Наказано вижити, стр. 15

— Коли одержали? — спитав Штірліц.

— Учора вночі.

Перша шифровка повідомляла: «Чому зволікаєте з передачею інформації? Нас цікавлять нові дані щодня. Центр».

Друга якоюсь мірою повторювала першу: «За нашими відомостями, Шелленберг розвиває особливу активність у Швеції. Чи відповідає це істині? Якщо факт підтверджується, назвіть імена людей, з якими він контактує. Центр».

— Де передавач? — лише губами спитав Штірліц.

— Схований.

— Можемо зараз з'їздити?

Лорх заперечливо похитав головою:

— Я можу привезти його завтра під вечір.

— Було б добре зробити це сьогодні… Ніяк не вийде?

— Ні, я мушу бути на роботі о шостій, а ми тільки о п'ятій повернемося.

— Ждіть мене завтра чи післязавтра. Цілу добу. Викличіть лікаря, замотивуйте хворобу, але зробіть так, щоб ви були на місці. Ваш телефон не змінився?

— Ні.

— Я можу подзвонити… В мене досить складна ситуація… Мені зараз важко розпоряджатися своїм часом, розумієте… Ви все ще працюєте собачим перукарем?

— Так, але зараз доводиться стригти й людей… Тому я їжджу рано-вранці в госпіталь…

— Ваш телефон у довідковій книзі, як і раніше, зв'язаний з вашою професією?

— Так.

— Скільки ще залишилося собачих перукарів у місті?

— Дві дами, вони спеціалізуються на пуделях. Чому ви шепочете? Я цілком надійний.

— Звичайно, звичайно, — так само беззвучно відповів Штірліц. — Я не маю сумніву у вашій надійності, просто я стомився і в мене нерви на грані, пробачте…

— Хочете міцного чаю?

— Ні, спасибі. Може, вам подзвонить мій… одним словом, шофер. Його звати Ганс. Він приїде за вами — якщо не зможу я — на моїй машині. Номер машини есесівський, не лякайтесь, усе гаразд. Стригтимете мого пса в тому разі, коли я сам не зможу прийти до вас. Але я повинен прийти до вас неодмінно. Ось текст шифровки, передайте її завтра до мого приходу.

…Мюллер вислухав керівника особливої групи спостереження, пущеного за Штірліцом, записав адресу Лорха й сказав:

— Спасибі, Гуго, чудова робота, знімайте з нього ваші очі, мабуть, він поїде зараз до цієї самої Дагмар Фрайтаг. Відпочивайте до ранку.

Потім Мюллер запросив доктора філології штурмбанфюрера Герберта Ніче з відділу дешифрування й запитав його:

— Докторе, якщо я дам ряд слів з ворожої радіограми, ви можете її прочитати?

— Яка довжина колонки цифр? Скільки слів вам відомо з тих, що зашифровано? Які це слова? Міра достовірності?

— Хм… Та краще б вам не знати цих слів… Ви розкасуйте ті слова, котрі я вам назву по групах, що працюють поза нашим приміщенням… Слова, котрі я вам назву, небезпечні, докторе… Якщо їх знатиме хтось третій у нашій установі, я не дам за вас і понюшки тютюну… Отже, ось ті слова, які обов'язково звучатимуть у шифрограмі… «Дагмар», «Стокгольм», «Фрайтаг», «Швейцарія», «Даллес», «Мюллер», «Шелленберг», «Бернадот»; цілком можливо, що з провокаційною метою будуть названі святі для кожного члена партії імена рейхсмаршала, рейхсфюрера і рейхслейтера. Більше того, цілком можливо, що згадуватиметься ім'я великого фюрера німецької нації… Я не знаю, який буде шифр, але, мабуть, він виявиться таким же, яким оперувала російська радистка…

— Та, яку заарештував Штірліц? У госпіталі?

— Еге. Штірліц зумів виявити її саме в «Шаріте», ви цілком праві.

Мюллер витяг із сейфа перехоплені шифровки, поклав їх на стіл перед Ніче й сказав:

— Поки суд та діло, спробуйте помудрувати з цими цифрами, підставивши сюди такі слова… «Вольф», «Даллес», «Шлаг», «пастор», «Мюллер», «Швейцарія», «Берн», «Шелленберг»… Можуть згадувати імена Гіммлера і Бормана в паскудному, наклепницьому підтексті. Якщо не всі, то більшість цих слів, я думаю, є в цих цифрах… Я залишусь ночувати тут. Так що дзвоніть, Шольца я попередив, — він мене негайно розбудить…

Шольц розбудив його о шостій, коли вже світало; небо було високе, попелясте; сьогодні не бомбили, тому не було димних пожарищ і не літала ще тепла, невагома крематорська кіптява.

Доктор Ніче поклав перед Мюллером розшифрований текст:

Мюллер заплющив очі, а потім м'яко загойдався в кріслі — сміх його був беззвучний, він хитав головою і гмукав, ніби застудився на вітрі. А коли йому передали шифровку, яку надіслав Штірліц через Пауля Лорха після його розмов з ним, з Мюллером, з Шелленбергом і з Борманом, шеф гестапо відчув таку втіху, таку солодку радість, якої він зазнав лише в дитинстві, допомагаючи дідусеві працювати в полі навесні, коли наступала пора догляду за саджанцями на їхньому винограднику.

Він мав право на таку радість.

Він домігся того, що Штірліц став сліпим виконавцем його волі: віднині питання можливої конфронтації між Кремлем і Білим домом перестало бути абстрактною ідеєю. Якби таке сталося — Мюллер врятований. А втім, шанси його і Бормана на порятунок збільшились незмірно, навіть якщо збройної конфронтації між росіянами й американцями не станеться — все одно, розвідка червоних не може не зацікавитися тим, як і надалі реагуватимуть на мирні переговори Борман і він, Мюллер; від них же залежить, припинити їх чи навіть сприяти, щоб вони продовжувались…

Опори майбутнього реваншу

Борман виїхав з Берліна на світанку.

Він відправився у Потсдам; тут, у лісі, в невеличкому особняку, обнесеному високою огорожею, що охоронялась п'ятьма ветеранами НСДАП і трьома офіцерами СС, яких виділив Мюллер, доктор Менгеле обладнав спеціальну лабораторію «АЕ-2». Так закодовано називався його госпіталь, найвища таємниця Бормана, про яку він не доповів фюрерові.

Саме сюди привозили — вночі, в машинах із заштореними вікнами — тих кандидатів, яких за його особистим дорученням відбирали для нього найдовіреніші люди рейхслейтера.

Менгеле робив тут пластичні операції; першого прооперували оберштурмбанфюрера СС Гросса, сина «старого борця», друга рейхслейтера, що захищав його на судовому процесі в двадцятих роках. Саме він підказав адвокатам ідею кваліфікувати вбивство, яке вчинив Борман, як акт політичної самооборони в боротьбі з більшовицьким тероризмом. Тепер, через двадцять два роки, Борман зорієнтував молодшого Гросса на майбутню роботу в сіоністських колах Америки; хлопець закінчив Ітон, його англійська була бездоганна, працював під керівництвом Ейхмана, допомагав Вальтеру Рауфу, коли той випробовував свої душогубки, де знищували єврейських дітей.

Менгеле змінив Гроссу форму носа, зробив обрізання й переправив татуйований есесівський номер на той, що наколювали євреям перед знищенням у газових камерах у концентраційних таборах, — «1.597.842».

Другим до лабораторії «АЕ-2» було доставлено Рудольфа Вітлоффа; він виховувався в Росії, батько, працював у торговій фірмі Сімменса-Шуккерта, хлопчик ходив до російської школи, мову знав досконало; практикувався у групі Мюллера, що займалася «Червоною капелою». Менгеле зробив Вітлоффу шрам на лобі, наколов — через шматок шкіри, вирізаної з лівого плеча російського військовополоненого, — портрет Сталіна і слова «Смерть німецьким окупантам».