Завдання Героїв, стр. 52
Тор відчував, що має підійти до нього. Він пішов по великій кімнаті, між двома бенкетними столами. Раптом всі продукти по обидва боки від нього почали псуватись, вони гнили і чорніли з кожним його кроком. На них тут же сідали мухи. Вони дзижчали і копошились на гнилій їжі.
Тор почав йти швидше. Король був вже близько, якихось десять футів, коли збоку з’явився слуга, тримаючи величезний золотий кубок з вином. Це був відмінний кубок, зроблений з щирого золота і покритий рубінами і сапфірами. Тор побачив, що поки Король відвернувся, слуга всипав у вино білий порошок. Тор зрозумів, що це була отрута.
Слуга підніс кубок ближче, і Маꥳл схопив його обома руками.
«Ні!» — закричав Тор.
Тор кинувся вперед, намагаючись вибити вино з рук короля.
Але він був недостатньо швидкий. Маꥳл пив вино великими ковтками. Воно лилось по його щоках, грудях, аж ось, нарешті, вино в келиху закінчилось.
Маꥳл повернувся і подивився на Тора, його очі широко розкрилися. Він простягнув руки і схопився за горло, потім почав задихатись і впав з трону на кам’яну підлогу. Його корона звалилась з нього, з брязкотом вдарилась об кам’яну підлогу і відкотилась на кілька футів.
Він лежав нерухомий, з розплющеними очима, мертвий.
Прилетів Естофель і сів на голову Королю Маꥳлу. Він дивився прямо на Тора і, раптом, закричав. Звук був настільки пронизливим, що мурашки пробігли по спині Тора.
«Ні!» — закричав Тор.
Тор прокинувся від власного крику.
Він підвівся і дивився навколо, важко дихаючи, намагаючись з’ясувати, де він знаходиться. Він все ще лежав на Аргоновій горі. Мабуть, він заснув тут. Туман розсіявся, і він побачив світанок. Криваво-червоні промені сонця майоріли над горизонтом, запалюючи день. Поруч з ним нявчав Крон. Він скочив йому на коліна і лизнув обличчя.
Тор обійняв Крона. Хлопець важко дихав, намагаючись зрозуміти — чи він прокинувся, чи ще спить. Йому знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, що це був лише сон. Усе було таким справжнім.
Тор почув вереск і побачив Естофель поруч на скелі. Великий птах подивився прямо на хлопця і закричав, потім знову і знову.
Від цього звуку по спині Тора пробіг холодок. Такий самий вереск він чув у своєму сні. Тепер кожною унцією свого тіла він розумів, що це було послання.
Король буде отруєний.
Тор схопився на ноги і у променях світанку побіг вниз з гори, прямуючи до Королівського Двору. Він повинен був побачити Короля. Король може подумати, що Тор божевільний, але він не має вибору і буде робити все для того, щоб врятувати життя Королю.
Тор промчав через міст до зовнішніх воріт замку. На щастя, двоє охоронців, що стояли там, впізнали його по Легіону. Вони пропустили його, не зупиняючи, і він продовжував бігти разом з Кроном.
Тор мчав по королівському двору, повз фонтани, доки не вибіг до внутрішніх воріт замку. Там стояли четверо охоронців, які перегородили йому дорогу.
Тор зупинився, хапаючи ротом повітря.
«Яка твоя мета, хлопче?» — запитав один з них.
«Ви не розумієте, ви маєте пропустити мене», — видихнув Тор. — «Я маю побачити Короля».
Охоронці підозріло переглянулись.
«Я Торгрін з Королівського Легіону. Ви повинні мене пропустити!»
«Я знаю, хто він такий. Він один з нас», — сказав один з охоронців.
Але головний страж зробив крок вперед.
«Яка справа у тебе до Короля?» — наполегливо запитав він.
Тор досі не міг віддихатись.
«Дуже важлива справа. Я терміново маю його побачити!»
«Ти погано інформований. Король не чекає тебе. Його тут немає. Він поїхав зі своїм караваном годину тому у справах двору. Він не повернеться до вечора, поки не почнеться королівський бенкет».
«Бенкет?» — запитав Тор і його серце закалатало. Він згадав свій сон, бенкетні столи і зі страхом відчув, що все справджується.
«Так, бенкет. Ти, як один з воїнів Легіону, точно будеш там. Але зараз Короля немає і немає ніякої можливості побачити його. Повертайся пізніше разом з іншими».
«Але я повинен передати йому повідомлення!» — наполягав Тор. — «Перед бенкетом!»
«Ти можеш залишити повідомлення мені, якщо хочеш. Але я не передам його раніше, ніж це можеш зробити ти».
Тор не хотів залишати повідомлення охороні. Він розумів, що виглядатиме божевільним. Він повинен передати його сьогодні сам, перед святом. Він молився, щоб не зробити це занадто пізно.
Розділ двадцять сьомий
Тор поспішив повернутися до казарм Легіону. На щастя, він повернувся на світанку, ще до того, як почалося денне тренування. Тор задихався. Крон був поруч з ним. Він приєднався до іншими хлопців, які прокидалися, щоб отримати розпорядження на день. Він стояв, захекавшись, стурбований, як ніколи. Тор не уявляв собі, як він зможе дочекатися кінця тренування. Він рахуватиме кожну хвилину до вечірнього бенкету, поки не зможе попередити Короля. Він був упевнений, що передвістя з’явилося йому, щоб він зміг попередити правителя. Доля королівства лежала на його плечах.
Виснажений Тор біг поруч з Рісом і О’Коннором на поле. Вони почали шикувались.
«Де ти був минулої ночі?» — запитав Рис.
Тор хотів би знати, як відповісти, але насправді він і сам не знав, де був. Що він мав сказати? Що він заснув на горі біля Аргона? Це не мало ніякого сенсу, навіть для нього самого.
«Я не знаю», — відповів він, не знаючи, що сказати.
«Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що не знаєш?» — запитав О’Коннор.
«Я заблукав», — сказав Тор.
«Заблукав?»
«Ну що ж, тобі пощастило повернутися вчасно», — сказав Ріс.
«Якби ти запізнився на денні вправи, вони б не дозволили тобі повернутися в Легіон», — додав Елден, підходячи до них. Він поплескав Тора по плечу своєю мускулистою рукою. — «Радий тебе бачити. Тебе вчора не вистачало».
Тор все ще дивувався, наскільки змінилось ставлення Елдена до нього з часів, коли вони побували на іншій стороні Каньйону.
«Як справи з моєю сестрою?» — пошепки запитав Ріс.
Тор почервонів, не знаючи, що відповісти.
«Ти з нею бачився?» — продовжував допитуватися Ріс.
«Так», — почав Тор. — «Ми чудово провели час. Хоча ми змушені були передчасно розійтися».
«Що ж», — продовжив Ріс, коли всі вони вишикувалися перед Колком і Королівською раттю. — «Сьогодні ввечері ти знову її побачиш. Одягни все найкраще. Сьогодні Королівський бенкет».
Тор здригнувся. Він подумав про свій сон і йому здалося, ніби сама доля танцює у нього перед очима. Він відчув себе безпорадним, приреченим просто спостерігати за тим, як розгортаються події, не в силах що-небудь змінити.
«ТИХО!» — Крикнув Колк і почав ходити перед хлопцями.
Тор і його друзі принишкли.
Колк повільно проходив повз шеренги солдатів, оглядаючи їх.
«Ви вчора повеселилися, а тепер повертаємося до тренування. Сьогодні ви навчитеся стародавньому мистецтву копання окопів».
Всі заскиглили в один голос.
«ТИША!» — скомандував він.
Вони замовкли.
«Копання траншей являє собою важку роботу», — продовжував Колк. — «Але це важлива робота. Одного дня ви опинитесь у дикій природі, захищаючи наше королівство, а поруч з вами не буде нікого, хто міг би вам допомогти. Буде холодно — настільки холодно, що ви не будете відчувати пальців ніг у непроглядній темряві ночі. Ви станете робити все що завгодно, щоб зігрітися. Або ви опинитеся в бою, в якому вам потрібно буде сховатися, щоб захистити себе від ворожих стріл. Причин, за якими вам знадобиться окоп, може бути мільйон. І окоп може стати вашим кращим другом».
«Сьогодні», — продовжував Колк, прокашлявшись. — «Ви цілий день будете копати траншеї, доти, доки ваші руки не будуть червоними від мозолів, поки ваші спини не стане ломити. І тоді, в день бою, це не здасться вам таким вже поганим».
«КРОКОМ РУШ!» — скомандував Колк.
Знову пролунав стогін розчарування, і юнаки розбилися у шеренги по двоє та помарширували через поле за Колком.