Будденброки, стр. 64
— Ох, Томе, — відповіла Тоні, — що я мала робити? Моє життя вже скінчилося…
— Казна-що говориш, Тоні! Тобі ще жити та й жити… Але ти, мабуть, дуже нудишся, га?
— Ще б пак, Томе, страх як нуджуся. Часом завити хочеться з нудьги. Мені було дуже радісно впорядковувати цей дім, і ти не уявляєш собі, яка я щаслива, що ви нарешті приїхали… Але ти ж знаєш, що вдома я почуваю себе не дуже добре; хай мене бог скарає, якщо це гріх. Мені вже тридцятий рік, але ще не стільки, щоб шукати радості в дружбі з останньою Гіммельсбюргер, чи з дамами Гергардт, чи з котримось із материних святенників, що об’їдають доми вдів… Я їм не вірю, Томе, то вовки в овечій шкурі… Гадюче кодло… Всі ми слабкі, грішні люди, — і як вони пробують, жаліти мене, що я, бідолашна, звернула з правдивої стежки, я сміюся з них. Я завжди дотримувалась думки, що всі люди рівні і що не треба ніяких посередників між нами й богом. Ти знаєш і мої політичні переконання. Я хочу, щоб громадянин перебував…
— Отже, ти почуваєш себе трохи самітною? — запитав Томас, щоб навернути її до теми. — Але ж у тебе є Еріка!
— Так, Томе, і вона мені дуже дорога, хоч одна особа й запевняла, що я не люблю дітей… Та розумієш… Я буду з тобою відверта, я людина чесна й кажу все, що маю на серці, бо не зношу викрутасів…
— Це дуже мило з твого боку, Тоні.
— Одне слово, вся біда в тому, що ця дитина надто вже нагадує мені Грюнліха… Та й наші кузини з Брайтештрасе кажуть, що вона викапаний батько… А до того ж, коли я дивлюся на неї, то мимоволі думаю собі: «Ти вже стара, маєш велику дочку, твоє життя вже минулося. Кілька років і тобі випало таких, як у людей, але тепер ти можеш дожити до сімдесяти чи вісімдесяти літ, — однаково ти сидітимеш тут і слухатимеш, як читає Лея Гергардт». І такий мене жаль візьме, Томе, що аж клубок підкотиться до горла. Бо серце в мене ще таке молоде, розумієш, я прагну ще раз пірнути в життя… І нарешті: я не тільки вдома, але й у місті почуваю себе не дуже добре… Не думай, що я сліпа, я вже не така дурна, як була колись, і все бачу. Я розлучена жінка, і, звичайно, мені дають це відчути на кожному кроці. Ти собі не уявляєш, Томе, як мене завжди пригнічує думка, що я так заплямувала наше ім’я, хоч і не з власної вини. Ти можеш робити, що хочеш, розбагатіти, стати першою людиною в місті, а все одно люди скажуть: «Так… але сестра в нього розлучена». Юльхен Меллендорф, у дівоцтві Гагенштрем, не вітається зі мною… Ну хай, вона просто дурепа! Але кожне так… А проте я не втрачаю надії, Томе, що все ще можна виправити! Я ще молода… І непогана, правда ж? Мама вже не може мені дати багато, але все ж таки це непогані гроші. Що, якби я знову вийшла заміж? Щиро казати, Томе, це моя найзаповітніша мрія! Тоді все було б гаразд, я б змила пляму… О господи, якби я знайшла собі пару, гідну нашого імені, і наново влаштувала життя! Як ти гадаєш, це зовсім неможливо?
— Що ти, звичайно, можливо! Я ніколи не переставав сподіватися, що так воно й буде. Але мені здається, що найперше тобі треба трохи освіжитися, побачити світу… одне слово, якоїсь зміни…
— Саме так! — палко вигукнула Тоні. — Ось послухай, що я тобі розкажу.
Томас задоволено відкинувся на спинку крісла. Він курив уже другу цигарку. Надворі починало смеркати.
— Ну от, як вас не було, я мало не взяла собі місця компаньйонки в Ліверпулі! Ти був би обурений?.. Але все-таки вважав би, що це не дуже похвальний вчинок?.. Авжеж, мабуть, таки не годилося б… Але я так хотіла поїхати звідси… Одне слово, все розладналося. Я послала тій місіс свою фотографію, і їй довелось відмовитися від моїх послуг, бо я надто гарна, а вдома в неї дорослий син. Так і написала: «Ви занадто гарні». Ха, ніколи я ще так не реготала!
Обоє весело засміялися.
— Тепер я надумала собі щось інше, — вела далі Тоні. — Я дістала запрошення від Єви Еверс відвідати її в Мюнхені… Власне, тепер вона зветься. Єва Нідерпаур, її чоловік директор броварні. Словом, вона кличе мене в гості, і я маю намір найближчим часом скористатися її запрошенням. Звичайно, Еріку я не можу взяти з собою. Я б віддала її до пансіону Зеземі. Там про неї добре піклувалися б. Чи в тебе є якісь заперечення?
— Аніякісіньких! У кожному разі, тобі необхідно пожити в новому середовищі.
— Так, це правда! — вдячно погодилась Тоні. — А в тебе як справи, Томе? Яка я егоїстка, весь час торочу тільки про себе! Ну, розповідай тепер ти. О господи, який ти, мабуть, щасливий!
— Так, Тоні, — впевнено сказав Томас і на хвилю замовк. Тоді випустив дим над столом і повів далі:— Насамперед я дуже радий, що одружився і заклав власну родину. Ти знаєш мою натуру: старого парубка з мене б не вийшло. Парубкування має присмак ізольованості й гультяйства, а я трохи шанолюбний, як тобі відомо. Вважаю, що моя кар’єра ще не скінчилася ані в діловому світі, ані, сказати б жартома, в політиці… А справжнє довір’я здобуваєш у людей аж тоді, коли стаєш головою і батьком родини. А це вже висіло на волоску, Тоні… Я надто перебірливий. Довго мені здавалося, що я собі не знайду пари. Але як тільки побачив Герду, все вирішилось. Я відразу збагнув: ось вона, єдина, та, що створена для мене… Хоч я знаю, що багато хто в місті не схвалює мого вибору. Герда дивовижна жінка, таких небагато на землі. Звичайно, вона зовсім не така, як ти, Тоні. Ти простіша, природніша… Моя шановна сестричка — особа темпераментніша, — пояснив він, раптом перейшовши на легковажний тон. — Зрештою, Герда також не позбавлена темпераменту, що доводить її гра на скрипці; але часом вона може бути надто холодна… Одне слово, до неї не можна підходити із звичайною міркою. Вона артистична натура, своєрідна, загадкова, чудесна істота.
— Так, так, — погодилась Тоні.
Вона поважно й пильно слухала братову мову. Лампу вони забули засвітити, і до кімнати закрався вечір.
Зненацька відчинилися двері з коридора, і перед ними, огорнена мороком, постала висока постать у домашній сукні з білосніжного піке. Важкі темно-руді коси обрамлювали її біле обличчя, а в куточках близько посаджених карих очей залягали синюваті тіні.
То була Герда, мати майбутніх Будденброків.
ЧАСТИНА ШОСТА
Розділ перший
Томас Будденброк майже завжди снідав сам у своїй гарно вмебльованій їдальні, бо його дружина дуже пізно виходила зі спальні: вранці вона часто мучилась мігренню і відчувала кволість у всьому тілі. Потім консул відразу йшов на Менгщтрасе, де, як і раніше, була контора фірми, їв другий сніданок на півповерсі разом з матір’ю, Христіаном та Ідою Юнгман і зустрічався з Гердою аж о четвертій годині, за обідом.
Внизу буяло ділове життя, але верхні поверхи великого будинку на Менгштрасе стояли тепер тихі й порожні. Малу Еріку віддано до пансіону мадемуазель Вайхброт, бідолашна Клотільда найняла собі кімнату з дешевим столом у вдови гімназійного вчителя Крауземінц, забравши туди й свої успадковані меблі, навіть служник Антон покинув будинок і прислуговував молодому подружжю, де він був потрібніший; і коли Христіан загаювався в клубі, тоді о четвертій годині біля круглого столу, що давно вже не розсувався на жодну дошку і губився серед цього великого храму їжі, сиділи тільки сама пані Елізабет і мамзель Юнгман.
Зі смертю консула Йоганна Будденброка на Менгштрасе завмерло світське життя, і, крім своїх родичів щочетверга, пані Елізабет не мала інших гостей, — хіба часом навідувався хтось із духовних осіб. Зате її син з невісткою відбули вже свій перший проханий обід — з такою силою гостей, що столи були накриті не тільки у Їдальні, а ще й у вітальні, з найнятими куховаркою і служниками, з Кістенмакеровими винами, обід, що почався о п’ятій годині, а ще й об одинадцятій у будинку пахло стравами і дзвеніли келихи, обід, на якому були всі Ланггальси, Гагенштреми, Гунеуси, Кістенмакери, Евердіки й Меллендорфи, купці і вчені мужі, подружжя й suitiers, — обід, який скінчився вістом, а для кількох аматорів — музикою і про який ще тиждень схвально гомоніли на біржі. Бо й справді виявилося, що молода пані Будденброк уміє показати себе і свій дім… Того вечора консул, лишившися з нею на самоті серед позсуваних з своїх місць меблів, в освітлених майже догорілими свічками кімнатах, насичених густим, солодким, важким запахом вишуканих страв, парфумів, вина, кави, сигар і квітів, якими були прикрашені туалети й столове начиння дам, потиснув їй руку й сказав: