Сага про Форсайтів, стр. 158

— Так, так, — прошепотів Сомс, — так, так.

За ним доглядальниця щось зробила — Сомс не бачив, що, — і батько ледь здригнувся невдоволено, наче обурений цим втручанням; і майже відразу його дихання втишилося, заспокоїлося; він завмер. Напружений вираз зник із його обличчя, натомість з'явився якийсь дивний білий спокій. Повіки здригнулися й застигли; все обличчя застигло, розгладилося. Лише з того, як тремтіли ледь помітно губи, видно було, що він дихає. Сомс сів на стілець і знову почав гладити його ногу. Він чув, як доглядальниця тихо плакала біля каміна; дивно, що вона, чужа стороння жінка, єдина з них плаче! Він чув, як тихо сичить й потріскує вогонь у каміні. Ще один старий Форсайт відходить на вічний спочинок — дивовижні вони люди! — дивовижно, як цупко він тримався за життя! Мати й Вініфред нахилилися вперед, вдивляючись у Джеймсові уста. А Сомс, повернувшись боком, грів його ноги; це давало йому розраду, хоч вони дедалі більше й більше хололи. Нараз він здригнувся й випростався: звук, жахливий звук, якого він іще ніколи не чув, вихопився з батькових уст, так наче змучене серце не витримало й розірвалося з протяглим стогоном. Яке дуже серце, якщо воно змогло озватися так на прощання! Звук завмер. Сомс глянув на обличчя. Непорушне, бездиханне! Помер! Він поцілував його в чоло, повернувся і вийшов із кімнати. Він побіг нагору в спальню, свою колишню спальню, яку й досі тримали для нього напоготові, кинувся долілиць на ліжко й зайшовся риданнями, заглушаючи їх подушкою…

Трохи згодом він пішов униз і зайшов до батькової кімнати. Джеймс лежав самотній, дивовижно спокійний, вільний від тривог і хвилювань, а на його виснаженому обличчі була поважність, властива людям дуже похилого віку, прегарна поважність, якою приваблюють напівстерті обличчя на старих монетах.

Сомс пильно подивився на його обличчя, на вогонь у каміні, на всю кімнату, в яку крізь відчинені навстіж вікна зазирала лондонська ніч.

— Прощай! — сказав він пошепки і вийшов.

XIV. НАЛЕЖИТЬ ЙОМУ

Того вечора й весь наступний день у Сомса було багато клопоту. Телеграма, одержана під час сніданку, заспокоїла його щодо Аннет, і він сів на останній поїзд до Редінга, ще відчуваючи на чолі поцілунок Емілі й чуючи її слова:

— Не знаю, що б я робила без тебе, мій хлопчику.

Дома він був опівночі. Погода змінилася, стала знову погожа, ніби, зробивши своє діло й вирядивши Форсайта в далеку дорогу, вона вирішила спочити. Друга телеграма, яку принесли за обідом, підтвердила добрі новини про Аннет, і, замість того щоб зайти в дім, Сомс попрямував через осяяний місяцем сад до плавучого будиночка. Там можна спокійно переночувати. Смертельно втомлений, він ліг у хутряному пальті на диван і зразу заснув. Прокинувся він, коли почало світати, і вийшов на палубу. Він стояв, спершись на поруччя, й дивився на захід, де річка під лісом робила широкий закрут. Цікаво, що Сомс сприймав красу природи точнісінько так, як і його предки-фермери, — відчував невдоволення, коли її не було; хоча, безперечно, це сприйняття загострилося й рафінувалося завдяки обізнаності з пейзажним живописом. Проте світанок спроможний збудити найпрозаїчнішу уяву, і Сомс був зворушений. В цьому тьмяному холодному світлі перед ним з'явився якийсь інший світ, зовсім не схожий на знайому йому річку; світ, у якому не побувала ще жодна людина, нереальний світ, наче невідомий, щойно відкритий берег. Його барви не вкладалися у відому гаму, їх взагалі навряд чи можна було назвати барвами; його обриси були тьмяні й водночас виразні; його тиша бентежила; в ньому не було ніяких запахів. Чому він так хвилював його, Сомс не міг сказати; хіба що тому, що він почував себе в ньому зовсім самотнім, позбавленим усяких зв'язків і всіх своїх набутків. У такий світ, можливо, пішов його батько, настільки цей світ не схожий на той, який він залишив. І Сомс спробував відособитися від нього, міркуючи, хто з художників зміг би відтворити його. Біло-сіра вода скидалася… скидалася на риб'яче черевце! Невже цей світ, який відкрився перед ним, весь належить приватним власникам, окрім води, — і навіть її забирають у водопровід! Жодного дерева, жодного кущика, жодної травинки, жодної пташини, чи звіра, чи навіть рибини, які б комусь не належали. А колись давно все це були нетрі; болота й вода; скрізь тут блукали, полюючи, небачені звірі, що не знали людини і нікому було дати їм імена; дикі, сповнені тліну хащі буяли на тих місцях, де нині на березі виструнчився посаджений і дбайливо доглянутий ліс, а ген на тому боці, де простягаються луги, стояв стіною очерет, огорнений болотяними випарами. Тепер навели тут лад, узяли природу в шори, наклеїли ярлики й зареєстрували у адвокатських конторах. І добре зробили! Проте інколи, як оце зараз, з'являється дух минулого; він витає похмурий над світом і шепоче людині, що не спить у цю пору: «Всі ви вийшли з мого вільного дикого обширу, всі ви колись повернетеся в нього».

І Сомсові стало моторошно від холодного подиху цього незнаного йому й такого прадавнього, без власників, світу, що з'явився поглянути на свої колишні володіння. Він зійшов у каюту й приготував собі чай на спиртівці. Випивши його, він узяв письмове приладдя й написав два оголошення до газети.

«20-го цього місяця в своєму домі на Парк-лейн на дев'яносто першому році життя помер Джеймс Форсайт. Похорон 24-го опівдні на Гайгейтському кладовищі. Прохання вінків не класти».

«20-го цього місяця в «Притулку», у Мейплдергемі, Аннет, дружина Сомса Форсайта, народила дочку».

А нижче на промокальному папері він вивів слово «сина».

Була восьма година у звичайному осінньому світі, коли він пішов через сад до будинку. Кущі по той бік річки виступали з молочної імли, круглі, барвисті; дим здіймався вгору прямим синім стовпом; і голуби туркотіли, чистячи на сонці пір'я.

Він непомітно пройшов до своєї кімнати, викупався, поголився, надів чисту білизну й чорний костюм.

Мадам Ламот саме сіла снідати, коли він зійшов униз.

Глянувши на його костюм, вона мовила:

— Нічого не кажіть! — і потиснула йому руку. — Аннет почуває себе непогано. Але лікар сказав, що вона вже ніколи не зможе мати дітей. Ви знали це? — Сомс кивнув головою. — Дуже шкода. Mais la petite est adorable. Du cafe? [57]

Сомс поквапився знайти привід, щоб піти від неї. Вона дратувала його: повнотіла, твереза, моторна, розсудлива — француженка. Він не зносив її вимови, її гаркавості; його обурювало те, як вона дивилася на нього, наче то була його вина, що Аннет ніколи не зможе народити йому сина! Його вина! Сомса обурювало навіть її пусте захоплення його дочкою, якої він іще не бачив.

Дивно, чому в нього така нехіть побачитися зі своєю дружиною й дитиною! Здавалося, він повинен був би відразу побігти нагору до них. А його, навпаки, спиняв якийсь фізичний страх, хоч як ревно він слухався голосу власницького інстинкту. Він боявся того, що думає Аннет про нього, винуватця її мук, боявся побачити дитину, боявся виявити своє розчарування теперішнім, а також і майбутнім.

Цілу годину він ходив по вітальні, перш ніж набрався досить рішучості, щоб піти нагору й постукати в двері їхньої кімнати.

Йому відчинила мадам Ламот.

— Нарешті ви прийшли! Elle vous attend! [58]

Вона пропустила його, і Сомс зайшов своєю нечутною ходою, зціпивши зуби й ховаючи очі.

Аннет лежала на ліжку дуже бліда й дуже гарненька. Дитину кудись заховали; її не було видно. Він підійшов до ліжка й від раптового напливу почуттів нахилився й поцілував Аннет у чоло.

— Ось і ти, Сомсе, — сказала вона. — Мені вже куди краще. Але я намучилася страшенно, страшенно. Я рада, що більше не матиму дітей. Ой, як я намучилася!

Сомс стояв мовчки, гладячи її руку; всі ласкаві, співчутливі слова ніби застряли у нього в горлі. «Англійка не сказала б такого!»— майнуло в голові. Цієї хвилини він зрозумів напевно, що вона завжди буде йому чужа і почуттями, й помислами і він їй теж. Він її придбав — оце і все! І раптом йому пригадалися Джоліонові слова: «Мабуть, ви будете раді звільнити свою шию із зашморгу». Ну що ж, він її звільнив! Але чи не встромив він її знову в зашморг?

вернуться

57

Mais la petite est adorable. Du cafe? — Але дитинка чарівна. Хочете кави? (Фр.)

вернуться

58

Elle vous attend! — Вона вас чекає! (Фр.)