Експансія-I, стр. 133
Не смій, сказав він собі, це безчесно так думати, ти не маєш права так думати, бо знаєш, що таке фашизм, і знаєш зовсім не так, як інші. Зосередься, попросив він себе, стань згустком волі, ти не маєш права ні на що інше…
Роумен зітхнув, розплющив очі і перше, що побачив, був пістолет у руці Гаузнера; німець стояв у кінці коридора і чухав ніс.
Ялта— Мадрід — Буенос-Айрес — Сантьяго-де-Чілі
1984
СЛОВО ПРО АВТОРА
У свій час Сенека сказав: «Мені не цікаво знати будь-що, навіть найкорисніше, коли про це знатиму тільки я. Якби мені запропонували найвищу мудрість при неодмінній умові, щоб я мовчав про неї, я не погодився б».
За свої сорок років життя Юліан Семенов устиг багато взнати, і це своє багатство він щедро віддає в своїх книгах багатомільйонному читачеві. Історик і східознавець за освітою, він починав як викладач афганської мови на історичному факультеті МДУ і як дослідник Середнього Сходу. Поширена думка, що праця історика — праця кабінетна, тиха, спокійна, — це хибна думка. Історик — як хірург, як архітектор, як воєначальник — він завжди в пошуку, він відчуває в собі пристрасне зіткнення різних начал, з яких тільки й може виникнути точна концепція того чи іншого епізоду історії. Казенне визначення «епізод історії» насправді містить у собі боріння пристрастей пушкінської чи шекспірівської напруги, взаємозв'язки мільйонів і особистості, подвижництва і животіння, прозріння і буденності, добра і зла.
Чехов говорив, що той, «хто понад усе ставить спокій своїх близьких, мусить зовсім відмовитися від ідейного життя».
Юліан Семенов, який висаджувався на зламаний лід Північного полюса і пройшов як спеціальний кореспондент «Правдн» крізь палаючі джунглі героїчного В'єтнаму, який боровся пліч-о-пліч в партизанами Лаосу і передавав блискуче написані репортажі з Чілі и Сінгапура, Лос-Анджелеса і Токіо, з Перу і з Кюрасао, з Франції і з Борнео, який знав зачаєно-тихі вулиці нічного Мадріда, коли йшов по слідах колишніх гітлерівців, що сховалися від справедливої кари, живе по-справжньому ідейним життям.
Саме тому його герой Максим Максимович Ісаєв — Штірліц став улюбленим героєм радянської молоді. Письменник віддає своєму героєві частку свого «я», і чим більше він віддає себе своєму героєві, тим яскравішим, життєвішим і визначнішим стає цей герой.
Письменник, що присвятив своє життя створенню політичних романів, в основі яких — реальні факти історії, потрапляє в особливе становище: давноминуле він має зробити сьогоднішнім, у колишнє — повинен вдихнути живу реальність. Без героя, котрий проходить через пласт історії, труд письменника приречений — фотоілюстрація в епоху кольорової фотографії виглядає безпорадно й жалюгідно.
У політичних хроніках Юліана Семенова категорія інтересу, тобто гострий сюжет; інформація, тобто широке знання й розуміння проблем; почуття, тобто духовне наповнення героїв, — сплавлені так, що не видно «швів», це немов робота майстра гарячого зварювання. Дослідження історії, політики і людських доль в умовах нашого великого часу, який потряс увесь світ, — ось що таке романи Ю. Семенова про Штірліца.
Письменник веде свого героя крізь грізні й прекрасні роки революції. Романи «Діаманти для диктатури пролетаріату» і «Пароль не потрібен», написані одним подихом, до речі, як і все у Семенова, не є наслідком самої лише фантазії — письменник іде за рядками документів тієї епохи.
Від роману до роману Ю. Семенов простежує становлення й змужніння Максима Ісаєва, комуніста, солдата, антифашиста. Ми бачимо Ісаєва — Штірліца під час громадянської війни в Іспанії: в дні боїв під Уескою й Харамою ми разом з Михайлом Кольцовим зустрічали таких Штірліців — чудових дзержинців, які прийняли бій з гітлерівцями, перший бій, найперший. Читач слідкуватиме за подіями, що відбувалися в тривожні весняні дні сорок першого року, коли Гітлер почав війну проти Югославії, — роман «Альтернатива», написаний Ю. Семеновим у Белграді й Загребі, відкриває чимало не відомих досі подробиць у складній політичній структурі того періоду; мя побачимо Штірліца в перші дні Великої Вітчизняної війни, ми зустрінемося з ним у Кракові (нацисти прирекли місто на знищення), ми зрозуміємо, який внесок зробив Штірліц, щоб урятувати це чудове місто, допомагаючи групі майора Вихора, ми будемо стежити за надзвичайно небезпечною роботою Штірліца в ті «сімнадцять спалахів весни», котрі так багато важили для долі всього світу в останні місяці війни, коли я, фронтовий кіножурналіст, ішов з нашими військами дорогами поверженого гітлерівського рейху, і нарешті через двадцять років ми знову зустрінемо Максима Максимовича Ісаєва, коли він, демобілізувавшись, повернувся до мирної праці вченого і журналіста, але йому знову судилося зіткнутися — віч-на-віч — з недобитками гітлеризму, з тими, хто робить «бомбу для голови», з маніяками, зараженими ідеями расової переваги й сліпого націоналістичного неонацизму.
Створюючи свої політичні хроніки, Юліан Семенов пройшов усі дороги свого героя: я пам'ятаю, з яким завзяттям він виступав проти «батька душогубок» Рауфа, що ховався від справедливої кари в Пунта-Аренас, столиці Вогняної Землі, я пам'ятаю, як разом з перуанським антифашистом Сесарем Угарте він викривав підручного Кальтенбруннера — гестапівця Швендта, який притаївся в Лімі.
Саме тому політичні хроніки Семенова відзначаються досконалим знанням матеріалу, саме тому така безкомпромісна позиція письменника-антифашиста.
Окремо хочу сказати про мову романів: насичена, наближена до манери сучасного кінематографа, наповнена величезним зарядом інформації, рапірна — в гострих і динамічних діалогах, достовірна — в роздумах, лірична — в акварельному й витонченому змалюванні природи.
Усе це — значною мірою — об'єднує романи Семенова єдиним стрижнем, бо еклектика, формалізм, схильність до мовного «модерну» чужі нашій радянській літературі.
Саме це, звичайно, разом з відкриттям нових пластів історії, з глибокими філософськими роздумами, з дуже цікавими людськими характерами зробило прозу Ю. Семенова об'єктом неабиякого інтересу наших кінематографістів — такі фільми, як «Сімнадцять спалахів весни», «Майор Вихор», «Пароль не потрібен», користуються заслуженою і доброю славою в нашій країні і за кордоном.
Юліан Семенов виступає в цій хроніці-епопеї як соціолог, історик, політичний журналіст — цей сплав породив нову якість роману, політичного роману, побудованого на факті, а написаного в жанрі майстерного детективу.
Через долю Максима Ісаєва — Штірліца простежуються приховані пружини найважливіших історичних подій. Доля Ісаєва — одна з мільйонів доль тих, хто вніс свій вклад у великий подвиг радянського народу, який урятував світ від коричневої чуми…
РОМАН КАРМЕН,
лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці, 1975 рік