Українські традиції, стр. 122

На цей час у печері Преп. Антонія зібралося вже дванадцять ченців, сам же він полюбляв самотність. Преподобний Антоній залишив печеру і замість себе залишив за старшого Феодосія, який вирізнявся серед усіх своїм смиренням, працелюбством, послушаниям і строгістю в побуті.

За бажанням преподобного Антонія Феодосій був рукоположений у пресвітери і кожен день служив літургію. Після того як Преп. Антоній пішов з печери і поселився в новій, Феодосій з ігуменом Печерським Варлаамом побудували малу церкву над печерою на честь Успіння Божої Матері і викопали ще кілька нових печер.

Обраний за своє велике благочестя в 1062 році ігуменом Києво-Печерської Лаври, Феодосій не змінив свого смиренного способу життя, завжди показував приклад в роботі, на всі роботи і в церкву приходив раніше од усіх, а полишав роботу пізніше за всіх.

Святе життя Преподобного привабило в монастир багато ченців. При обранні його в сан ігумена братії було лише 12 чоловік, а невдовзі стало вже сто. Бажаючи утвердити благочестя своїх ченців на твердій основі, Преподобний Феодосій влаштував їм монастирське життя за статутом Студійського Грецького монастиря, тим самим започаткувавши монастирське життя в Київській Русі.

Крім того, Преп. Феодосієм було побудовано другу церкву, поставлено кілька келій, загороджено всі будови дерев'яним тином. Завдяки його старанням, Печерський монастир швидко піднявся, володів великим маєтком, мав можливість десяту частину своїх прибутків давати бідним.

Святим життям Преп. Феодосій славився по всій Київській Русі. Великий князь Ізяслав Ярославович вельми шанував Преподобного і часто приходив на бесіди до нього. Великий князь Святослав, який вигнав Ізяслава з Києва, часто запрошував його до свого палацу. «Якби батько мій встав із мертвих і прийшов до мене, – говорив Святослав до Феодосія, – я так не зрадів би йому, як твоєму приходу».

Шанований великим князем і боярами, Преп. Феодосій не лишав свою братію без уваги. Він був для неї прикладом в усьому. Кожен день він працював з ченцями. Приходив у пекарню, місив тісто, рубав дрова, пік хліб. На трапезі їв хліб і страву без масла. Часто прокидався вночі, молився за себе і братію монастиря. Тіло своє ніколи не омивав водою, крім лиця і рук. Під час великого посту Преп. Феодосій ішов у печеру і там проводив свій час в молитві і посту. Прощаючись з братією, він давав настанови, як себе поводити. Чернець повинен мало їсти, читати духовні книжки, постити, молитися, менших мав любити, старших – слухатись і поважати. Начальник повинен любити своїх підлеглих, навчати і наставляти їх і бути в усьому прикладом для них.

Давши настанови братії, Преп. Феодосій брав з собою трохи хліба і води, заходив до монастиря в печеру і засипав за собою вхід землею. Якщо була крайня потреба комусь поспілкуватися з ним, то в суботу і неділю підходив до вікна печери і говорив з ним. Преп. Феодосій в своїх переконаннях був твердий. Під час міжусобиць київських князів підтримував старшого брата Ізяслава і на єктеніях згадував молодшого брата Святослава, який несправедливо заволодів великокняжеським престолом. Преп. Феодосій кілька разів писав до Святослава, умовляв його повернути владу старшому брату, але слова його тільки дратували великого князя. Останній мав намір вислати святого старця з Києва.

Та Господь змирив серце непокірного князя, він примирився з Преп. Феодосієм і, на прохання Преподобного Феодосія і Преподобного Антонія, заклав новий кам'яний храм на честь Успіння Божої Матері. Під час молитви Преподобних чудесні знамення вказали те місце, де повинна стояти нова церква. Під час побудови церкви сам Преподобний часто приходив і сам працював на її будівництві. Але Преподобний не дожив до освячення церкви, яке відбулось 14 серпня 1089 року.

В 1074 році Преподобний Феодосій, як завжди, усамітнився на весь Великий Піст у печеру й на Святій неділі захворів. Почувши одкровення від Господа про свою близьку кончину, святий старець прикликав всю братію, обрав свого наступника, благословив усіх ченців, просив їх суворо виконувати чернецькі правила, попросив їхнього прощення і в суботу на Святій неділі, 3 травня, помер.

Через вісімнадцять років братія монастиря перенесла тіло свого святого ігумена в новий соборний храм монастиря, де святі мощі Преподобного Феодосія спочивають і нині. Це перенесення святкується церквою 14 серпня.

Тропар свята: Піднісся ти до чеснот, змолоду полюбивши монаше життя, бажане сміливо осягнув, вселився ти в печеру і, прикрасивши життя своє постом і світлістю, в молитвах як безплотний пробував ти, в руській землі, як світле світило, засіяв ти, отче Феодосію. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, учителів слов'янських

(11 травня ст. ст. – 24 травня нов. ст.)

Свв. Мефодій і Кирило, які народилися в місті Солунь у Македонії, вважаються просвітителями слов'ян, оскільки вони перші поширили між слов'янськими племенами їхньою мовою вчення Ісуса Христа. Вони жили в IX ст. й належали до багатої і знатної родини. Старший з братів, Мефодій, був призначений грецьким імператором начальником слов'ян, що мешкали поблизу Солуня. Та він прийняв чернецтво і поселився на горі Олімпії, де проводив свої дні в молитві і вивчав Святе Письмо. Менший брат Константан (названий Кирилом при постригу в ченці) виховувався спочатку вдома, а з 13 років у Константинополі разом з грецьким імператором Михайлом. Він вирізнявся надзвичайним розумом, великими здібностями в навчанні Святого Письма і грецької та латинської мов. По закінченні курсу наук він одержав місце книгохранителя при церкві св. Софії, до того ж був учителем філософії в Константинополі, де скоро став відомим під ім'ям Константина Філософа. Йому було лише 24 роки, коли імператор послав його в Багдад як найосвіченішого й надійного захисника християнства від сарацинських мудреців. Молодий філософ з радістю прийняв це запрошення і своїми мудрими відповідями переміг своїх супротивників, які до того його зненавиділи, що навіть хотіли отруїти. Але Коліф відпустив його з Багдада з повагою, і він благополучно повернувся в Константинополь, де його з урочистостями зустріли імператор, патріарх і народ як поборника і захисника православ'я. Після повернення в Царгород Константан поселився на горі Олімп разом зі своїм братом Мефодієм, і вони оддалік од мирської суєти ще глибше почали вивчати закони Христа і готуватись до апостольських проповідей. У 857 році прийшли до імператора Михайла посли від хазар і попросили імператора прислати їм наставників, які б навчили їх істинній вірі. Вибір царя і патріарха випав на Константина, і він разом із Мефодієм вирушив до невідомої країни. Спочатку вони прибули в Корсунь (нині Херсонес біля Севастополя) і в цьому місті допомогли перенести мощі Св. Климента, єпископа Римського. Частину святих мощей вони взяли з собою і відвезли в Рим. Господь Бог благословив їх, і вони багатьох із хазар охрестили, їхній князь прийняв християнство, з почестями відпустив проповідників і письмово подякував імператору за те, що той прислав таких мудрих і вчених людей. Коли святі вчителі повернулись в Константинополь, то були зустрінуті з великими почестями як апостоли, їм обом було запропоновано єпископський сан, але на них чекала інша діяльність. У той час Борис, князь болгарський, бажаючи прийняти християнство, звернувся до грецького імператора з проханням прислати йому християнських наставників. До Болгарії вирушив Мефодій, і цар Борис прийняв від нього хрещення, його приклад наслідували Моравія та інші слов'янські племена. Константин створив слов'янську азбуку, яка відома під назвою кирилиці, і переклав св. Євангеліє з грецької мови на старослов'янську. Він почав свій переклад з Євангелія Іоанна Богослова: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог був Слово!» Це були перші слова Святого Письма, написаного церковнослов'янською мовою.

Брати провели більше чотирьох років у Моравії і Паннонії (сучасна Угорщина) і за цей час переклали слов'янською мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир, Часослов, Служебник і ввели богослужіння рідною для них мовою. Великі християнські вчителі зустріли опір західного католицького духовенства, яке доводило, що літургію можна служити лише трьома мовами, якими був зроблений напис на хресті Господньому, тобто єврейською, грецькою і латинською. Константан же обстоював, що Господь прийшов спасти всі народи, і тому кожен народ повинен прославляти його своєю рідною мовою. Слов'янські вчителі змушені були їхати в Рим, щоб захистити свою святу справу. В той час Папою був Адріан II; він ласкаво зустрів Мефодія і Константина, підтримав їхній переклад і розпорядився, аби в церквах Св. Петра і Св. Андрія служили обідні служби слов'янською і латинською мовами. Таке рішення збадьорило святих проповідників, та невдовзі Константин, здоров'я якого було підірване подорожами і трудами, захворів, постригся в ченці під ім'ям Кирило і на 42 році життя 14 лютого 869 року помер. Залишаючи світ з надією на милість Божу, передав розпочату ним справу старшому братові, заповідаючи йому й надалі проводити проповіді Слова Божого серед слов'янських народів. Сам Папа відслужив похорон за участю всього римського духівництва і поховав його в Римі у церкві Св. Климентія.