ТАРС уповноважений заявити…, стр. 50

«У третій інструкції було сказано:

Генерал-лейтенант Федоров ознайомився з усіма документами, які приніс Константинов, походив по кабінету, спинився коло вікна:

— Що Дубов зберігає в гаражі?

— Щоденники, листи, фотографії, — відповів Константинов. — Я ще не встиг опрацювати їх, зробили фотографії, сохнуть.

— Думаєте розпочати з ним гру?

— Він піде зразу ж, Петре Георгійовичу.

— Десь у моєму архіві воєнної пори зберігається цікава таблиця: з тих агентів абверу, яких ми заманили на радіо-іграх, більшість зразу ж погодилась працювати на нас… Але чи маємо ми право на гру цього разу? Інформація, яку він жене у Ленглі, — істинна. Об'єкт — Нагонія. Час путчу — тижні, точніше — дні. Ми просто не встигнемо підготувати достовірну інформацію, вони зрозуміють нашу гру й перенесуть строк — ударять ще раніше. А зараз ми на коні, ми маємо право обнародувати цю штуку, — Петро Георгійович підійшов до столу, тицьнув пальцем у фотокопії інструкцій. — Мені здається, що це справить шокове враження, доведеться Вашінгтону дати задній хід.

— Вони відмовляться від усього, Петре Георгійовичу, якщо ми не візьмемо на тайнику тутешнього розвідника ЦРУ, вони відмовляться.

— Де маєте брати Дубова?

— Вдома. Зразу після роботи, сьогодні ж. Баритися не можна — спалить інструкцію, ми зостанемось голі.

— Та голими краще не треба було б. Як це кажуть — «нас не зрозуміють»? Справді, коли ми залишимось без доказів, хто нас зрозуміє? Я вас аж ніяк не зрозумію — принаймні. Що від Славіна?

— Він сьогодні не вийшов на зв'язок.

— Удруге запитували?

— Ніхто не знає, де він, Петре Георгійовичу.

Славін

— Послухайте, — стомлено повторив Глебб, — якщо нашим газетярам не повірили, то вашим викривальним публікаціям тим паче не повірять. Ми не реагуємо на ваші викриття, як, до речі, і ви — на наші.

— Містер Глебб, на ті викриття, про які я лише натякнув — ви ж просили мене поінтригувати, — прореагують. Адмірал не захоче мати в конторі працівника, який перебуває в родинних стосунках з нацистами й приховує від «Інтерполу» жінку-агента, у якої фальшивий паспорт. Ходімо вниз, незручно, Пол нас давно жде…

— Я влаштував Полу інтерв'ю у містера Лоренса, він поїхав, так що ми самі, не тривожтеся. Пілар, ти не хочеш приготувати нам коктейль, гвапенья?

— З радістю. Що питиме наш друг?

— Те, від чого не мруть, — посміхнувся Славін. — На ваш смак.

— Хто з нас більше начитався авантюрних романів? — жінка знизала плечима. — По-моєму, ви, а не я.

Вона спустилася по сходах униз, і Славін почув, як тихо грюкнули вхідні двері; вони лишилися в будинку самі.

— Всі документи, які вас викриють — сказав Славін, — зберігаються не в моєму номері. Вони сховані в надійному місці.

— Це ви сказали до того, що мені немає сенсу ліквідувати вас? Боже, які ж ви підозріливі, Віт. Гаразд, давайте начистоту, о'кей?

— О'кей.

— Мені буде неприємно, коли все, про що ви схематично розповідали Полу, стане документом — з іменами, фотографіями, фактами. Інша справа, що той скандал, про який ви згадали, обріс фантастичними плітками, там більше вимислу, ніж правди, але я його не хочу. Ваші умови?

— Мене, як і Пола, цікавлять імена «добрих друзів» фірми містера Лоренса, нічого більше.

— Якої національності?

— Нашого громадянства, зрозуміло.

— Що вам це дає?

— Те саме, що й Полу, — сенсацію.

— Я вам віддам імена, а ви мені передасте документи, пов'язані з Гонконгом.

— А з нацизмом? З жінкою, яка живе по чужому паспорту, — це вас не тривожить?

— Кажучи «Гонконг», я маю на увазі увесь комплекс вашої інформації.

— Гаразд. Перенесемо зустріч на завтра?

— А зараз уже завтра.

Славін поглянув на годинник: пів на третю ранку.

— Ваша пропозиція? — спитав він.

— Ви пишете імена учасників гонконзької справи, а я пишу вам імена тих друзів Лоренса, які відомі мені.

— Домовились. Де можна сісти? Внизу? Чи там гості?

— Чому ж? Ходімо вниз.

У холі, коли Славін і Глебб спустились туди, була тільки Пілар. Вона стояла біля величезного, на всю стіну, вікна, припавши лобом до шибки.

— Ми домовилися з містером Славіним, гваненья, — сказав Глебб, — радій за нас.

Жінка обернулась, обличчя її було бліде.

— Це — жахливо, — сказала вона. — Нехай ми з тобою матимемо неприємності, зрештою ми їх переживемо, а як буде тому росіянинові в госпіталі, якщо його видадуть Москві?

— Ви маєте на увазі Зотова? — спитав Славін, подавшись уперед. Він точно зіграв щасливий подив.

— Я не знаю його імені, я не знайома з ним, просто я читаю газети…

Джон засміявся своїм дерев'яним сміхом, пронизливо зиркнув на Славіна, і той подумав, що грають вони разом непогано, спритно грають, добре вводять компонент почуття, зрозумілого для жінки, — не втрималася, бідолашна, а він так суворо й звично для Славіна (мотивований сміх у складних ситуаціях) розлютився, що не повірити у зраду Зотова просто не можна.

— Невже Зотов — ваша людина? — знову піддався Славін.

— Ви так легко вірите жінці? Що ж, ваше право — приймайте її слова на віру й не пишіть мені про Гонконг, — він знову подивився на Пілар, — про що ми тільки-но умовилися з вами по-джентльменськи.

— Я напишу, Джон. Але ж Пілар сказала ім'я, а ви повторили двічі — імена.

— Те, друге ім'я я можу й не писати вам, їй нічого не загрожує.

— Їй?! Чому їй? Чому не загрожує? — Славін зрозумів перевірку, зреагував точно, він побачив це по очах Пілар. — Вона була не таким добрим другом Лоренса, як цей Зотов?

— Вона була дуже добрим другом, — відповів Джон. — Тільки її вже немає на світі, у вас нічого з нею не зможуть зробити — вона померла, Віт.

— Це, здається, дружина Зотова, так?

— Вона, — відповіла Пілар і подала Славіну склянку з джином. — Хочете, щоб я трошки відпила?

— Ви ж п'єте тільки червоне, гвапенья, — відповів Славін. — До речі, чому «гвапенья»?

— Вона родом з Галісії, — пояснив Глебб. — А там зменшувальне від «гуаппа» — красуня — звучить «гвапенья» — красунька, і мені це більше подобається.

«Вони вважають, що змогли провести підстраховку своєї «операції прикриття», — подумав Славін, трохи надпивши джину. — Вони провели її непогано, я гадав, що це буде незграбніше. Вони віддали нам мертву Вінтер і скомпрометованого ними Зотова. Вони вважають, що ми тепер підемо по цьому сліду. Дуже добре. Мене це влаштовує, ой як влаштовує, тільки мене зовсім не влаштовує те, що ви тримаєте під арештом Зотова, нещасного, сивого, доброго чоловіка, ось що мене не влаштовує, Глебб, і ти зробиш так, що його звільнять, клянусь своєю честю, ти зробиш це».