Сага про Форсайтів, стр. 119

А Голлі в сусідній кімнаті теж не могла заснути, вона згадувала Велові вії, верхні й нижні, особливо нижні, і міркувала, що їй таке зробити, щоб він сподобався Джоллі. Гарденія пахла на всю її маленьку спальню, і цей запах був їй дуже приємний.

А Вел, визираючи з вікна своєї кімнати на другому поверсі Брейсноуза, дивився на осяяний місяцем квадрат двору й не бачив його, а натомість бачив Голлі, тоненьку, в білій сукні, як вона сиділа біля каміна, коли він зайшов у вітальню.

Один тільки Джоллі спав у своїй вузькій, як пенал, спальні, підклавши руку під щоку, і йому снилося, що він сидить з Велом у одному човні і вони змагаються між собою, а батько гукає з берега: «Другий! Ану греби жвавіше, чуєш!»

II. СОМС ПРАГНЕ ПЕРЕСВІДЧИТИСЬ

З усіх осяйних фірм, що оздоблюють своїми вітринами лондонський Вест-Енд, фірму «Гейвз і Кортегел» Сомс вважав «найсоліднішою»— це слово тоді саме входило у моду Він ніколи не кохався в коштовному камінні так, як його дядечко Свізін, а що Айріні, пішовши з його дому 1889 року залишила всі блискучі дрібнички, які він подарував їй, то відтоді у нього пропало всяке бажання витрачати гроші на такі речі. Але він і досі непогано знався на діамантах і протягом тижня перед її днем народження дорогою в Полтрі чи звідти до Сіті використовував кожну нагоду постояти перед вітринами значних ювелірів, у яких можна придбати якщо не річ, справді варту затрачених на неї грошей, то принаймні річ із клеймом відомої фірми.

Глибокі роздуми, в які він безнастанно поринав, відколи йому довелося проїхати в кебі з Джоліоном, дедалі більше переконували його, що в його житті настав надзвичайно важливий момент і що йому вкрай необхідно вжити заходів, до того ж добре продуманих. А за цими сухими тверезими міркуваннями, що треба негайно — тепер або ніколи — подбати за продовження свого роду, тепер або ніколи, якщо він хоче владнати своє життя і завести сім'ю, — кипіли його почуття, що збудилися від зустрічі з жінкою, його законною дружиною, яку він колись кохав так пристрасно, зростало переконання, що випустити з рук власну дружину це гріх проти здорового глузду й добропорядної потайності Форсайтів.

Висловлюючи свою думку в справі Вініфред, королівський адвокат Дрімер — Сомс волів би запросити Уотербака, але його призначили суддею (в такому похилому віці, що, як завжди в подібних випадках, виникла підозра, чи не викликано це політичними розрахунками) — порадив насамперед вимагати в суді відновлення подружніх прав; щодо цього Сомс і сам не мав ніяких сумнівів. Коли суд винесе сподівану постанову, їм слід почекати деякий час, щоб пересвідчитися, чи відповідач її виконає. Якщо ні, то буде доведено, що він кинув дружину, і вони можуть порушити справу про розлучення, підкріпивши її доказами подружньої зради. Все це Сомс знав чудово й сам. Вони котирували Дрімера десять до одного. Простота сестриної справи робила для Сомса ще прикрішим його власне становище. Всі обставини підтверджували той висновок, що найпростіший вихід — домогтися повернення Айріні. Якщо це їй не зовсім до вподоби, то хіба йому теж не доведеться перебороти свої почуття, пробачити образу, забути біль? Він принаймні ніколи не ображав її, а на поступки доводиться йти всім у цьому світі! Він може дати їй куди більше всяких благ, ніж вона має тепер. Він ладен зробити дарчий запис на її ім'я без усяких умов і обмежень. Останнім часом він частенько роздивлявся себе в дзеркалі. Він ніколи не був таким пишним павичем, як оте ледащо Дарті, і не уявляв себе красунчиком, але трохи покладався на свою зовнішність — не без підстав, бо риси обличчя його були досить правильні, він добре зберігся, був ставний, здоровий, білолиций, без тих вад, що породжує пияцтво та інші надмірності. Форсайтівське підборіддя та зосереджений вираз надавали йому, як він думав, ще більшої вартості. Отож, гадав він, у нього не було жодної риси, яка б могла викликати відразу.

Думки й сподівання, якими людина живиться щодня, стають цілком природними, навіть якщо зразу вони здавалися їй фантастичними. Якби він зміг подати досить ваговиті докази того, що прагне забути минуле і що зробить усе можливе, аби догодити їй, то невже б вона не погодилася вернутися до нього?

Отак міркуючи, зранку дев'ятого листопада він зайшов до крамниці Гейвза і Кортегела з наміром купити діамантову брошку.

— Чотириста двадцять п'ять фунтів, вважайте, що безцінь, сер. А це брошка, яку не сором носити навіть вельможній леді.

Настрій у Сомса був такий, що він купив її не вагаючись. За мить він уже поспішав до Полтрі, сховавши у нагрудну кишеню плаский футляр із зеленого сап'яну. Протягом дня він кілька разів відкривав його й дивився на сім камінців, що м'яко сяяли в овальному гніздечку.

— Якщо леді вона не сподобається, сер, ми охоче обміняємо, коли вам завгодно. Але щодо цього не турбуйтеся.

Якби ж то можна було не турбуватися! Він з головою поринув у роботу — єдиний його засіб заспокоїти нерви. Коли він сидів у конторі, прийшла телеграма від агента з Буенос-Айреса, котрий повідомив основні подробиці, а також ім'я та адресу стюардеси, згодної дати необхідні свідчення. Це ще дужче розпалило Сомса, який взагалі відчував глибоку огиду до того, щоб прати на людях брудну білизну. А коли він їхав у метро до вокзалу Вікторія, то твердо наважився відновити своє подружнє життя, прочитавши у вечірній газеті повідомлення про великосвітський шлюборозлучний процес. Родинний потяг усіх справжніх Форсайтів, який вони відчувають, коли їх спіткає клопіт і горе, схильність до єднання, яка була запорукою їхньої сили, примусили його піти обідати на Парк-лейн. Він не міг і не хотів розкрити батькам своїх намірів — для цього він був надто потайний і гордий, — але його підбадьорювала думка, що якби вони довідалися про його наміри, то зраділи б і побажали б йому успіху.

Джеймс був у похмурому настрої, бо завзяття, яке запалив у ньому нахабний ультиматум Крюгера, охололо від вельми скромних воєнних успіхів останнього місяця та закликів «Таймса», що переконував публіку в необхідності нових зусиль. Він не знає, чим усе це скінчиться. Сомс намагався підбадьорити його, згадавши кілька разів ім'я Буллера. Але Джеймс не мав ні в чому певності. Коллі [32] — той застряв на своїй горі, а Ледісміт [33] стоїть на голій рівнині, й узагалі «ми вскочили в халепу». Він вважає, що треба послати туди моряків — ото справжні молодці. Сомс спробував розрадити його іншою темою. Вініфред одержала листа від Вела, він пише, що в день Гая Фокса [34] оксфордські студенти влаштували фейєрверк і наколобродили і що його не впізнали, бо він вимазав обличчя сажею.

— Еге ж! — промимрив Джеймс. — Хлопець кмітливий.

Але потім він похитав головою і зауважив: хтозна, мовляв, що з нього вийде, і, тоскно глянувши на сина, пробурмотів, що Сомс так і лишився без спадкоємця. Він хотів мати онука, що носив би його прізвище. А тепер — ось як воно вийшло!

Сомс здригнувся. Він не чекав такого виклику розкрити свої заповітні думки. І Емілі, побачивши, як він зморщився, сказала:

— Дурниці, Джеймсе. Не говори такого.

Але Джеймс, дивлячись кудись убік, бурмотів далі. Ось Роджер, Ніколас і Джоліон: усі вони мають онуків. А Свізін і Тімоті так і не одружились. Він зробив усе, що міг; але жити йому вже недовго. І, наче сказавши щось дуже заспокійливе, він замовк і почав їсти мозок, підпихаючи його на виделку кусником хліба і кладучи до рота разом із хлібом.

Сомс попрощався зразу після обіду. Надворі ще не було холодно, але він надів підбите хутром пальто, щоб попередити напади нервового дрожу, який проймав його цілий день. Підсвідомо він розумів, що в цьому пальті виглядає краще, ніж у звичайному чорному Потім, відчуваючи на грудях сап'яновий футляр, він попрямував до Челсі. Він не був курець, але на цей раз запалив сигарету й обережно затягнувся. Він повільно йшов по Роу до Найтсбріджа, розмірюючи свою ходу так, щоб попасти в Челсі о чверть на десяту. Що вона робить вечір за вечором у своєму тісному закутку? Які загадкові ці жінки! Живеш із ними поряд і нічого про них не знаєш. Що вона могла знайти в тому Босіні, чому через нього втратила розум? Адже зрештою те, що вона вчинила, це просто шаленство — шаленство, яке затуманило всі уявлення про життєві цінності, занапастило життя їй і йому! І на хвилину він сповнився незвичайним піднесенням; йому здалося, що він герой якоїсь книжки, і тепер, пойнятий християнським духом, поверне їй радість і щастя, простить і забуде всі гріхи й навіки стане її добрим генієм. Під деревом проти Найтсбріджських казарм, де яскраво сріблилося місячне сяйво, він іще раз витяг сап'яновий футляр і подивився, як блищать камінці проти місяця. Так, вони й справді чистої води! Проте коли він, закриваючи футляр, почув, як різко клацнула застібка, по тілу його знову пробіг нервовий дрож; і він пішов далі швидше, стискаючи руки в рукавичках, засунуті в кишені пальта, майже з надією, що її не буде вдома. Його знов опосіла думка про те, яке в ній усе загадкове. Щодня сідає сама за обідній стіл, вбравшись у вечірню сукню, вдаючи, що вона в товаристві! Грає на фортепіано — сама для себе! Немає навіть ані собаки, ані кішки, наскільки він міг помітити. І раптом він згадав кобилу, яку тримав у Мейплдергемі, щоб їздити на станцію. Коли він заходив у стайню, вона стояла сама напівсонна, а проте, вертаючись додому, бігла куди жвавіше, аніж прямуючи до станції, ніби її тягло до своєї самотньої стайні. «Я поводитимусь з нею лагідно, — подумав він без ніякої послідовності. — Я буду дуже уважний». І весь потяг до сімейного життя, якого, здавалося, назавжди позбавила його жартівниця доля, раптом збудився в Сомсі з такою силою, що він, проходячи повз станцію Саут-Кенсінгтон, весь поринув у мрії. На Кінгз-род із шинку непевною ходою вийшов п'яниця, граючи на концертино. Сомс хвилину спостерігав, як він витанцьовував на тротуарі під незграйливе рипіння свого інструмента, потім перейшов на другий бік вулиці, щоб не зіткнутися з цим п'яним дурнем. Просидить ніч у поліційній дільниці. Є ж такі йолопи! Але п'яниця помітив його маневр і пустив йому навздогін струмінь щедрої лайки. «От якби його справді забрали, — злостиво подумав Сомс. — Так уже розпустили цих негідників, що жінці не можна пройти самій вулицею!» Думка ця з'явилася у нього тому, що він побачив якусь жінку. Хода її здавалася на диво знайомою, і коли вона повернула у вулицю, до якої він ішов, його серце закалатало. Він кинувся до рогу, щоб придивитись. Атож! Це Айріні; це її хода, тільки вона може йти так цією сіренькою вуличкою. Вона повернула ще двічі, і з останнього рогу Сомс побачив, що вона зайшла в свій будинок. Щоб вона часом не зачинилася, він пробіг ці кілька кроків, поспішив угору сходами і наздогнав її біля дверей. Він почув, як заскреготів ключ у замку, й опинився поряд із нею тоді, коли вона злякано повернулася, відчинивши двері.