Повна темрява. Без зірок, стр. 42

— Ні. Не зупинився.

— Отак собі просто взяв та й поїхав далі?

— Так.

Було в цих запитаннях щось таке, що їй не зовсім подобалося. Але цей дебелий парубок посміхнувся, і Тесс тут же заспокоїла себе: «Яка я дурненька».

— Запаска під кришкою дна багажника, я гадаю?

— Так. Там, здається, там. Вам тільки треба...

— Потягнути за важіль, атож, атож. Різного ми виділи, усякого робили.

Із глибоко зануреними в кишені руками він почимчикував до заду її «Експідішена», а тим часом Тесс звернула увагу на те, що через нещільно причинені дверцята пікапа в його кабіні не вимкнулося верхнє світло. Певна, що акумулятор у цього «Ф-150» не менш зношений за сам живлений ним автомобіль, вона ширше прочинила дверцята (їхні завіси гучно зарипіли, мало не як гальма) і з грюком їх затріснула. При цьому вона встигла кинути погляд крізь заднє вікно кабіни в кузов пікапа. Там, поперек ребер іржавого металевого дна, валялося кілька дощок. Вони були пофарбовані на біле, і з них стирчали цвяхи.

На мить Тесс охопило відчуття, ніби вона переживає якусь ірреальну пригоду. Цокіт вивіски СПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ — СПОДОБАЄШСЯ ТИ зазвучав для неї не старосвітським будильником, а часовою бомбою.

Вона намагалася запевняти себе, що ці старі дошки нічого не означають, такі речі мають значення тільки в книжках того жанру, в якому сама вона не працює, і того сорту кінофільмах, які вона дуже рідко дивилася: в осоружних, кривавих вигадках. Це не допомогло. Таким чином їй залишився вибір з двох варіантів. Можна продовжувати прикидатися, бо робити щось протилежне дуже лячно, або кинутися навтьоки в ліс по інший бік дороги.

Перш ніж встигнути на щось наважитися, вона відчула грандіозний сморід мужицького поту. Обернулася, а тут і він, дибиться горою понад нею, з руками в кишенях штанів комбінезона.

— Може, замість того, щоб міняти колесо, — промовив він приязно, — краще я тебе виїбу? Як ти на це?

І тоді Тесс побігла, проте лише подумки. У реальному світі вона так і стояла, притиснувшись до пікапа, дивилася вгору на нього, такого височенного, що геть затуляв їй сонце, цілком покривав її своєю тінню. Забриніла думка, що всього якихось дві години тому чотири сотні людей — переважно леді в капелюшках — аплодували їй у невеличкій, проте абсолютно адекватній аудиторії. І що десь південніше звідси на неї чекає Фрітці. Спливло у голові — тяжко, немов вона підтягала щось громіздке, — що їй, може, більше ніколи не доведеться побачити свого котика.

— Прошу, не вбивайте мене, будь ласка, — промовила якась жінка дуже ніяковим, дуже нікчемним голосом.

— Ти курва.

Він промовив це буденним тоном людини, котра робить зауваження про погоду. Стукаючись об піддашок, продовжувала цокотіти вивіска.

— Ти блядьська, плаксива сука. Баче бох.

Права рука його виринула з кишені. Величезна долоня. На мізинці каблучка з червоним каменем. Схожим на рубін, але занадто великим для справжнього рубіна. Тесс подумалось, що, мабуть, це просте скло. Вивіска цокотіла. СПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ — СПОДОБАЄШСЯ ТИ. А тоді долоня перетворилася на кулак і помчала на неї, зростаючи, і світ зник з її очей.

Десь глухо бевкнуло металом. Вона подумала, що то, либонь, її голова вдарилась об кабіну пікапа. Згадалося: «Зомбі пекарі». А далі настала темрява на якийсь час.

— 6 —

Вона опритомніла у великому напівтемному приміщенні, де пахло пліснявою деревиною, віджилою кавою й доісторичним розсолом. Прямо над нею зі стелі криво звисав старий вентилятор із широкими лопатями. Чимось він був схожий на ту зламану карусель у фільмі Гічкока «Незнайомці в потязі» [103]. Вона лежала на підлозі, гола від талії до п’ят, і він її ґвалтував. Ґвалтування здавалося їй другорядним, порівняно з його вагою: він її ледь не розчавлював. Годі й вдихнути. Мабуть, це сон. Але ж ніс у неї розпух, якась перепічка, розміром як невеличка гора, виросла в неї при основі черепа, а в сідниці їй вганялися скабки. Таких подробиць не зауважуєш у снах. І справжнього болю в снах не відчуваєш; завжди прокидаєшся перед тим, як початися справжньому болю. Це відбувається насправді. Він її ґвалтує. Затяг до старої крамниці і ґвалтує її, а золотаві порошинки ліниво кружляють у косих променях надвечірнього сонця. Десь люди слухають музику, і купують різні речі в онлайні, і дрімають після обіду, і балакають по телефонах, а тим часом тут якусь жінку ґвалтують, і ця жінка — вона. Він забрав собі її трусики; вона помітила: крайчик їх теліпається з нагрудної кишені його комбінезона. Це наштовхнуло її на думку про «Порятунок» [104], який вона колись бачила на ретроспективному кінопоказі в коледжі, давно, ще у ті часи, коли була трохи авантюрнішою у виборі фільмів. «Знімай з себе штани», — гукає там один із селюків, перед тим як почати ґвалтувати міського гладуна. Дивні речі рояться в голові, коли лежиш під трьома сотнями фунтів мужицького м’яса, а член ґвалтівника рипить у тобі туди-сюди, немов незмазана завіса.

— Благаю, — спромоглася вона. — Не треба більше.

— Треба-треба, і ще й ще, — відгукнувся він і знову наплив ного кулак, заповнюючи її поле зору. Половина обличчя в неї зайнялася вогнем, щось клацнуло всередині її голови, і вона знову знепритомніла.

— 7 —

Коли вона опритомніла наступного разу, він у своєму комбінезоні, махаючи руками на всі боки, танцював навкруг неї і співав «Брунатний цукор» [105] верескливим, безладним голосом. Сідало сонце, і два західних вікна покинутої крамниці — вкрите шаром пилу скло, якимсь дивом дивним не розтрощене вандалами, — повнилися вогнем. Позаду нього танцювала його тінь, скачучи то вниз на дощану підлогу, то вгору на стіну, де світліші прямокутники позначали місця колись було завішані рекламними плакатами. Грюкання його робочих берців звучало апокаліптично.

Вона помітила свої костюмні слакси, котрі було жужмом запхано під прилавок, на якому раніше мусив був стояти касовий апарат (а поряд, либонь, джбаник варених яєць та інший, з вудженими й замаринованими свинячими ніжками). Вона чула запах цвілі. І, о Господи, як їй боліло. Обличчя, груди і там, нижче, де за її відчуттям все в неї було немовбито розірване й вивернуте назовні.

«Прикинься мертвою. Це твій єдиний шанс».

Вона заплющила очі. Спів припинився, і вона почула наближення мужицького поту Тепер різкішого.

«Це після фізичних вправ», — подумала вона. Забула, що треба грати мертву, й хотіла закричати. Перш ніж вона встигла почати, величезні долоні обхопили їй горло і почали душити. Вона подумала: «Це кінець. Це мені кінець». Думки були спокійними, сповненими полегшення. Принаймні не буде більше тортур, ані очунювань під танці цього чоловіка-монстра у вогненному світлі сідаючого сонця.

Вона знепритомніла.

— 8 —

Коли Тесс утретє виринула з непритомності, світ був чорно-сріблястим, а вона пливла.

«Ось воно як, бути мертвою».

Тоді вона зауважила під собою руки — великі долоні, його долоні — і болючу петлю з колючого дроту в себе на горлі. Він не зміг задавити її до смерті, але відтиски його пальців залишилися на її шиї, як намисто — великі спереду, решта з боків і ззаду на карку.

Вже настала ніч. Місяць висів високо вгорі. Повня. Він ніс її через стоянку перед покинутою крамницею. Проніс повз свій пікап. Власного «Експідішена» вона не побачила. Її «Експідішен» пропав.

«Чого ж це так, Томе?» [106]

Він зупинився перед дорогою. Вона чула сморід його поту, відчувала, як здіймаються й опадають його груди. Вона відчувала нічне повітря, його прохолодність своїми босими ногами. Вона чула цокотіння вивіски позаду: СПОДОБАЄТЬСЯ ТОБІ — СПОДОБАЄШСЯ ТИ.