Історія України-Руси. Том 9. Книга 1, стр. 1
М.С.Грушевський
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ
ТОМ IX. РОКИ 1650-1657
Перша половина. Хмельниччина роки 1650-1653
І. ПІДДАННЄ ТУРЕЧЧИНІ Й ПОХІД НА МОЛДАВУ 1650 р.
Минуло богато років з того часу, як війна перервала мою працю над “Історією України-Руси”. В перших днях липня 1914 р. я виїхав до своєї літньої оселі в Криворівні, в Карпатах, перервавши роботу на зборовськім епізоді, в повній надії, що за кілька тижнів я зможу вернутись до неї. Взявши з собою рукопись, я в Криворівні переглянув вступні глави до Хмельниччини і вислав їх до київської друкарні, щоб вона почала II частину VIII тому. В осени я сподівався докінчити сю другу частину і випустити її в 1915 році.
Але мені не довелося вернутися до своєї львівської робітні і до своїх матеріялів. Замість Львова я добився до Київа, та опинився тут у вязниці, з неї вислано мене в 1915 р. до Симбирська. Відти закінчив я друк II частини VIII тому і випустив її 1916 року, а переведений того-ж 1916 року до Москви, покористувався матеріялами тутешніх архивів і книгами бібліотек, щоб довести історію подій до 1650 р., і з початком 1917 року почав друкувати огляд рр. 1648-1650 як III частину VIII тому. В осени 1917 р. я відіслав останні коректури її, і в 1918 одержав пробний примірник сеї книги. Вона не вийшла в світ, а розійшлася по руках з складу друкарні, а я з свого єдиного примірника повторив сей том у Відні в р. 1922. Так обірвалася моя праця над “Історією” і тільки повернувши до Київа в р. 1924 я рішив попробувати відновити сю роботу. Діставши командіруваннє до Москви і Ленінграду в осени того року я познайомився з станом архивних фондів і новою орґанізацією архивів і в наступнім році приступив до орґанізації археоґрафічної експедиції, що між иншим і мені мала помогти реставрувати матеріяли знищені війною, трусами і нарешті пожежею мого дому. За поміччю моїх київських співробітників і членів львівської археоґрафічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка робота ся пішла жваво 1), на початку 1926 р. я зробив пробне обробленнє матеріялу для 1650-1 рр., а потім як матеріял сей доповнено за моїми вказівками, протягом 1926-8 рр. обробив Хмельниччину до кінця, до смерти Богдана.
Те що мені при тім бажалось осягнути, і на мій погляд до певної міри вдалося осягнути, я звів би до таких пунктів:
Літературні оброблення Хмельниччини я відсунув на другий плян супроти сучасних звісток документального матеріялу, згромадженого в виданнях останніх десятків літ і доповненого мною за поміччю моїх співробітників.
Сей документальний матеріял доповнено настільки значно, що він заповнив деякі дотеперішні прогалини і дав нове освітленнє подіям.
Особливо се треба сказати про останні роки Хмельниччини, дуже поверхово оброблені в дотеперішній науковій літературі.
Фактичний зміст Хмельниччини збогатився дуже, і загальний образ її представляється значно яснішим — хоча новий матеріял не упростив, а ускладнив його; я з свого боку старався не схематизувати, не спрощувати його штучно, щоб не нагинати під свої суб'єктивні сприймання, хоча й даю подекуди загальні уваги — особливо при кінці тому.
В фокусі панорами стоїть великий політичний переворот: перехід України з-під влади Польської Річипосполитої “під високу руку” московського царя; він переносить центр політичної ваги в Східній Европі з Польщі на Москву, дає могутній імпульс европеїзації Московщини, включенню її в політичну систему Европи і т. д.
Се те що інтересує в сих подіях “всесвітнього історика”, і не може не захоплювати й нас. Але ми більше ніж хто мусимо памятати, що руховою силою сього великого перевороту була продиктована соціяльно-економічними умовами боротьба за визволеннє українських мас, — під проводом старшинської верхівки, що в сім менті формувалася в певну суцільну верству з ріжнородних суспільних елєментів. Клясові інтереси сеї нової верстви стара історіоґрафія звичайно ототожнювала з стихійною боротьбою мас і приймала за вираз того що називалося “народньою боротьбою”, “боротьбою за визволеннє України”. Очевидно, тепер і факти і соціяльно-історичний досвід вимагають від нас пильного розділювання сих двох моментів процесу, і після того як так довго скупляла на собі увагу політика старшини, її стратеґія і дипльоматія, — мусимо шукати того що досі більше постулірувалося, ніж вияснялося — становище і роля соціяльних низів, що кермувалися старшинськими верхами, й иноді слухняно йшли за ними, а иншими часами силкувалися знайти власну дорогу і покермувати подіями з свого становища. Основним завданнєм моїм і мусіло бути дослідженнє саме ролі їх у сім великім зломі українського життя, висвітленнє впливів сього моменту на дальшу їх долю і переломлення в їх уяві і свідомости його значіння. Одначе для першого — ролі мас — безпосередніх вказівок стрічається мало: тільки де-не-де виринають загальні звістки про їх позицію, їх активні впливи, їх активну чи пасивну опозицію. Тому більше приходиться говорити про розвій політичних подій, які в кінцевім рахунку означали дальші напрями народнього життя. Але часто кидають світло на те, як переломлювалися в свідомости людности події і ситуації, записи того що говорилося серед рядового козацтва, міщанства, нижчого духовенства. Я даю досить місця сьому матеріялові, бо історикові кінець кінцем не менше, а часом навіть і більше важно знати не тільки те, як саме проходили події (в деталях здебільшого їх і неможна відтворити) — а як вони були прийняті й відчуті сучасниками, як переломилися в їх свідомости і які вражіння й настрої серед них викликали. Особливо ж се цінне тоді, коли можемо стрінутися з настроями широких низів, схопити залежність сих настроїв з економічною і соціяльною обстановою їх життя, і т. д.
Се вводить нас у другу сторону історичного процесу, що займала мене не менше — зріст свідомости в громадянстві і масах: їх усвідомленнє соціяльне і політичне, державне і національне. Без сумніву се велике, ні з чим не зрівняне потрясеннє, пережите українським громадянством і масами, викликало велике піднесеннє самопочуття -індивідуального і колєктивного. Громадянство і маси жили сим піднесеннєм потім довго, віками, і в нім треба шукати завязків ріжних пізніших соціяльних і культурних явищ, які надають новий характер українському життю. Новий рух, розпочатий відродженнєм XVI віку, знаходив свій дальший розвій в сій добі, і в ній виковувалося те, що мало з часом стати українською нацією. З особливою уважливістю старавсь я ловити всі прояви сього розбудженого самопочуття. Мині приємно, що в новім матеріялі, зібранім для сеї праці, стрічаються сі іскри — не часті, але яскраві.
За те свідомо я мусів обмежати з одної сторони — питання чисто воєнної історії, суто дипльоматичної — з другої, нарешті персональну біоґрафічну історію діячів сеї доби, хоча зібраний матеріял дав для неї богато, і навіть зібране тут може служити дороговказом для занять у сім напрямі.
Розуміється, матеріял все таки не вичерпаний. Особливо се треба сказати про заграничні зносини Хмельницького: татарські, турецькі, молдавські, семигородські, австрійські, пруські, шведські; тут ще лишається робота на довгі літа. Я з приємністю витаю систематичні студії в закордонних державних архивах наших співробітників, перші серйозні студії над турецькими актами зносин Порти з Хмельницьким, заманіфестовані уже підчас друку сього тому. Саме формується турецько-українська комісія, що має повести сю роботу широко і систематично, я надіюсь що така робота піде й на инших полях. Мині довелося вложити немало праці в те щоб за поміччю перекладчиків увести в свій виклад принаймні частинно той молдавський і угорський матеріял, що досі зіставався не ужитим через свою мову. В сім матеріялі лишається ще богато праці українським і не українським робітникам.