Завдання Героїв, стр. 38
Намагаючись зрозуміти все це, раптом він відчув міцну руку на своїх грудях, яка намагалася його зупинити.
Тор підвів очі і побачив молодого хлопця — можливо, на пару років старше за нього, високого і худого. На ньому був найдорожчий одяг, який він коли-небудь бачив — королівські пурпурні, зелені та червоні шовки, старанно прикрашений капелюх з пером. Він скривився. Хлопець мав елегантний вигляд, здавався розбещеним, немов виріс в розкоші — його руки були м’якими, а високі вигнуті брови висловлювали презирство.
«Моє ім’я Алтон», — почав хлопець. — «Я — син лорда Алтона, перший двоюрідний брат Короля. Ми є лордами королівства протягом семи століть. Що дає мені право бути Герцогом. А ти навпаки — простолюдин», — сказав він, майже випльовуючи слова. — «Королівський двір тільки для членів королівської сім’ї. І для знаті. Але не для таких, як ти».
Тор стояв, поняття не маючи, хто ця людина, і що він зробив, щоб вивести його з себе.
«Чого ти хочеш від мене?» — запитав Тор.
Алтон захіхікав.
«Зрозуміло, звідки тобі знати? Ймовірно, ти взагалі нічого не знаєш, чи не так? Як ти смієш з’являтися тут і прикидатися одним з нас?» — випалив він.
«Я ніким не прикидаюся», — сказав Тор.
«Ну, мене не хвилює, куди ти мітиш. Я всього лише хочу попередити тебе, поки твої фантазії не завели тебе занадто далеко, що Гвендолін моя».
Вражений Тор потупився на нього. Його? Він не знав, що сказати.
«Наш шлюб влаштований з самого народження», — продовжував Алтон. — «Ми — ровесники і наше становище однакове. Плани вже реалізуються. Не думай навіть на секунду, що може бути по-іншому».
В Тора перехопило подих. Він навіть не знайшов у собі сили відповісти.
Алтон підійшов до нього ближче і подивився на нього.
«Бачиш», — виголосив він нишком. — «Я дозволяю Гвен фліртувати. У неї багато залицяльників. Час від часу їй стає шкода простолюдина або слугу. Вона дозволяє їм стати її розвагою, забавою. Ти, мабуть, вирішив, що за цим криється щось більше. Але для Гвен це несерйозно. Ти всього лише черговий знайомий, чергова розвага. Вона збирає їх, як ляльок. Вони для неї нічого не значать. Вона надихається появою нового простолюдина, але через день або два їй стає нудно. Вона скоро тебе кине. Насправді ти для неї ніщо. А до кінця цього року ми з нею одружимося. Назавжди».
Очі Алтона широко розкрилися, демонструючи його рішучість.
Тор відчув, як його серце розбилося від почутих слів. Невже Алтон сказав правду? Невже він насправді нічого не означає для Гвен? Він був збитий з пантелику. Тор не знав, чому вірити. Вона здавалася такою щирою. Але, можливо, він просто зробив неправильні висновки?
«Ти брешеш», — нарешті відповів Тор.
Алтон презирливо посміхнувся, після чого ткнув своїм ніжним пальцем у груди Тору.
«Якщо я знову побачу тебе поруч з нею, я викликаю королівську охорону! Вони заарештують тебе!»
«На якій підставі?!» — запитав Тор.
«Мені не потрібні підстави. У мене є становище. Вони повірять всьому, що я скажу. Коли я покінчу з наклепами на тебе, половина королівства повірить в те, що ти — злочинець».
Алтон самовдоволено посміхнувся. Тору стало зле.
«Тобі не вистачає честі», — сказав Тор, не розуміючи, як хтось може чинити так непристойно.
Алтон пронизливо розсміявся.
«Я ніколи не мав честі», — сказав він. — «Честь — для дурнів. Я маю все, що захочу. Тримай честь при собі. А я отримаю Гвендолін».
Розділ двадцятий
Тор з Рісом вийшли через арочні ворота Королівського Двору на дорогу, яка вела до казарм Легіону. Охоронці стали струнко, коли хлопці пройшли біля них. Тор відчув велике почуття приналежності, він вже перестав бути чужинцем. Хлопець згадав, як ще декілька днів тому охоронець виганяв його звідси. Як швидко все змінилось за такий короткий проміжок часу.
Тор почув крик і подивився вгору. Він побачив, що високо над головою, дивлячись вниз, кружляв Естофель. Птах різко почав спускатись вниз. Збуджений Тор простягнув руку, на якій носив металеву рукавичку. Птах піднявся і полетів все вище і вище, залишаючись при цьому у полі зору. Тор задумався. Естофель був містичним птахом, і хлопець відчував особливий зв’язок з ним, зв’язок, який важко було пояснити.
Тор та Ріс продовжували мовчки йти у бік казарми. Вони тримали швидкий темп. Тор знав, що його чекають брати і питав себе — як вони приймуть його? Чи будуть вони заздрити і ревнувати, тому що Тору дісталось так багато уваги? Чи будуть сміятись над ним через те, що його принесли назад через каньйон? Або, можливо, вони нарешті приймуть його.
Тор сподівався, що станеться останнє. Він втомився від боротьби з іншими хлопцями Легіону і більш за все на світі хотів відчути свою приналежність. Він хотів бути прийнятим в якості одного з них.
Казарми вже були у полі зору, але розум Тора зайняло щось інше.
Гвендолін.
Тор не знав, як поговорити про це з Рісом, враховуючи те, що вона була його сестрою. Але він не міг весь час утримувати це в собі. Тор не міг забути зустріч з цим грізним членом королівської сім’ї, Алтоном. Він весь час запитував себе — скільки із всього сказаного ним було правдою. Частина Тора боялась обговорити це з Рісом, не бажаючи ризикувати втратити нового друга через його сестру. Але іншій частині було цікаво, що думає Ріс.
«Хто такий Алтон?» — нерішуче запитав Тор.
«Алтон?» — перепитав Ріс — «Чому ти питаєш про нього?»
Тор знизав плечима, не знаючи, що відповісти.
На щастя, Ріс продовжив.
«Він хоча і грізний, але один з найнезначніших членів королівської родини. Алтон — троюрідний брат Короля. А що, йому від тебе щось потрібно?» — Ріс примружився. — «Гвен? Я так і знав. Я мав попередити тебе про це».
Тор повернувся і подивився на Ріса, бажаючи почути більше.
«Що ти маєш на увазі?»
«Алтон — хам. Він волочиться за моєю сестрою ще з тих пір, як навчився ходити. Він упевнений, що вони одружаться. Моя мати, здається, теж упевнена у цьому».
«А вони одружаться?» — запитав Тор, дивуючись наскільки серйозно звучить його голос.
Ріс подивився на нього і посміхнувся.
«Друже мій, ти закохався в неї, чи не так?» — реготнув Ріс. — «Це сталося швидко».
Тор почервонів, сподіваючись, що це було не так очевидно.
«Одружаться вони чи ні, буде залежати від почуттів моєї сестри до нього», — сказав нарешті Ріс. — «Якщо її не змусять взяти шлюб. Але я сумніваюсь, що мій батько піде на це».
«І що вона відчуває до нього?» — Тор боявся бути занадто надокучливим, але йому потрібно було це знати.
Ріс знизав плечима. — «Ти повинен запитати її сам про це, я думаю. Я ніколи не говорив з нею про це».
«Але чи може твій батько змусити її взяти шлюб з ним?» — допитувався Тор. — «Невже він здатний на таку річ?»
«Мій батько може зробити все, що захоче. Але це між ним і Гвен».
Ріс розвернувся і подивився на Тора.
«До чого всі ці запитання? Чому ти заговорив про це?»
Тор почервонів, не знаючи, що сказати.
«Просто», — видавив він нарешті.
«Просто!» — розсміявся Ріс. — «Звучить непереконливо, як для „просто“!»
Ріс розсміявся голосніше. Тор був збентежений, що уявив собі, що він подобається Гвен. Ріс простягнув руку і твердо поклав її на плече Тору.
«Послухай, старий», — сказав Ріс. — «Єдине, що ти маєш знати напевно про Гвен — вона знає, чого вона хоче, і вона отримує те, що хоче. Так завжди було. Вона така ж вольова, як і мій батько. Ніхто і ніщо не може змусити її зробити щось таке, чого вона не хоче. Так що не хвилюйся. Якщо вона вибере тебе, повір мені, вона сама дасть про це знати. Зрозумів?»
Тор кивнув, почуваючи себе краще. Так завжди траплялося після розмов з Рісом.
Він підняв голову і побачив перед собою величезні ворота казарми Легіону. Він був здивований, побачивши декілька інших хлопців, що стояли біля воріт, ніби чекаючи на них. Ще більше він здивувався, коли помітив, що вони посміхались та вигуками вітали їх. Вони кинулись вперед, схопили Тора за плечі, обхопили руками і потягли його всередину. Тор був вражений доброзичливістю інших хлопців.