Ярославна, стр. 1

Валентин Чемерис

Ярославна

Роман-есе

Перед мовою – передмова

Двадцять рядків, що принесли безсмертя

…У єгиптян часів фараонів була Нефертіті, пізніше – Клеопатра, давні греки мали Таїс, Аспасію, Сафо, римляни – Лукрецію, французи – Жанну д’Арк, Луїзу Жермену де Сталь, Жорж Санд, Коко Шанель, грузини – Тамару, росіяни – бояриню Морозову, поляки – Марію Кюрі, англійці – Агату Крісті, євреї – Голду Меїр, шведи – Астрід Ліндгрен, індійці – Індіру Ганді (цей список можна ще і ще продовжувати), а ми?…

Скільки рядків їй присвячено в поемі? Всього лише двадцять.

Прозою. (В поетичних переспівах і перекладах поетів різних епох і країн завжди виходить трохи більше).

І – така принадність, такі почуття!

Двадцять рядків і – найчарівніший жіночий образ у світовій літературі.

Можливо тому, що вона – дивовижно-фантастична жінка!

Земна і неземна.

Реальна і міфічна.

Чи талан такий виявився в автора поеми, чи вона такою виявилася?

Двадцять рядків – всього лише двадцять рядків! – і – безсмертя. Нікому не відомої до того, не знаної нікому жони удільного руського князя, який стільки натворив похибок через свій невгамовний характер, що врешті-решт його й прославили.

Чотири абзаци.

Двадцять рядків прозою. Із 504 рядків «Слова».

Всього лише плач-тужіння з фортечної стіни якогось там заштатного Путивля в прадавній сіверській землі, язичницьке звертання до природних сил – до Вітру, Сонця, до Дніпра-Славутиця. І замовляння виявили свою магічну силу, і вже любов рятує коханого, вже «Ігорю-князю Бог путь вказує із землі Половецької в землю Руську…»

Чотири абзаци.

Двадцять рядків прозою… Із 504 рядків «Слова».

І вже вона – жона удільного князя міжусобної Русі, яку терзали розбрати між своїми – один з найпоетичніших персонажів поеми. Це в ній, писатимуть, автор втілив ідеал руської жінки XII ст. У ньому майже немає класових ознак – вона й була княгинею, – а тому він майже не відрізняється від народного.

У поемі вона перш за все жона, яка сумує-тужить за мужем своїм – за словами знавців Давньої Русі, «лірична, пісенна руська жінка». І в той же час вона втілює «стихію людського жалю», висловлює не тільки особисту скорботу, але й турботу про воїнів мужа.

Давній Єгипет уявлявся сусіднім народам таємничою країною магів і чародіїв. А життя самих єгиптян було переповнене вірою в чудесне, магія відігравала велику роль як в релігійному культі, так і в повсякденному житті. А покровителькою єгипетської магії була Ісіда, «сильна чарами» – таким був один з її епітетів.

В устах Ісіди був «подих життя», адже слово, мовлене нею, знищувало хвороби… Звідтоді й по сьогодні в устах жіночих – подих життя, а слово, мовлене ними, воскрешає з небуття, надихає до життя.

Так було, так є і так буде завжди.

І слово Ярославни – теж воскресило Ігоря.

В історії Русі відомі дві цариці Романівни і п’ять Ярославн – королев і цариць.

У ті часи батьківське ім’я – чи, як ми кажемо, по батькові, – важило для жінок більше, як їхнє власне.

Серед 136312 слів (не рахуючи тих, що подаються як пояснення, а таких десятки й десятки тисяч) одинадцяти-томного словника української мови, є одне притягально-колоритне, дещо аж загрозливо-наступальне, викличне слово – ЯРИЙ.

Воно має кілька значень: який народжується весною, молодий.

Те саме, що яскравий. Який виражає сильний гнів, лютий. Сповнений гніву й обурення. (Всеволод у «Слові» названий ярим туром). Палкий, пристрасний. Надмірний у своєму вияві.

Дуже сильний.

Прислівник до ярий – яро.

І вже й зовсім близько – яросливий, те саме, що ярий, яросний.

(У слов’ян корінь яр означав ще й виявлення ідеї родючості, перш за все весняного, сексуального буйства. Звідси й ім’я одного з божеств весни – Ярило).

Так ось від цього, ще слов’янського, давньоруського слова ЯРИЙ (ЯР, ЯРО) і слова СЛАВА і походить чоловіче ім’я Ярослав. Що означало – ярий, яросний і славний. Ім’я у ті часи княже, не для простолюдинів – Боже борони холопу чи смерду назвати цим ім’ям свого сина!

У ті часи батькове ім’я могло стати й ім’ям власним. Хоча власного жіночого імені Ярославна немає, а є – Ярослава.

Наша героїня, не будучи Ярославою, але народжена від батька Ярослава, назавжди-навіки стала Ярославною.

І хай Русь знає ще чотирьох (крім неї) Ярославн, які стали королевами і царицями в різних царствах і королівствах, але вони знані в першу чергу по особистих іменах – Анна, Єлизавета, Анастасія і Агата, – і тільки одна, наче втративши власне ім’я Єфросинія, – увійшла в історію як Ярославна.

Єдина і неповторна, інших таких світ білий не знає.

Та інших таких і немає.

Отчим її ім’ям – Ярославна, – стали на Русі називати жінок узагалі. І досить вимовити його, як уже й зрозуміло, про кого йдеться.

Про Ярославн. Жінок наших. Матерів, дружин, сестер, кращих із кращих. (Хоча всі жінки – кращі з кращих). Вірних у любові, захисниць і рятувальниць наших.

І стверджую це всупереч (наперекір!) популярному російському естрадному шлягерку, у якому співачка, ничтоже сумняшеся, заявляє, що «Все бабы – стервы!»

Так-таки і стверджує своїм прекрасним голосом (причому – рефреном): «Все бабы – стервы». І – баста. Все!

Пісенька ця має успіх, часто виконується на естраді, лунає з приймачів та з екранів телевізорів. І все ж нам чомусь здається, що не всі жінки – «бабы стервы». Є серед них і Ярославни. І їх – більшість. Бо якщо їх буде меншість – світ людський може й не втриматися. А він тримається. Виходить-таки, Ярославн у нас більше. А про шлягер той… Так і хочеться нагадати їм вислів з Євангелія: «Отче! Прости їм, бо не відають, що творять».

Найславетнішими Ярославнами на Русі називали дочок Ярослава Мудрого, великого Київського князя, і Ярослава Осмомисла, князя Галицького.

Анна, Єлизавета, Анастасія і Агата – дочки Ярослава Мудрого стали європейськими королевами у Франції, Норвегії, Угорщині і Польщі.

Усі вони по батькові були Ярославнами, хоча мали, звісно, і свої власні імена.

Анна Ярославна вийшла заміж за короля Франції Генріха І. У Франції вона стала відома як Анна Руська або Анна Київська. У французькому місті Санліс встановлено пам’ятник, присвячений Анні Ярославні. [2]

Єлизавета Ярославна стала жоною норвезького короля Харальда Суворого і любов Харальда до Ярославни – а він її безмежно любив! – не одне століття надихала поетів європейської Півночі (хоча б сага про Харальда Сігурдарсона «Харальд Хоробрий і Єлизавета Ярославна»).

Анастасія Ярославна була жоною короля Угорщини Антраша І. В Угорщині, як і у Франції, є пам’ятник, присвячений Ярославні – Анастасії.

Агата Ярославна вийшла заміж за Едуарда Вигнаника, спадкоємця престолу Англії. Це друга версія. За першою вона була королевою Польщі.

Французькі принци і в наші дні вважають за честь зазначити спорідненість із «Домом Ярослава Мудрого». Вже у XXI столітті французького принца Шарля-Філіппа Орлеанського представляють 37-м потомком дочки київського князя Ярослава Мудрого королеви Франції Анни Ярославни. Така спорідненість дає йому право формально вважатися одним із законних претендентів на французький престол.

Отже, Русь дала Європі чотирьох королев і відповідно чотири королівських доми, представники яких багато століть керували західною частиною Євразії.