Комедії, стр. 49
Альсест
(підходить до гвардійця)
Чим можу вам служить?
Гвардієць
Я, пане, маю вам одно сказати слово.
Альсест
Кажіть, щоб чули всі, нащо так загадково.
Гвардієць
З Маршальства, пане, я. Щоб не було біди,
Вам велено мерщій з’явитися туди.
Альсест
Мені?
Гвардієць
Так, пане, вам.
Альсест
Чого ж би то, цікаво!
Філінт
(до Альсеста)
З Оронтом випливла кумедна ваша справа.
Селімена
(до Філінта)
Що, що?
Філінт
Оронта взяв великий, пані, гнів,
Що віршиків його Альсест не похвалив.
Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.
Альсест
Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!
Філінт
Скоритись треба вам, — збирайтеся ж, ідіть.
Альсест
Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?
Чи, може, повелять оті мені панове,
Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?
Ніколи слів своїх я не візьму назад.
Сонет той — бозна-що.
Філінт
Хай буде краще лад…
Альсест
Лихе лихим назву я завжди, слово честі.
Філінт
Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,
Ідіть же.
Альсест
Я піду — та голос анічий
Мене не всилує…
Філінт
Збирайтеся мерщій.
Альсест
Допоки сам король наказом іменовим
Не повелить мені озватись іншим словом, —
Я все казатиму, свідомий власних прав,
Що шибениці варт, хто вірші ті писав.
(До Клітандра та Акаста, що сміються).
А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,
Що я такий смішний!
Селімена
Ну, годі зволікатись,
Ідіть.
Альсест
Я, пані, йду, — але до вас вернусь
І правди щирої од вас таки доб’юсь.
ДІЯ ТРЕТЯ
Клітандр
Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:
Веселий ти щодня, вдоволений з усього.
Скажи по щирості: де теє джерело,
Що стільки радощів душі твоїй дало?
Акаст
Туди к нечистому! Я джерела не знаю,
Щоб набиратися печалі та одчаю!
Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,
Шляхетним зветься мій не без підстави рід,
І є таких посад у королівстві мало,
Яких ім’я моє посісти б не давало.
Хтось, може, смілості мені закине брак?
Та кожне бачило і добре знає всяк,
Що я ставав не раз одважно на дуелі,
Немов на ігрища виходячи веселі.
Смаку і розуму мені не. позичать:
Про все я впевнено зугарен міркувать,
Умію, сидячи на щонайпершій лаві,
Складати, як суддя, ціну новій виставі
І подавати знак до шуму та хвали,
Як гарну сцену нам актори удали!
Я маю грацію, я маю взір привабний,
І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,
А зодягатися — скажу без зайвих слів —
У цілій Франції нема таких митців.
Жіноцтву красному я завжди до вподоби,
І сам король мені не відмовля в Шанобі.
Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,
Що можу я своїм пишатися життям.
Клітандр
Ведеться скрізь тобі щасливо у коханні, —
Навіщо ж тратиш тут даремні ти зітхання?
Акаст
Даремні? Вдався я, маркізе, не з таких,
Щоб залицятися по-марному, на сміх!
Хай ті лиш, хто не взяв ні вродою, ні спритом,
Під ноги стеляться красуням гордовитим,
Благають, скаржаться, вдаються до зітхань,
До рабських лестощів і до гірких ридань
І мріють довгою дорогою такою
Дійти солодкої заплати дорогої..
Але такі, як я, маркізе, звикли йти
Ходою певною до певної мети.
Коли красуню я обожую і славлю, —
За неї сам себе я нижче не поставлю
І, замилований на вроду чарівну,
Я знаю сам собі і місце, і ціну.
Од безнадійної не мучуся я спраги
І хочу щоразу в зальотах рівноваги.
Клітандр
Гадаєш, дуже ти до серця тут припав?
Акаст
Маркізе, певний я у цім не без підстав.
Клітандр
Повір: ти тішишся облудною маною,
Ти сам себе сліпиш уявою палкою.
Акаст
Так, справді я сліпий, і все те — лиш мана.
Клітандр
Ні, звідки впевненість у тебе виркна?
Акаст
Я сам себе дурю.
Клітандр
На що ти уповаєш?
Акаст
Я тільки тішуся!
Клітандр
Чи докази ти маєш?
Акаст
Кажу ж тобі: мана!
Клітандр
Чи, може, ти з розмов
Із Селіменою дізнав її любов?
Акаст
Їй не цікавий я.
Клітандр
Та ну-бо, не ховайся!
Акаст
Любов моя смішна.
Клітандр
Кинь жарти ці, признайся,
Чому надієшся свойого ти дійти?
Акаст
Ох, я відкинутий, зате щасливий — ти!
Огиду я лише в красуні викликаю
І, певне, в ближчих днях повішуся з одчаю.
Клітандр
Маркізе! Нащо нам змагатися щомить?
Таж ліпше в злагоді, одверто й щиро жить!
Як підпаде один під ласку Селімени, —
Хай другий з нас піде без боротьби зо сцени
І перебійцеві одкриє вільний шлях!
Гаразд? Ударимо, маркізе, по руках?
Акаст
А, лихо матері! План, далебі, чудовий!
Його приймаю я, не. може бути й мови!
Та цить-но…
Селімена
Ви ще тут?
Клітандр
Нас держить тут любов.
Селімена
Я чула, унизу там хтось під’їхав знов.
Не знаєте ви — хто?
Клітандр
Ні.