За двома зайцями, стр. 18

Xим ка сама.

X и м к а (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось не певне… А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить. А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидче йшла до дідька в болото!

Химка й Сірко.

Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок.

X и м к а. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?

Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.

Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!

Прокіп Свиридович. Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба, примани Рябка та й насядь!

Химка. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.

Прокіп Свиридович. Та ходім і я поможу, тільки не лайся, та повідчиняй мені вікна й ворота, нехай люде дивляться!

Химка. Щоб поналазило їх і в двір, і в хату та щоб пообкрадали ще!

Прокіп Свиридович. Ну, що ж робить! Один тому час, що й батько в плахті!

Химка. Ет! (Виходить).

Проня сама.

П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора… Як я пригорну його, як… Ой, ой, як здумаю… Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому… (Пішла по хаті і стала перед дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе должно бути на виставці! (Походжа павою). Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна! Химко, Химко!

Голос Химки. Та чую, не позакладало…

П р о н я. Так повертайся ж швидче. Піти ще по двору проходитись, хай дивляться та губи кусають! (Виходить).

Химка й Устя.

X и м к а (входить з смолкою). Уже повіялась, шелепа! От уїлась! Хоч би вже тебе викурити оцим куривом!

Устя (вбіга з кошиком). Добридень вам, з неділею будьте здорові! А де старі Сірки?

X и м к а. Та там десь колотяться…

Устя. Чого ж то? А Проня де?

X и м к а. А, і не питайтесь!

Устя. Чого це ваші до Секлити на іменини не прийшли? А там сватання було: просватали Галю за Голохвостого.

Химка. Тю на вас!

Устя. Ти, дівко, не тюкай, а слухай! Пропили ми навіки Галю, а Голохвостий найняв катеринку та аж сюртука скинув, так вибивав тропака.

Химка. Брехня!

Устя. Що ти мені брехню завдаєш? Стара вже я, дівко, щоб брехати; то, може, твоя мати брехала, як на лавці лежала!

Ті ж і Марта.

М а р т а (засапавшись). Добридень вам! А де ваші? (Глянувши на Устю). Уже випередила: от довгонога чапля! (До Химки). Чи ви знаєте, що Секлита Лимариха заручила уже Галю з Голохвостим?

У с т я. А що, не казала? Брехня?

Химка. Та що це ви мелете? Про якого Голохво-стого?

Устя. Про Голохвостого — цилюрника, сина того, що за Канавою був!

Марта. Та він же один на весь Подол; другого Голохвостого немає!

Химка. Так той же самий Голохвостий сьогодні вінчається з Пронею!

Устя і Марта (сплеснувши руками). Що ти? Невже?

Химка. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля… Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!

Устя. Матінко моя, оце штука!

М а р т а. Ну й бешкет!

У с т я. Та чи ти часом не дуриш нас?

X и м к а (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!

Устя (глянувши). Ой ненько моя! Єй-богу, в білій сукні, ще й у квітках!

М а р т а (за нею). Справді, справді! І хвату почепила!

Устя. Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати!

М а р т а. А побіжім! От буде халепа!

Устя. А буде! (Стикається лобом з Меронією).

X и м к а (сміючись). Ну, тепер уже піде баталія!

Ті ж і Меронія.

М е р о н і я (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім'ям об двері ударилась! (Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!

X и м к а. Амінь!

Меронія. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!

М а р т а. Спізнилась!

Устя. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!

Меронія. Ой гріх який!

Марта і Устя. Ми йдем до Секлити зараз звістити.

Меронія. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (Вибіга за ними).

X и м к а (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! Ох зух! На двох вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!

Химка, Настя і Наталка. Настя й Наталка виходять повбирані, але по-міщанськи.

Настя. Добридень вам! А Проня прибралась уже?

X и м к а. З досвіта ще!

Наталка. А де ж вона?

Химка. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (Виходить).

Настя. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!

Наталка. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?