Незвичайні пригоди Марко Поло, стр. 31

Марко бачив перед собою ясні очі друга, які очікувально дивилися на нього. Він відчував, що це рішення нелегко далося Джованні.

— Тобі не можна плисти зі мною, Джованні, — сказав він. — Подумай про Джіаніну. Ти мусиш піклуватися про неї… Ні, не можна тобі плисти зі мною. Матросові Маріно нелегко буде й одного провести на корабель.

Джованні спробував умовити товариша перебратися до нього на Мурано і там таємно пожити деякий час, але Марко відповів йому, що П'єтро Бокко саме там його й шукатиме, йому не лишається нічого іншого, як покинути Венецію. Хіба Джованні не знає, що він, Марко, надумавши щось, завжди доводить справу до кінця. І Марко в яскравих барвах змалював перед товаришем свою майбутню морську мандрівку й ті пригоди, які чекають на нього в Дамаску. Джованні слухав його, і все було так, як і раніше, коли вони сиділи на кам'яних східцях вілли і зачаровано дивились на лагуну, віддаючись мріям. Тільки Джіаніни не було з ними.

На пропозицію товариша — довірити таємницю й дівчині — Марко заперечливо похитав головою.

— Ти повинен зрозуміти мене, — сказав він. — Тільки одній людині розповів я про це — тобі, Джованні.

Джованні розумів друга. Почуття щастя від того, що Марко виявив до нього таке довір'я та ще й подарував кинджал, пересилило біль розлуки.

Було домовлено, що Джованні розповість Джіаніні про втечу Марко лише тоді, коли той уже плистиме на кораблі у відкритому морі. Так хотів Марко.

Того дня, коли мала відпливати друга ескадра, йшов дощ. Проклинаючи негоду, вантажники вносили до трюму останні тюки з товарами. Месер П'єтро Бокко стояв з патроном корабля на набережній і давав йому поради. Той тільки байдуже відмахувався рукою. Скільки разів йому вже доводилося вислуховувати такі напучення!

Капітан корабля стояв на палубі, покрикуючи на матросів. Він волів, щоб вони робили якесь діло, бодай навіть зовсім непотрібне, аби тільки не байдикували., Звичайно, найкраще було б перечекати дощ, але кораблі другої ескадри повинні були залишити гавань і звільнити місце для інших суден, котрим теж належало готуватися в дорогу.

Після того, як корабель було навантажено, на борт гордовито, з шпагою при боці, вступив чиновник з міського управління. За ним із списком товарів у руці йшов писар. Востаннє треба було перевірити, чи правильно сплачено мито, чи немає на борту заборонених товарів і чи дотримано всіх інших правил.

Матрос Маріно із змішаним почуттям стежив за чиновниками, які спускалися в трюм. Попри всі труднощі, йому вдалося непомітно провести на корабель свого юного приятеля, і тому він з острахом і надією чекав закінчення огляду. Було б дуже прикро, якби хлопця схопили в останню мить.

Месер П'єтро Бокко, не маючи вільного часу та й до того ж не бажаючи більше мокнути на дощі, попрямував до Ріальто, де на нього чекав секретар. Він жодної хвилини не лишався без діла, влаштовуючи заразом по кілька справ. Цього року П'єтро Бокко сподівався досягти значних успіхів.

Марко сховався з своїми двома мішечками сухарів у темному кутку і з гарячковим нетерпінням ждав відплиття, йому довелося зазнати тисячу страхів, доки носії і матроси вантажили останні товари. Дерев'яні шпики були присунуті один до одного так щільно, що між ними ледь-ледь можна було протиснути руку. Марко сидів у кінці темного проходу, сподіваючись, що його врятує темрява. Чиновник, який провіряв корабель, робив своє діло з пихою і надзвичайно ретельно, бо патрон судна не всунув йому в кишеню жодного дуката. Серце у Марко мало не вискочило з грудей, коли він почув на сходах кроки. Матрос присвічував лампою. Відповідаючи на запитання чиновника, патрон пояснював, що міститься в ящиках.

Вони прямували вузеньким проходом якраз до того місця, де сидів Марко. Час від часу вони спинялися, перекидались короткими фразами і йшли далі. Марко, хвилюючись, прислухався до розмови, не розуміючи її змісту. Якщо вони зараз не повернуться назад, його побачать. Він притиснувся до дощок і затаїв подих. В цю мить він ладен був закричати: «Ну, йдіть, йдіть і витягайте мене!» Аби лиш швидше скінчилося це нестерпне чекання.

Чиновник наштовхнувся ногою на мішечки з сухарями, які Марко поклав поперед себе.

— Що це таке? — здивовано спитав він. — Матросе, а подай-но сюди лампу!

Тьмяне світло вихопило з пітьми постать хлопця, який похмуро дивився на чиновника.

— Патрон! — крикнув чиновник. — Погляньте, що я тут знайшов. А ви ще запевняли, ніби у вас усе в цілковитому порядку! — Він добродушно засміявся: — Що, хлопче, мав бажання вирушити в морські мандри? Виходь з свого закутка! Ще трішки замалий для такої справи. І не дивися на мене так похмуро. Колись будеш радіти, що я тебе знайшов.

Патрон сердито пропхався вперед. Глянувши на хлопця, він стримав лайку, яка вже ладна була зірватись з його вуст.

— Це ти? — здивовано спитав він. І, повернувшись до чиновника, пояснив: — Це небіж П'єтро Бокко. Я накажу відпровадити його до дядька.

Він узяв у матроса лампу, а йому звелів відвести хлопця до месера Бокко і пояснити, що трапилося.

— Ось бачите, який добрий нюх у наших властей, — долетів самовдоволений голос чиновника до вух Марко, коли він піднімався на палубу.

Марко безвільно плівся за матросом. Він був так глибоко розчарований, що не звертав уваги на гарячкову метушню на кораблі, нічого не бачив і нічого не чув. З неба сіявся дощик. Схиливши голову, Марко крокував по грязюці й калюжах до Ріальто.

Матрос спробував втішити його, але Марко мовчав.

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Коли Джованні повернувся після роботи додому, батька ще не було. Ернесто був-таки змушений позичити в месера Кельзі двісті цехінів. Він купив за них човна і відтоді щодня виїздив рибалити. Додому він повертався пізніше за всіх, щоб більше вловити риби. Борг не давав йому спокою. З рибальства ледве можна було прохарчуватися, а ще треба було платити проценти. А як піддати гроші? Щоб позбутися тяжких дум, Ернесто все частіше заходив у винарню, де залишав останнє сольдо.

Джованні думав про Марко. Йому хотілось допомогти товаришеві, однак хлопець не знав, як це зробити. Хвилинами йому навіть здавалося, що доля зовсім не лиха до Марко. Хтозна, як йому було б на чужині. Та коли Джованні згадував тугу Марко за далекими країнами, його сміливі мрії, він ще чіткіше усвідомлював, яким лихом було б для нього на багато років потрапити за монастирські стіни.

Зійшов місяць, засяяли зорі, заснули пташки. Джованні побачив крізь кущі, як мати Джіаніни запалила в своїй кімнатці свічку. Почувся скрип милиць — це додому повертався батько. Хлопець побіг йому назустріч.

— Ти, мабуть, давно вже мене чекаєш? — мовив Ернесто. — Довелося трішки затриматися, зате маємо непоганий улов.

По запаху вина, який тримався ще в складках батькової одежі, та й по блиску в очах Ернесто, Джованні збагнув, що той сьогодні добряче хильнув. Він був веселий, начебто позбувся всіх своїх турбот. В торбі він приніс кілька рибин. Джованні вийняв їх і приготував батькові вечерю. При цьому він розповідав, як його похвалив сьогодні майстер Бенедетто.

Слухаючи сина, Ернесто з насолодою уминав їжу. Від роботи і від випитого вина його пройняла непереборна втома. Зразу ж після вечері він ліг і заснув.

В маленькому будиночку стало тихо. Сон здолав і Джованні. Ні син, ні батько не чули, як за вікнами пролунали тихі кроки, не побачили темної постаті, яка обережно пройшла через палісадник.

Чиєсь обличчя схилилось до шибки — незнайомець намагався розглядіти ледь осяяну місячним світлом кімнату. Потім він постукав пальцем у шибку. Його не почули. Він повторив свій тихий, але настирливий стук. Першим прокинувся Джованні. Він підвівся на ліжку й прислухався. Батько ще спав.

Що його розбудило? Жодного звуку не чути. Певно, це йому приснилось. Він заспокоївся, ліг, але одразу ж знову схопився з постелі — хтось постукав ще раз.