Будденброки, стр. 86
Прізвища зринали й відпадали. Натомість називали когось іншого й докладно обговорювали всі його можливості. Геннінг Курц з Пекарської був занадто старий. Врешті, місту потрібні були свіжі сили. Консул Гупеус, торговець деревом, чиї мільйони не легко було переважити, за конституцією не міг попасти до сенату, бо там уже сидів його брат. У списку лишилися консул Едуард Кістенмакер, торговець вином, і консул Герман Гагенштрем. Але поряд з ними від самого початку чути було ще одне прізвище: Томас Будденброк. І чим ближче був день виборів, тим ясніше ставало, що разом з Германом Гагенштремом він має найбільше шансів.
У Германа Гагенштрема, безперечно, були свої прибічники і прихильники. Його запал у громадських справах, неймовірно швидкий розквіт і розширення фірми «Штрунк і Гагенштрем», розкішний спосіб життя, його дім і паштет з гусячої печінки, який там подавали на сніданок, не могли не справити враження. Цей високий, трохи затовстий чоловік з короткою рудавою бородою і приплющеним носом, чийого діда ніхто не знав, навіть сам’ онук, і чий батько через своє вигідне, але сумнівне одруження був майже вилучений з товариства, та все ж, породичавшися з Гунеусами і Меллендорфами, став нарівні з п’ятьма чи шістьма найзаможнішими родинами, — цей чоловік безсумнівно був видатною і шанованою постаттю в місті. Новим, а отже й принадним в особі Германа Гагенштрема, тим, що вирізняло його і, на думку багатьох городян, висувало на провідне становище, був властивий йому лібералізм і толерантність. Він легко, з розмахом заробляв і тратив гроші, не те що тутешні купці, звиклі до впертої, терплячої праці й до суворого дотримання успадкованих принципів, Цей чоловік, вільніш від обтяжливих пут традицій та пошани до предків, був самостійний у своїх вчинках і цурався всього старомодного. Він і мешкав не в котромусь із старовинних, безглуздо просторих патриціанських будинків, де навколо велетенського переходу тягнуться полаковані в білий колір галереї. Його дім на Піщаній — південному продовженні Брайтештрасе, — з простим, пофарбованим олійною фарбою фасадом, з практично розташованими приміщеннями й дорогим, елегантним і зручним умеблюванням, був новий і не мав у собі нічого манірного. До того ж недавно консул Гагенштрем, влаштовуючи бенкет, запросив у той свій дім співачку, що гастролювала в міському театрі: після вечері вона виступила перед його гістьми, серед яких був також його брат, доктор права, естет і шанувальник мистецтва, і дістала за те щедру винагороду. Певна річ, Герман Гагенштрем не домагався б у громадській раді збільшення коштів на відновлення і збереження середньовічних пам’яток. Зате всі знали, що він перший, таки справді найперший у місті завів удома і в своїй конторі газове освітлення. Якщо консул Гагенштрем і керувався в житті якоюсь традицією, то тільки тією, що перейняв від батька, старого Гінріха Гагенштрема — передовим, вільним від будь-яких упереджень світоглядом, Саме це й викликало захват у городян.
Почесне становище Томаса Будденброка грунтувалось на іншому, В консуловій особі шанували не тільки його самого, а й не забутих іще його батька, діда й прадіда; крім своїх власних ділових та громадських успіхів, він мав за плечима столітню славу купецького роду. Найбільше ж, мабуть, важило те, що він умів легко, невимушено, з незвичайним смаком показати ту славу й скористатися нею і що навіть серед учених городян він вирізнявся далеко не пересічним рівнем загальної освіти, яка скрізь, де він її виявляв, викликала подив і пошану…
На родинних четвергах у Будденброків у присутності консула про майбутні вибори згадували тільки мимохідь, майже байдужим тоном, і то пані Елізабет скромно відводила вбік блакитні очі. А все-таки пані Перманедер не могла втриматися, щоб часом не похизуватись дивовижним знанням конституції: окремі її параграфи, а саме ті, що стосувалися виборів до сенату, вона вивчила так досконало, як колись закон про розлучення. Потім вона заводила мову про виборчі курії, про склад виборців, про бюлетні, зважувала всі можливі випадки, ані разу не затнувшись проказувала урочисту присягу, яку повинні скласти виборці, розповідала про «відкрите обговорення» занесених до списку кандидатів, що має відбутися згідно конституції в кожній виборчій курії, і висловлювала палке бажання взяти участь у «відкритому обговоренні» особи Германа Гагешптрема. За хвилю вона нахилилася над столом і почала рахувати кісточки зі сливового узвару на тарілочці в брата: «Буде — не буде, буде — не буде»… І кінчиком ножа швидко перекинула з сусідньої тарілки кісточку, якої бракувало до рахунку. А після обіду вопа таки не витримала й потягла консула за рукав до вікна:
— О господи, Томе, якщо ти станеш… якщо наш герб повісять у збройній кімнаті в ратуші… я вмру з радощів! Упаду мертва, ось побачиш!
— Ну, Тоні, серденько, будь витриманіша й поважніша, дуже тебе прошу! Тобі ж ніколи не бракувало гідності. Хіба я перед кимось запобігаю, як Геннінг Курц? Ми й без сенаторства чогось варті… А ти, чи так, чи інак, а зостанешся жива.
Тим часом агітація, наради, боротьба думок провадились далі. Консул Петер Дельман, suitier, власник фірми, від якої вже лишилася тільки назва, і батько двадцятисемирічної дочки, спадщину якої він проїв, також брав участь у передвиборчій кампанії; спершу на обіді в Томаса Будденброка, а потім на обіді в Германа Гагенштрема гучним, розкотистим; голосом величав господаря «паном сенатором». Зате Зігізмунд Гош, старий маклер Гош, ходив по місту, мов розлючений лев, і відверто погрожував, що задушить кожного, хто не захоче голосувати за консула Будденброка.
— Консул Будденброк, панове!.. О! Що то за людина! Я стояв пліч-о-пліч з його батьком сорок восьмого року, коли той одним словом погамував лють збунтованого простолюду… Якби на світі була справедливість, то вже його батько, вже батьків батько стали б сенаторами…
Властиво ж, серце панові Гошу запалив не так сам консул, як його дружина, з роду Арнольдсенів. Не те, щоб маклер коли-небудь перемовився з нею бодай словом. Він не належав до кола багатих купців, не обідав з ними й не ходив до них у гості. Але, як уже згадувано, не встигла Герда Будденброк з’явитися в місті, як погляд понурого маклера, спраглий усього незвичайного, миттю спостеріг її. Непомильне чуття зразу підказало йому, що ця жінка покликана надати якогось змісту його порожньому життю, і він душею й тілом віддався їй у рабство, хоч Герда Будденброк навряд чи знала його ім'я. Відтоді він, мов тигр навколо приборкувача, подумки кружляв навколо цієї нервової, йде надзвичайно стриманої дами, якій його навіть ніхто не відрекомендував, — і все це з зловісною міною і підступно-покірною поставою, з такою самою, як на вулиці, на превеликий її подив, скидав перед нею свого єзуїтського капелюха… Буденний світ не давав йому змоги зробити задля цієї дами нечуваний злочин, за який би він прийняв кару з сатанинською байдужістю, закутаний у свій плащ, згорблений, понурий і незворушний! Нудні звичаї не дозволяли з допомогою вбивств, злочинів і кривавих інтриг посадити що жінку на королівський троп. І йому не залишалося нічого іншого, як голосувати в ратуші за її чоловіка, якого він шалено поважав, та ще, може, колись присвятити їй свій переклад повної збірки п’єс Лопе де Веги.
Розділ четвертий
«Кожне звільнене місце в сенаті має бути заступлене протягом місяця», — каже конституція. Минуло три тижні від смерті Джемса Меллендорфа, і ось настав день виборів. Був кінець лютого, надворі стояла відлига.
О першій годині на Брайтештрасе, перед ратушею з фасадом, викладеним візерунчастими кахлями, із шпичастими баштами й башточками, Що пнулися в сірувате небо, з критим порталом на колонах і готичними аркадами, з яких відкривався краєвид на ринковий майдан з криницею, зібрався натовп. Люди терпляче стоять на брудному мокрому снігу, що геть розлазиться під ногами, оглядаються на сусідів, тоді знову витягають шиї і втуплюють очі в ратушу. Бо там, за порталом, у залі засідань, де півколом розставлено чотирнадцять крісел, виборча рада, що складається з сенаторів і членів громадської ради, очікує пропозицій виборчих курій…