Сага про Форсайтів, стр. 168

— Що тобі взяти?

— Я нічого не хочу. Ми пили коктейль, та й сніданок був просто розкішний.

— Ні, треба щось узяти, якщо вже ми зайшли! — пробурчав Сомс, не випускаючи її руки.

— Дві склянки чаю, — сказав він, — і дві порції нуги.

Але тільки-но він устиг сісти, як серце його несамовито закалатало. Ті троє… ті троє і собі зайшли в кондитерську! Він почув, як Айріні щось сказала синові, а той відповів:

— Та ні, мамусю, це чудова кондитерська. Мені тут дуже подобається.

Вони втрьох сіли за столик.

Цієї хвилини, найнеприємнішої в його житті, оточений привидами й тінями минулого, перед двома жінками, яких він тільки й любив по-справжньому — його колишньою дружиною й дочкою від її наступниці, — Сомс не так побоювався їх, як своєї двоюрідної племінниці Джун. Вона може влаштувати сцену, може познайомити цих двох дітей — вона здатна на все. Він квапливо відкусив нугу, і вона пристала до його вставних зубів. Відриваючи її пальцями, він поглянув на Флер. Дочка байдуже жувала нугу, але її погляд був прикутий до хлопця. Форсайт у ньому озвався: «Якщо ти почнеш розмірковувати, зважувати свої почуття, то тут тобі й край!» Він роздратовано колупнув нугу пальцем. Вставні зуби! Чи у Джоліона теж вставні зуби? А у цієї жінки? — Був час, коли він бачив її всю, без усяких прикрас, навіть без сукні. Цього в нього ніхто не відніме. І вона це знає, хоч і сидить тут спокійна, самовпевнена, наче ніколи й не була його дружиною. Їдка іронія ворушилася в його форсайтівській крові — гострий біль, що майже завдавав насолоди. Аби тільки Джун не викинула якого-небудь коника! Хлопець заговорив:

— Звичайно, тітонько Джун («То він називає сестру тіткою? А втім, їй, мабуть, уже під п'ятдесят!»), це дуже добре, що ти їх підтримуєш. А як на мене — то цур їм!

Сомс крадькома позирнув на них. Айріні стривожено стежила за сином. Он яка вона… Вона була здатна на ніжність до Босіні, батька цього юнака і до самого юнака. Він торкнув Флер за руку:

— Ну, ти вже закінчила?

— Будь ласка, тату, ще одну порцію.

Її занудить! Він пішов до каси платити, а коли вернувся, то побачив, що Флер стоїть біля дверей, тримаючи хусточку, яку хлопець, мабуть, тільки-но подав їй.

— Ф. Ф., — почув він її голос. — Флер Форсайт, справді моя. Дуже вам вдячна.

Господи! Вона скористалась випадком у галереї, про який він розповів їй, — мавпочка!

— Форсайт? Та невже? Я теж Форсайт! Можливо, ми родичі.

— Може, й родичі. Інших Форсайтів немає. Я живу в Мейплдергемі. А ви?

— У Робін-Гілі.

Вони так швидко обмінялися запитаннями й відповідями, що розмова скінчилася, перше ніж Сомс устиг ворухнути пальцем. Він побачив, як злякано спалахнуло обличчя Айріні, ледь помітно похитав головою і взяв під руку Флер.

— Ходімо, — сказав він.

Вона не зрушила з місця.

— Ти чув, тату? Як дивно — у нас однакове прізвище. Ми не родичі?

— Що? — спитав він. — Форсайт? Певно, далекі.

— Мене звати Джоліон, сер. Скорочено — Джон.

— А! О! — сказав Сомс. — Так. Далекі родичі. Як поживаєте? Ви дуже люб'язні. До побачення!

Він рушив до дверей.

— Дякую вам, — сказала Флер. — Au revoir!

— Au revoir, — відповів хлопець.

II. КМІТЛИВА ФЛЕР ФОРСАЙТ

Коли вони вийшли з кондитерської, першим бажанням Сомса було зігнати свою злість і сказати дочці: «Що це за вигадка — впустити хусточку!»— на що вона напевно відповіла б: «Я навчилася в тебе!» А за хвилину він уже вирішив, як то кажуть, не чіпати лиха, поки воно спить. Але ж Флер, певна річ, сама почне його розпитувати. Він скоса зиркнув на неї й побачив, що й вона так само позирає на нього. Вона лагідно спитала:

— Чому ти не любиш цих родичів, тату?

Сомс ледь скривив губи.

— Звідки це ти взяла?

— Cela se voit [67].

«Це бачить саме себе»— кумедно висловлюються ці французи!

Проживши двадцять років з дружиною-француженкою, Сомс і досі не долюблював її мови: вона здавалася йому театральною і до того ж пов'язувалася з усіма тонкощами подружньої іронії.

— Чому ж? — поцікавився він.

— Ти напевне їх знаєш, а проте вдав, ніби ви не знайомі. Я помітила, як вони дивилися на тебе.

— Цього хлопця я сьогодні зустрів уперше, — заперечив Сомс, і він сказав щиру правду.

— Можливо. Але ж інших ти знаєш, татусю.

Сомс знову зиркнув на неї. Що вона вже вивідала? Невже щось вибовкали Вініфред, чи Імоджен, чи Вел Дарті з дружиною? Дома він пильнував, щоб при дочці ніхто і словом не прохопився про ту скандальну історію, і не раз попереджав Вініфред, що Флер не повинна навіть здогадуватися про це. Їй не слід знати, що він уже був одружений. Але темні доччині очі, які часто майже лякали Сомса своїм південним блиском, дивилися на нього невинно.

— Справа в тому, — сказав він, — що твій дід і його брат колись посварилися. І відтоді обидві родини порвали всякі стосунки.

— Як романтично!

«Що вона має на увазі?»— подумав Сомс. Це слово здавалося йому екстравагантним і небезпечним, а прозвучало воно так, наче вона сказала: «Як чудово!»

— Давня неприязнь триває й досі, — додав він і одразу пожалкував, бо його слова пролунали, як виклик.

Флер посміхнулася. За теперішніх часів, коли молодь хизується тим, що в усьому йде наперекір старшим і не зважає ні на що, його слова тільки підштрикнуть її норовливість. Потім, згадавши вираз обличчя Айріні, він полегшено зітхнув.

— А чого вони посварилися? — почув він запитання Флер.

— За будинок. Це дуже давня історія. Твій дідусь помер якраз того дня, коли ти народилася. Йому було дев'яносто років.

— Дев'яносто? А чи багато ще Форсайтів, окрім тих, що зазначені в «Червоній книзі»?

— Не знаю, — відповів Сомс. — Вони всі тепер розбрелися хто куди. Із старшого покоління зостався тільки Тімоті.

Флер сплеснула руками.

— Тімоті? Яке кумедне ім'я!

— Зовсім ні! — буркнув Сомс.

Його зачепило за живе, що ім'я Тімоті Флер здалося кумедним, наче вона образила його предків. Нове покоління залюбки глузує з усього твердого й усталеного. «Навідай старого. Може, він схоче виголосити яке пророцтво». Ох! Якби Тімоті міг побачити збурену Англію своїх троюрідних племінників і племінниць, він би, звичайно, сказав своє слово. Мимоволі Сомс підвів погляд на клуб «Айсіум»: так і є, Джордж і досі сидить біля вікна, з тим самим рожевим листком у руці.

— Тату, а де Робін-Гіл?

Робін-Гіл! Робін-Гіл, де розігралася та трагедія! Навіщо воно їй?

— В Саррі, — буркнув він, — поблизу Річмонда. А що?

— І той будинок там?

— Який будинок?

— За який вони посварилися.

— Так. Але навіщо воно тобі? Завтра ми їдемо додому — краще поміркуй про свої сукні.

— Отакої! Я вже подбала про них. Родинна ворожнеча? Як у Біблії чи у Марка Твена — страшенно цікаво. А яку ти грав роль у цій сварці, тату?

— Тебе це не стосується.

— Он як! Але ж мені її продовжувати?

— Хто тобі сказав?

— Ти сам, татусю.

— Я? Я сказав, що це тебе не стосується.

— І я так думаю; отже, все гаразд.

Надто вона кмітлива для нього; fine, як часом казала про неї Аннет. Лишається одне: якось відвернути її увагу.

— Поглянь, яке гарне мереживо, — мовив він, зупиняючись перед вітриною. — Тобі воно, мабуть, сподобається.

Коли Сомс заплатив за нього і вони пішли далі, Флер озвалася:

— Якої ти думки про матір того хлопця? Правда ж, як на свої роки вона надзвичайно вродлива?

Сомс аж затремтів. Нащо їй ті люди? От халепа!

— Я не звернув на неї уваги.

— Татусю, я ж бачила, як ти крадькома поглядав на неї.

— Ти бачиш усе, навіть те, чого немає насправді!

— А який у неї чоловік? Адже він доводиться тобі двоюрідним братом, якщо ваші батьки були рідні брати.

— Цілком можливо, що він уже помер, — сказав Сомс із раптовою злістю. — Я не бачив його двадцять років.