Оголений нерв, стр. 94

Марійці хлопці не призналися, куди їдуть, але пообіцяли наступного дня від самого ранку почати приводити до ладу кімнати. Друзі проїхали блокпост на початку дев’ятої вечора і впевнилися, що заступила нова зміна бойовиків. Геннадій одразу додав швидкості — він боявся, що Змія не наздоженуть. За два-три кілометри вони помітили скутер, і «форд» обігнав його, щоб упевнитися, що то саме Змій, а не хтось інший. Здавалося, що чоловік зрісся зі своєю маскою, бо навіть зараз його обличчя було приховане балаклавою з малюнком. Геннадій зменшив швидкість, даючи людині на скутері змогу обігнати машину.

— Діємо за планом, — нагадав Геннадій, — даємо змогу від’їхати в безлюдне місце, і я його «підрізаю». Ти сідаєш за кермо і не виходиш з автівки.

— Добре, — кивнув Льоня.

Хлопцям пощастило. Біля лісосмуги скутерист зупинився і, не заглушивши двигун, швидко побіг до найближчого дерева, на ходу розстібаючи ширіньку.

— Пора! — сказав Геннадій і зупинився неподалік від скутера.

Він швидко вискочив з мікроавтобуса, підбіг ззаду до чоловіка. Звук працюючого двигуна дав змогу Геннадію наблизитися непоміченим майже впритул, але Гена зробив помилку — він не відразу дістав ножа, схованого за ременем. Змій різко повернувся і встиг вихопити з-за пояса пістолет Макарова і направити на хлопця. Заняття спортом були недаремні, і у Геннадія спрацювала блискавична реакція. Він встиг схопити руку ворога, яка тримала пістолет, і вдалим прийомом звалити його на землю. Зав’язалася бійка в густій траві. Вони скотилися у кювет, зціпившись в одне ціле. Геннадій намагався заломити руку чоловіка, щоб той випустив зброю, але Змій зумів її протиснути між тілами. Геннадію вдалося схопити руку за зап’ястя, він міцно її стис, і раптом його оглушив постріл. Хлопець відчув на грудях щось гаряче, і з того, як ослабла рука чоловіка, зрозумів, хто отримав кулю. Геннадій підвівся. До нього підбіг переляканий Льоня.

— Усе добре, — сказав він, важко дихаючи.

Геннадій не міг відірвати погляд від червоної плями, яка швидко збільшувалася на футболці Змія. Поранений важко дихав, з його грудей виривалися хрипи, і кров хлинула з рота, заливаючи балаклаву. За мить білий малюнок змія з висолопленим роздвоєним язиком став червоним.

— Він… ще живий, — тремтячим голосом промовив Геннадій.

Льоня підібрав пістолет, запхав за пояс.

— Поїхали звідси, — Льончик взяв друга за лікоть.

— Так, — кивнув Геннадій, нездатний відірвати погляд від Змія.

— До-по-мо… — прохрипів чоловік.

— Пішли! — Льоня шарпнув Гену за руку.

— Боляче, — вирвалося з хрипом у пораненого. Він з останніх сил підвів тремтячу руку, простяг її до Гени. — Луган-ді… — зірвалося з його вуст ледь чутне.

— Він сказав «Лугандія»! — нервово прошепотів Гена. — Ти чув?

— Тобі здалося, — відрубав Льоня. — Нам потрібно звідси вшиватися.

Гена підійшов до людини, яка стікала кров’ю, нахилився й одним різким рухом зірвав з неї маску. Їх погляди зустрілися, і Геннадій скам’янів.

— Яшка?!

У таких знайомих очах Якова вже не було ні осуду, ні здивування — життя його покидало, і тіло мучилося від нестерпного болю. Яків захрипів сильніше, закашлявся, у куточках рота з’явилася кривава піна і потекла по скривавленому обличчю. Геннадій завмер на місці, коли тіло колишнього друга здригнулося в останній конвульсії і голова відкинулася набік.

— Я його вбив, — приречено промовив Геннадій.

— Нам треба їхати, — повторив Льоня, — сідай у машину. Він уже помер.

Геннадій мовчки рушив за Льонею, сів на пасажирське місце, і машина рушила.

— Він ворог, ти сам це сказав, — Льоня поглянув на друга, який досі був у прострації. — Не думай про нього як про друга, бо він узяв зброю, щоб убивати захисників. Яшка сам обрав собі таку долю. Якби не ти, хтось інший все одно б його вбив. Я не встиг тобі розповісти, що Змія боялися всі дівчата. Марійка нещодавно розповіла, що він зґвалтував одну дівчину з їхнього села і ще одну із сусіднього. Тому він ховав від людей своє нікчемне обличчя. Гадаю, що не одна врятована дівчина буде вдячна за смерть Змія.

— Я вбив не просто людину, а друга дитинства, — тихо промовив Геннадій.

— Ти вбив негідника. Забудь і не думай про це.

— Ти мав рацію, коли казав, що вбити легше, ніж жити з тим тягарем.

— Генику, досить нити! Візьми себе в руки! — наказав Льоня.

— Як могло статися, що пістолет вистрілив? Він мав стояти на запобіжнику.

— Вимкнення запобіжника у пістолеті Макарова могло відбутися за допомогою великого пальця руки, — охоче пояснив Льоня. — Він тримав зброю, і один порух пальця призвів до пострілу. Це ж добре, що пістолет був направлений не в тебе. Могло бути інакше. Везунчик ти! — усміхнувся Льоня, щоб розрадити і підбадьорити друга. — Хочеш, розповім тобі трохи про ПМ [18]? Він був прийнятий на озброєння ще у п’ятдесят першому році. Вміщує вісім патронів. У цьому залишилося сім, але й то добре, нам зброя згодиться. Чи не так?

— Так, — відповів він неуважно.

— У пістолета є спеціальний зуб самозведення, а конструкція курка дозволяє вести стрільбу без попереднього його зведення. А це неабияк підвищує боєготовність зброї, при цьому не знижує її безпечного носіння. Зауваж, що для самооборони це великий плюс. Ти мене слухаєш?

— Так, — Гена кивнув.

— Дальність стрільби знаєш?

— Метрів п’ятдесят?

— Точно! Вага — вісімсот грамів, довжина — приблизно шістнадцять сантиметрів. Маленький і такий зручний!

Хлопці повернулися додому, і Марійка покликала їх вечеряти. Геннадій відмовився. Він сів на ґанок і палив одну за одною цигарки. Вночі Льоня кілька разів виглядав у вікно, і постійно в темряві на тому самому місці жеврів вогник цигарки. Уже сіріло небо, а Геннадій так і сидів, занурившись у себе. Льоня не витримав, вийшов до нього, присів поруч.

— Так і будеш сидіти? — запитав і глянув на друга.

Гена підвів голову, подивився ніби на нього і водночас у нікуди.

— Я згадав усе наше життя, — тихо і сумно сказав Геннадій, — нашу Лугандію, відпочинки на Солоних озерах, нашу клятву бути завжди поруч, допомагати одне одному і, хай би що трапилося, цього року в останню суботу вересня знову зустрітися на тому ж самому місці. Я не дотримав свого слова, порушив клятву.

— Не ти, війна перекреслила усі наші плани.

— Я позбавив його життя.

— Право жити потрібно заслужити, а він не гідний життя.

— Я його вбив, — повторив монотонно Геннадій.

Льоня різко підвівся, схопив кухлик, зачерпнув з відра холодної води, плеснув її в обличчя Геннадія. Він здригнувся і, ніби не розуміючи, що відбувається, здивовано глянув на Льоню. Хлопець міцно схопив його за плечі і щосили струснув.

— Не можна так! Чуєш мене? — Льоня ще раз струснув друга. — Потрібно жити далі. Ти повинен бути сильним, щоб боротися з ворогами. Чуєш, братику?

Льоня відчув, як під руками нервово здригнулося тіло Геннадія. Хлопець обняв його, і Гена уткнувся головою йому в плече.

— Дякую, Льончику, — сказав він стиха.

— Гадаєш, я не думав про Якова? — зізнався Льоня. — Мені також не по собі, але потрібно все це пережити і стати сильнішим. «Те, що не вбиває, робить нас сильнішими» — так, здається, сказав Ніцше? Скільки тобі ще часу потрібно, щоб отямитися?

— Я вже в нормі, — зітхнув Геннадій. — Зараз дай мені дві години на відпочинок, і я працюватиму з вами нарівні.

— Ось і добре, — сказав Льоня і поплескав його по плечу. — Лугандія! — сказав він, що означало: «Все буде добре».

Розділ 71

Настя відчинила навстіж вікно, впускаючи до кімнати ранок. Рожевим небом на сході починався новий день, який знову доведеться прожити в болі та надії. Звичний маршрут: кухня, кава, балкон, цигарка. Настя всілася зручніше на табуретці, запалила цигарку і за звичкою роздивлялася вулицю. Сьогодні її розбудили вибухи, які почалися о п’ятій ранку. Вставати не було сил, бо безсонна ніч жінку виснажила, але й сну не було. Багато хто вже так звик до вибухів, що спить і не прокидається навіть тоді, коли дрижить земля, а Настя так не може. Сон став настільки сторожкий, що кожен звук чути навіть крізь нього. «бабахи» вже стихли, і Настя насолоджувалася кавою і вранішньою свіжістю. Ніч трохи остудила від спеки закуте в бетон місто. Проїхав «віджатий» у маршрутника мікроавтобус. У відчинені дверцята було видно бойовиків у формі та касках з автоматами на грудях. «Недовго вам залишилося кататися», — подумала Настя, проводжаючи поглядом транспорт.