Комедії, стр. 38

Сганарель. А ось і командорова статуя.

Дон Жуан. Сто чортів! Який чудовий вигляд має він у цьому вбранні римського імператора!

Сганарель. Їй-право, пане, прегарна робота! Чисто як живий, тільки що не говорить… Він так зиркає на нас, що я, мабуть, добре злякався б, коли б я був тут сам. Здається мені, що й йому не дуже приємно нас бачити.

Дон Жуан. Та-негаразд; це означало б, що він погордував моїм візитом. Запитай у нього, чи не бажає він завітати до мене на вечерю.

Сганарель. Я гадаю, що він цього не потребує…

Дон Жуан. Запитай, кажу тобі!

Сганарель. Жартуєте ви, чи що? Та це ж збожеволіти треба, щоб ото так собі, з доброго дива, розмовляв ти із статуєю!..

Дон Жуан. Роби, що я тобі кажу.

Сганарель. От химерна примха!.. Сеньйоре командоре… (Набік). Таку дурницю роблю, що аж самому з себе смішна!.. Але так наказує мені мій господар. (Голосно). Сеньйоре командоре, господар мій Дон Жуан запитує вас, чи не зробите ви йому честі завітати до нього на вечерю?..

Статуя киває головою.

Ай!..

Дон Жуан. Що таке? Що з тобою? Та кажи ж! Чого ж ти мовчиш?..

Сганарель (киваючи головою, як статуя). Статуя…

Дон Жуан. Ну! Далі! Що ти хочеш сказати, негіднику?

Сганарель. Таж я кажу вам, що статуя…

Дон Жуан. Ну, далі, далі!.. Що там статуя? Я тебе вб’ю, якщо ти не скажеш.

Сганарель. Статуя подала мені знак.

Дон Жуан. А. хай тебе чорти візьмуть, ледацюго ти паскудний!

Сганарель. Вона подала мені знак, кажу ж вам… Хрест мене вбий, на власні очі бачив! Підіть побалакайте з нею самі, якщо не вірите… Може…

Дон Жуан. Ходім, пройдисвіте, ходім. Я доведу тобі, я покажу тобі, я кий ти боягуз. Гляди мені!.. Чи не бажає сеньйор командор завітати до мене на вечерю?

Статуя ще раз киває головою.

Сганарель. Я й десяти пістолів не дав би за таку розвагу… То як же, пане?

Дон Жуан. Назад!.. Ходімо звідси.

Сганарель (сам). Ось вони, оті вільнодумці, які ні в що не хочуть вірити!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена являє собою покої Дон Жуана.

Дон Жуан (до Сганареля). Як би там не було, покиньмо це. То просто дрібниця! Нас могла ввести в оману мінлива гра світла і тіней, міг підвести якийсь туман, що затьмарив наш зір.

Сганарель. Ех, пане! Не силкуйтеся заперечувати те, що ми бачили на власні очі… Він і справді кивнув головою, — я як зараз усе те бачу, — і я не маю сумніву, що небо, обурене вашим життям, вчинило це чудо, щоб навести вас на розум і, може, врятувати вас від…

Дон Жуан. Слухай! Якщо ти й надалі надокучатимеш мені твоїми дурними повчаннями, якщо ти мені ще хоч слово про це скажеш, я покличу когось, накажу принести батога з волових жил, звелю трьом або й чотирьом міцно тебе тримати та всипати тобі так, щоб ти того довіку не забув. Зрозумів?

Сганарель. Аякже, пане, чудово зрозумів… Ви висловлюєтеся напрочуд ясно; оце-то й добре у вашій вдачі, що ви не любите говорити манівцями, а завжди з’ясовуєте все напрямки.

Дон Жуан. Гаразд. А тепер хай подають мені вечерю, тільки мерщій! Хлопче, стільця!

Ла Вйолет. Пане, там прийшов ваш постачальник, добродій Діманш, він хоче з вами побалакати.

Сганарель. Маєш!.. Дуже нам треба, щоб іще й кредитор перся до нас із своїми солодкими словами!.. Чого це йому раптом заманулося правити з нас гроші? Чому ти не сказав йому, що пана немає вдома?

Ла Вйолет. Я вже майже годину втовкмачую йому це в голову, та він не хоче вірити і розсівся там, дожидається.

Сганарель. Ну й нехай собі чекає, скільки душенька його забажає.

Дон Жуан. Ні, навпаки, впустіть його. Це дуже погана політика — ховатися від кредиторів. Треба ж їм чимось відплатити, а я знаю секрет, як спроваджувати їх вельми вдоволеними, не давши їм жодного дублона.

Дон Жуан. А, добродію Діманше, заходьте, будьте ласкаві! Який же я радий, що бачу вас, і як розгнівався я на моїх слуг за те, що. вони не відразу провели вас до мене! Я наказав, щоб до мене нікого не впускали, але ж цей наказ аж ніяк не стосується вас: ви маєте право на те, щоб для вас мої двері були відчинені завжди.

Добродій Діманш. Уклінно вам дякую, добродію.

Дон Жуан (до Ла Вйолета й Раготена). Сто чортів, ледацюги! Постривайте-но, я вам покажу, як залишати добродія Діманша в передпокої!.. Я вас навчу нарешті розбиратися в людях!..

Добродій Діманш. Це пусте, добродію…

Дон Жуан (до добродія Діманша). Як то пусте!.. Насмілитися вам сказати, що мене немає вдома, сказати це вам, добродієві Діманшу, найкращому з моїх друзів!

Добродій Діманш. До ваших послуг, добродію. Я прийшов…

Дон Жуан. Гей, стільця для добродія Діманша, мерщій!

Добродій Діманш. Добродію, мені й так добре.

Дон Жуан. Ні, ні, я хочу, щоб ви сиділи біля мене.

Добродій Діманш. Та ви не клопочіться.

Дон Жуан. Приберіть цього складаного стільця і принесіть крісло.

Добродій Діманш. Ви жартуєте, добродію, і…

Дон Жуан. Ні, ні! Я знаю, що ви для мене зробили, я повинен вам бути вдячний і не хочу, щоб між нами робили якусь різницю.

Добродій Діманш. Добродію…

Дон Жуан. Сідайте, сідайте!

Добродій Діманш. Це зовсім зайве, добродію, я' маю сказати вам одне тільки слово. Я…

Дон Жуан. Сідайте — ж, кажу вам!..

Добродій Діманш. Ні, добродію, мені й так добре. Я прийшов, щоб…

Дон Жуан. Ні, ні, я не слухатиму вас, доки ви не сядете.

Добродій Діманш. Нехай буде по-вашому, добродію… Я…

Дон Жуан. Слово честі, добродію Діманше, а ви таки, нівроку вам, добре виглядаєте!

Добродій Діманш. Так, добродію, уклінно вам дякую. Я прийшов…

Дон Жуан. На ваше здоров’я можна позаздрити: губи свіжі, на щоках рум’янці, та ще й такі очі жваві…

Добродій Діманш. Я хотів би…

Дон Жуан. А як ся має пані Діманш, ваша дружина?

Добродій Діманш. Дуже добре, добродію, хвалити бога.

Дон Жуан. Прехороша жінка!

Добродій Діманш. Вона до ваших послуг, добродію. Я прийшов…

Дон Жуан. А ваша маленька дочка, Клодіна, як там вона?

Добродій Діманш. Чудово.

Дон Жуан. Дуже миле дівчатко! Я люблю її від щирого серця.

Добродій Діманш. То забагато честі для неї, добродію. Я вам…

Дон Жуан. А малятко Колен так само, як і раніше, зчиняє гуркіт на своєму барабані?

Добродій Діманш. Як і раніше, добродію. Я…

Дон Жуан. А ваш песик Брюске гавкає так само голосно, як і раніше, й так само люто хапає за ноги всіх, хто до вас приходить?

Добродій Діманш. Ще гірше, як колись, добродію. нічого з ним не вдієш…

Дон Жуан. Не дивуйтеся, що я так докладно розпитую вас про всю вашу родину, я дуже турбуюся нею.

Добродій Діманш. Ми вам безмежно вдячні, добродію. Я…

Дон Жуан (простягаючи йому руку). Вашу руку, добродію Діманше. Адже ж ми з вами друзі, чи не так?