Комедії, стр. 85
Скапен. Він ніколи на це не згодиться.
Аргант. Він на це не згодиться?
Скапен. Ні.
Аргант. Мій син?
Скапен. Ваш син. Невже ж ви справді схочете, щоб він признався в тому, що він злякався і що його присилували одружитись? Він нізащо в тому не признається! Це б його збезчестило і зробило б негідним такого батька, як ви.
Аргант. Мені з цього тільки смішно!
Скапен. Для його власної честі, та й для вашої, він повинен усім говорити, що одружився з своєї волі.
Аргант. А на мою думку, для моєї честі, та й для його, він мусить говорити якраз навпаки.
Скапен. Ні, я певний, що він цього не зробить…
Аргант. Я його примушу!
Скапен. Він цього не зробить, я вам кажу.
Аргант. Зробить, а то я позбавлю його спадщини!
Скапен. Ви?
Аргант. Я!
Скапен. Чудово!
Аргант. Як то «чудово»?
Скапен. Ви ніколи не позбавите його спадщини.
Аргант. Я ніколи не позбавлю його спадщини?!
Скапен. Ні!
Аргант. Ні?
Скапен. Ні!..
Аргант. Та невже? Оце так штука! Я не позбавлю мого сина спадщини?
Скапен. Та кажу ж вам, що ні!
Аргант. Хто ж мені перешкодить?
Скапен. Ви самі.
Аргант. Я?
Скапен. Так. У вас духу не висталить.
Аргант. Вистачить.
Скапен. Ви жартуєте.
Аргант. Зовсім не жартую.
Скапен. Батьківська ніжність зробить своє діло…
Аргант. Нічого вона не зробить.
Скапен. Зробить, зробить.
Аргант. Я ж вам кажу, що буде по-моєму!
Скапен. Дурниці!
Аргант. Не смій говорити «дурниці!».
Скапен. Мій боже! Хіба ж я вас не знаю?.. Ви ж маєте таке добре серце.
Аргант. І зовсім я не добрий, я навіть лихий, коли захочу! Пора, одначе, скінчити цю суперечку — вона псує мені кров… (До Сільвестра). Геть звідси, негіднику. Геть звідси! Біжи знайди мого поганця, а я піду розкажу синьйорові Жеронтові про моє нещастя.
Скапен. Пане, якщо я можу вам чим-небудь допомогти, — я весь до ваших послуг.
Аргант. Спасибі! (Набік). Ах! Чому в мене тільки один син?.. Коли була б жива моя дочка, я відписав би їй зараз увесь мій статок.
Сільвестр. Мушу признатися — ти велика людина і, здається, діло піде на добре. Тільки ось біда — в нас немає грошей, а боргів до біса.
Скапен. Дозволь мені все зробити; я вже дещо вимудрував. Тепер-тільки ламаю собі голову, де б його знайти певну людину, що зіграла б комедію, яку мені потрібно. Чекай-но!.. Стань рівно… Надінь шапку набакир, немов який розбишака. Відстав ногу… Руки в боки… Звіром дивись! Тепер пройдись так, як у театрі королі ходять… Ось воно! Якраз це й треба! Ходімо, я навчу тебе секрета, як змінити обличчя й голос…
Сільвестр. Я благаю тебе, не свари ти мене принаймні з правосуддям!
Скапен. Гаразд, гаразд! Ми по-братерському поділимо небезпеки, а три зайві роки галер не повинні спиняти добрих поривань щирого серця!
ДІЯ ДРУГА
Жеронт. Так, звичайно, за такої доброї години наші люди прибудуть сюди ще сьогодні. Один матрос із Таранто запевняв мене, що бачив мого слугу саме тоді, як той мав відплисти. Ї це ж якраз моя дочка їде тоді, коли в нас справи повернули на лихе… Те, що ви розповіли мені про вашого сина, — ох, як неприємно руйнує всі наші спільні плани!
Аргант. Не турбуйтесь! Даю вам слово, що я усуну всі ці перешкоди, і зараз же візьмуся до справи…
Жеронт. А знаєте, синьйоре Арганте, що я вам скажу? Виховання дітей — це така річ, що вимагає великої увага.
Аргант. Безперечно! А до чого ви це говорите?
Жеронт. А якраз до того, що лихі вчинки юнаків найчастіше бувають наслідком того, що батьки їхні недобре їх виховали.
Аргант. Це іноді трапляється. Проте що ви цим хочете сказати?
Жеронт. Що я хочу цим сказати?
Аргант. Так.
Жеронт. А те, що коли б ви, як воно й годиться хорошому батькові, добре виховали вашого сина, то він ніколи б не встругнув із вами такої штуки.
Аргант. Це правда… І ви, звичайно, далеко краще виховали свого?
Жеронт. Безперечно… І мене без краю засмутив би мій син, коли б він дозволив собі отаке встругнути, як ваш.
Аргант. А що, коли б цей син, якого ви, як хороший батько, так добре виховали, утяв би ще гірш від мого? Га?
Жеронт. Що таке?
Аргант. Що таке?
Жеронт. Що все це означає?
Аргант. А те, синьйоре Жеронте, що ніколи не треба поспішати інших судити! Бо той, хто це хоче робити, нехай спочатку на себе добре гляне — чи все в нього гаразд…
Жеронт. Я зовсім не розумію цієї загадки.
Аргант. Ну, то вам її пояснять.
Жеронт. Хіба ви що-небудь чули про мого енна?
Аргант. Може бути…
Жеронт. А що саме?
Аргант. Побачивши, який я розгніваний, ваш Скапен тільки натякнув мені про щось, але ж докладно нічого не розповів. Ви можете від нього або від когось іншого. довідатися про подробиці. А я побіжу порадитися з адвокатом може, прирозуміємо, як викрутитись… До побачення!
Жеронт. Що б це могло бути? Утяв ще гірше від його сина!.. Не знаю, що можна зробити ще гірше від цього: одружитися без дозволу батька. Гіршого вже й не придумаєш!
Жеронт. А!.. Ось і ви!
Леандр (підбігає, щоб обняти Жеронта). А! Татку! Який же я радий, що ви повернулися!
Жеронт (ухиляючись від його обіймів). Стривайте! Поговоримо спочатку про справи…
Леандр. Дозвольте ж мені обняти вас і…
Жеронт (знову його відштовхуючи). Кажу ж вам — заждіть!
Леандр. Що таке? Ви не дозволяєте мені, тату, обняти вас на радощах?.
Жеронт. Не дозволяю. Ми маємо де про що поговорити з вами…
Леандр. Про що ж саме?
Жеронт. Станьте так, щоб я бачив ваше обличчя.
Леандр. Що таке?
Жеронт. Дивіться мені просто в вічі.
Леандр. Ну, і що ж далі?
Жеронт. Що тут сталося?
Леандр. Що сталося?
Жеронт. Так. Що ви тут натворили під час моєї подорожі?
Леандр. А що б ви хотіли, тату, щоб я зробив?
Жеронт. Я зовсім не хочу, щоб ви щось зробили, я тільки питаю вас, що ви тут натворили?
Леандр. Я? Я нічого такого не зробив, на що б ви могли нарікати.
Жеронт. Нічого такого?
Леандр. Нічого…
Жеронт. Ну, ви дуже сміливі.
Леандр. Бо я знаю, що я не винен.
Жеронт. А одначе Скапен розповів мені про вас цікаві речі.
Леандр. Скапен?
Жеронт. Ага-а?!.. Це ім’я примусило вас почервоніти!
Леандр. Він розповідав вам щось про мене?..
Жеронт. Не час нам, говорити тут про це, деінде все розсудимо… Іди додому, я зараз повернуся. О лукавий зраднику! Якщо тільки ти мене збезчестив, знай, що ти не син мені більше, можеш і зовсім не навертатися мені на очі!..