Повна темрява. Без зірок, стр. 87

А ще ж і Петра з Майклом, можливо, якраз цієї миті вони, прихиливши голови, разом розбудовують свої весільні плани, не здогадуючись про двохтонний сейф, що завис і погойдується над ними на вельми ветхому тросі. Петс завжди обожнювала свого тата. Що буде з нею, якщо вона раптом дізнається, що ті руки, які колись підкидали її на гойдалці на задньому подвір’ї, є тими самими руками, котрі вичавили життя з одинадцяти жінок? Що за губами, які цілували її на добраніч, ховаються ті зуби, котрими було погризено одинадцять жінок, і в деяких випадках аж до кісток?

Коли Дарсі знову сіла перед комп’ютером, в її уяві виник жахливий газетний заголовок. Проілюстрований він був фотографією Боба у нашийній хустині, у тих його абсурдних шортах хакі і довгих гольфах. Видіння зринуло так ясно, немов уже було надрукованим: «СЕРІЙНИЙ УБИВЦЯ «БЕДЕ» 17 РОКІВ КЕРУВАВ МАЛЮКАМИ-СКАУТАМИ».

Дарсі ляснула себе долонею по губах. Вона відчувала, як в орбітах у неї пульсують очні яблука. Зринула думка про самогубство, і кілька секунд (довжелезних) ця ідея здавалася їй цілком раціональною, виглядала єдино слушним рішенням. Можна залишити записку, де буде сказано, що вона зробила це, бо злякалася, що в неї рак. Або ранній прихід хвороби Альцгаймера, це буде навіть краще. Але самогубство також кидає глибоку тінь на родину, а крім того, якщо вона все ж таки помиляється? Що, як Боб просто знайшов зв’язку тих ідентифікаційних карток на узбіччі дороги або ще десь?

«Ти розумієш, як це малоймовірно?» — пхекнула Мудра Дарсі. Гаразд, авжеж, але ж заразом це не є геть неймовірним, хіба не так? Було тут іще дещо, що робило клітку, в якій вона опинилася, такою, що з неї не залишалося шансів для втечі: а якщо вона права? Чи не розв’яже її смерть зовсім руки Бобу для нових убивств, бо ж тоді він не буде змушений так глибоко приховувати своє потаємне життя? Дарсі не мала певності, чи вірить вона у свідоме життя після смерті, але якщо воно все-таки існує? І якщо там її зустрінуть не зелені Едемські луки й повноводі ріки, а стражденний вітальний загін задушених жінок зі слідам зубів її чоловіка, і всі разом вони звинувачуватимуть її, що це вона спричинилася до їх гибелі, вибравши собі легкий спосіб втечі? І тим, що проігнорувала свою знахідку (ба навіть якби таке було можливе, у що вона ні на мить не вірила), хіба ці звинувачення не були б правдивими? Чи насправді вона вважала, що може приректи ще якихось жінок на жахливу смерть лише заради того, щоб її дочка справила в червні собі гарне весілля?

Дарсі подумала: «Краще б мені стати мертвою».

Але їй цього не судилося.

Вперше за багато років Дарсі Медсен Андерсон, зісковзнувши з крісла, уклякла на колінах і почала молитися. Це не допомогло. У домі було порожньо, якщо не рахувати самої її [277].

— 7 —

Вона ніколи не вела щоденника, але на дні її місткої скрині для шитва лежала десятирічного віку книга, до якої вона записувала всі колись призначені зустрічі. А в одній із шухляд шафи в домашньому кабінеті Боба зберігалися всі його дорожні рахунки за кілька десятиріч. Як бухгалтер, а саме експерт по податках (та ще й такий, що також отримує цілком легально зареєстрований прибуток від власного побічного бізнесу) він був дріб’язково-прискіпливим, коли йшлося про бухгалтерський облік, користуючись із кожного вирахування, кожної податкової пільги чи знижки на автодорожні видатки, на яких тільки можливо було заощадити.

Вона згромадила його теки поряд з комп’ютером разом зі своїми записами про ділові зустрічі. Відкрила «Гугл» і присилувала себе зробити дослідження, якого потребувала, відзначаючи імена і дати смертей (деякі з останніх були вочевидь приблизними) жертв Беде. А потім, коли цифровий годинник на панелі завдань комп’ютера беззвучно перемандрував за десяту годину вечора, вона розпочала марудний порівняльний аналіз.

Вона віддала б десяток років свого життя, аби лиш знайти щось, що беззаперечно ізолювало його бодай від єдиного з тих убивств, але її журнали ділових зустрічей дедалі погіршували картину. Келлі Джарвей, з міста Кін [278] у Нью-Гемпширі, була знайдена в лісі поза місцевим сміттєзвалищем п’ятнадцятого березня 2004 року. Згідно з висновками патологоанатома, мертвою вона пролежала там вже від трьох до п’яти днів. У діловому журналі Дарсі за 2004-й числа з десятого по дванадцяте березня перекреслював косий напис: «Боб з Фіцвільямом, Брат». Джордж Фіцвільям був вельми грошовитим клієнтом фірми «Бенсон, Бейкон & Андерсон», а скорочення «Брат.» означало Братлборо [279] — назву міста, в якому той Фіцвільям жив. Машиною звідти легко підскочити у Нью-Гемпшир до Кіна.

Гелен Шейверстон і її син Роберт були знайдені в ручаї Ньюрі-Крік, у містечку Еймсбері, одинадцятого листопада 2007 року. Вони жили у селищі Тассел-вілідж, приблизно за дванадцять миль звідти. На листопадовій сторінці в журналі за 2007 рік вона провела риску від восьмого до десятого числа й начеркала: «Боб у Согасі [280], 2 садиби на продаж плюс нум. аукц. в Бостоні». А чи пам’ятає вона, як якогось з тих вечора телефонувала до мотелю у Согасі й не отримала відповіді на свій дзвінок? Вирішила тоді, що він допізна засидівся у котрогось з продавців монет, винюхуючи свинцеві пенні [281], а може, миється в душі? Здається, вона таке дійсно пригадує. І якщо так, чи не був він насправді в дорозі того вечора? Можливо, повертався після деякої справи (побіжного викидання дечого) з міста Еймсбері? Або, якщо він дійсно перебував у душі, що, заради всіх святих, він там з себе змивав?

Вона повернулася до його дорожніх записів і чеків, коли годинник на комп’ютерній панелі вже перебіг за одинадцяту і почав підбиратися до півночі, відьмацького часу, коли, як то кажуть, позіхають кладовища. Працювала вона ревно, часто зупиняючись для подвійної перевірки. Дані кінця сімдесятих були переривчастими, від них небагато було користі — він був у ті дні всього лише дрібним офісним щуриком, — зате вісімдесяті були комплектні, і знайдені нею збіги стосовно вбивств 1980-го та 1981-го років були незаперечно ясними. Він перебував у поїздках саме в ті числа і саме в тих місцях. Звідси випливало, як наполягала Мудра Дарсі: якщо знайшовся жмутик котячої шерсті в чиємусь домі, мусиш погодитися з тим, що десь там мусить бути й сам кіт.

«То що ж я мушу тепер робити?»

Правильною відповіддю здавалася: нести свою збентежену й налякану голову нагору. Вона сумнівалася, що зможе заснути, але принаймні хоч постоїть під гарячим душем, а тоді ляже в ліжко. Вона була виснажена, спина в неї боліла після блювання, і їй тхнув її власний піт.

Вимкнувши комп’ютер, вона повільно і важко попленталася на другий поверх. Душ полегшив біль у спині, а пара пігулок тайленолу напевне зарадять ще краще, і біль не повернеться години до другої ранку, а то й довше; вона не сумнівалася, що взнає це точно, коли завдяки болю прокинеться. Поклавши назад до аптечної скриньки тайленол, вона дістала звідти слоїк з амбіеном, потримала його в кулаку мало не цілу хвилину, а тоді й його повернула назад. Він не запровадить її у сон, тільки голову запаморочить та, можливо, зробить її параною ще дужчою за ту, яку вона вже має.

Вона лягла й подивилася на нічний столик по інший бік ліжка. Будильник Боба. Запасні окуляри для читання Боба. Книга під назвою «Хижа» [282].

«Ти мусиш це прочитати, Дарсі, це книга, що змінює життя», — сказав він за два чи три вечори до своєї останньої поїздки.

Вона вимкнула лампу, побачила Стейсі Мур з головою, засунутою в кукурудзяний рундук, і знову ввімкнула лампу. Зазвичай нічна темрява була їй подругою — доброю провісницею сну — але не цієї ночі. Цієї ночі темряву населяв Бобів гарем.