імена пастушії, і на змордованиї пси нападши, поїдаєть їх».

«Онокротал – птах, подобний кшталтом (видом) лебедеві, которий писок уложивши в воду, гукает як осел, гупач, гуковище».

«Онокентавр – звір ніякісь, от голови як человік, а от ног як осел. По словенску китоврас».

«Неясыт, по грецку пелекан, – птах єсть в Єгипті, подобний бусюлові, которий в пустині рад мешкати, которому змії врогують, і діти его умерщвляють. А он, прилетівши, клюється в перси (груди) свої і кров іспущаєт на них, і так оживают».

Не мало подає оповідань про дивовижних звірів, птахів і ін. також київський «Лексикон славеноросскій» 1627 р. Ієромонаха Памви Беринди. Ось хоч трохи:

«Івин» – птах, ужами кормячійся, боцянові подобний».

«Саламандра – бестійка вел(ика), як ящорка. Так зимна, же огнем жиєт й пломень гасит».

«Сирена – див морський: до пояса стан панянський, а далій рибій».

«Скилла – звіря морское, о шести голов песіх, а постать красної невісти. А остаток тіла уж. В тісном місці живеть, где і харивдист, тоєсть тісноє море, где як вир пожирает кораблі».

«Хімера – коза, спереду лев, а ззаду змій, а в середині хімера».

Різні Збірники та Словники також подають багато оповідань про дивовижні рослини, дерева та явища природи. Напр. той же «Лексис» 1596-го року Лавріна Зізанія подає:

«Драчіє єсть хоіна, которая, в вині зварена, злічуєт уха, ропи полни й очи уразовиі, то єст раненні албо ударенні». Це драч, колючий кущ (Б. Грінченко). Алфавит початку XVII ст. на л. 1245 дає те саме.