Іспанський варіант, стр. 8
— Ви вмієте бити аперкотом.
— Тобто?
— Це удар знизу, прихований, — відповів Пальма.
— Дуже не люблю бити, Ян. Не моє це діло. Та й не ваше, хоч батько й намагався вас учити зовсім протилежному.
— А вам звідки це відомо?
— Це нам відомо від Лізл…
Пальма намагався згадати, хто така Лізл, але не міг. Він запитливо глянув на Борцова.
— Ну, Лізл, із Кента…
— Боже мій, звідки ви знаєте цю стару?! Може, ви за сумісництвом служите Шерлоком Холмсом?
— Я не служу Шерлоком Холмсом, — спроквола відповів Борцов, — а от товариш Вольф чекатиме вас на віденському вокзалі завтра, о тринадцятій п'ятнадцять, і саме йому треба передати ці гроші.
— Він серйозна людина?
— Цілком.
— А чому ви мені про це говорите? Я читав шпигунські романи, там усе відбувається інакше. Коли ви не боїтесь, що нас почують через радіо, то поясніть, чому ви так довірливо розмовляєте зі мною про Вольфа?
— Я розмовляю з вами так відверто, бо маю на це підстави.
— Які саме?
— По-перше, я знаю, що ви були чесним хлопцем у Відні.
— Вольф вам розповів про машину?
— Машина — це дрібниця. Доброчинність у вашому суспільстві — одна з форм хобі. Просто ви нічого не публікували ні в Ризі, ні и Парижі, ні в Лондоні, як я помітив.
— Я багато писав їм.
— Тим краще. Це добре, коли в газетах не друкують ваших репортажів з Відня — значить, вони об'єктивні.
— Це все?
— Чому все? Мені про вас розповідав керівник вашого дискусійного гуртка в університеті.
— Ви знаєте нашого старого?!
— Знаю.
— Що він вам іще про мене розповідав?
— Багато. Він розповідав, наприклад, як ви хотіли побудувати барикади на лондонських вулицях, коли був загальний страйк.
— Побудую. Дуже скоро побудую.
— Ну й погано.
— Чому погано?
— Коли барикади будують такі люди, як ви, ми називаємо це лівацьким авантюризмом. Коли вам скучно і хочеться сильних відчуттів — їдьте в Полінезію… Танок живота, стрілянина з лука, полювання на тигрів та інші розповіді…
— Це несерйозна розмова.
— Якщо ви хочете серйозно розмовляти, то я просив би вас умовитися з Вольфом: чим ви зможете допомагати нам у майбутньому?
— Ви пропонуєте мені стати російським шпигуном?
— «Російський шпигун» — поняття, яке мало смисл лише до двадцять п'ятого жовтня сімнадцятого року. Тоді була Російська імперія. Тепер є Радянський Союз.
— Цікаво, кличку для мене ви вже приготували?
— Якщо ви зважитесь допомагати нам у боротьбі з фашизмом — псевдонім виберете собі самі.
— Невже ви серйозно думаєте, що я погоджусь бути шпигуном — навіть для милих моєму серцю радянських республік?
— Отже, вам доведеться боротися з Гітлером самостійно.
«Міркування рейхсканцлера Гітлера, які він висловив головнокомандуючому сухопутними військами і військово-морськими силами під час відвідин генерала піхоти барона Гаммерштейн-Еквода на його квартирі. Мета всієї політики в одному: знову завоювати політичну могутність. На це повинно бути націлено все державне керівництво (всі органи!).
1. Усередині країни. Повне перебудування внутрішньополітичних умов у Німеччині. Відкидати будь-яку діяльність носіїв думок, що суперечать цій меті (пацифізм). Хто не змінить своїх поглядів, той має бути знищений. Викорчувати марксизм з коренем. Виховувати молодь і весь народ у такому дусі, що нас може врятувати тільки боротьба. І перед цією ідеєю мусить відступити все інше (втілити її в мільйонах прихильників націонал-соціалістського руху, який буде зростати). Всіма засобами зробити молодь міцною й загартувати її волю до боротьби. Смертні вироки за зраду держави і народу. Найжорстокіше авторитарне державне керівництво. Усунення ракової пухлини — демократії.
2. Щодо зовнішньої політики. Боротьба проти Версаля. Рівноправність у Женеві; але безглуздо, якщо народ не настроєний на боротьбу. Шукати союзників.
3. Економіка! Селянина треба рятувати! Колонізаційна політика! Підвищення експорту в майбутньому нічого не дасть. Місткість ринків світу обмежена, а виробництво скрізь надмірне. В освоєнні нових земель — єдина можливість знову частково скоротити армію безробітних. Але це вимагає часу, і на радикальні зміни сподіватися не можна, тому що життєвий простір для німецького народу надто вже малий.
4. Будівництво вермахту — найважливіша передумова для досягнення мети — завоювання політичної могутності. Необхідно знову ввести загальну військову повинність. Але державне керівництво заздалегідь повинно подбати про те, щоб військовозобов'язаних перед призовом не було заражено пацифізмом, марксизмом, більшовизмом або ж після закінчення служби не було отруєно цією трутизною.
Як слід використати політичну могутність, коли ми її здобудемо? Зараз ще не можна сказати. Можливо, відвоювання нових ринків збуту, а можливо — і, мабуть, це краще — захоплення нового життєвого простору на Сході і його нещадне понімечення…»
Бургос, 1938, 6 серпня, 9 год. 57 хв.
Хаген відкинувся на високу різьблену спинку стільця й засміявся:
— Чудово, дорогий Ян, я схиляюсь перед вашим умінням імпровізувати! Ви ловко ховаєтесь за спини жінок і за п'янки в нічних барах. Браво, Пальма.
— Виховані люди в мене на батьківщині звертаються до малознайомих людей неодмінно з приставкою «пане». Крім того, якщо ви ведете допит, то прошу ставити конкретні запитання, гер Хаген, а не грати зі мною в кота-мишки.
— Мій дорогий Пальма, по-моєму, у вас на батьківщині існує така формула чемного звертання до знайомого, — я просив би вас не забувати, що тут усе вирішую я: про що, коли і як мені запитувати вас. І якщо я зловлю вас на брехні, та ще й не раз, це збільшить вашу провину — і ваша доля може повернутися так, що, гляди, й не доведеться ходити вам по цій землі. Отже, повторюю: ви з Лерстом не бачились ні в Празі, ні на прес-конференції Борцова, про яку ви чомусь вирішили нічого не говорити зараз, ні потім?
Він бачився з Лерстом. Він тільки тепер згадав, що саме Лерст перевіряв його документи вдруге, коли він пересікав кордон і притискав до себе саквояж, повнісінький доларів, і намагався бути байдужим і насмішкуватим, але це йому не дуже вдавалося, і він відчував, як дрібно труситься ліва нога й поволі крижаніють руки.
Він тільки тепер збагнув, чому згодом, у Лондоні і в Бургосі, обличчя Лерста було йому таким страшенно знайомим.
«На кордоні Лерст був не в формі, а в цивільному костюмі. Я навіть можу сказати, що на ньому був сірий костюм, — подумав Пальма. — А взутий у черевики, здається, малинові…»
Він повертався до Відня через Берлін, і Лерст перевіряв його документи на німецькому кордоні. Поряд у купе сидів товстий, з задишкою, весь укритий потом, немолодий єврей. Лерст примусив єврея підвестися, вивернув його кишені, довго роздивлявся документи, а потім ліниво впустив їх на підлогу.
— Підніми, — сказав він, закурюючи.
Єврей став на коліна, швидко позбирав папери і хотів сховати їх у кишеню.
— Давай сюди. Я ще не закінчив переглядати твої документи.
Чоловік слухняно віддав документи Лерсту, і той знов упустив їх на підлогу.
— Підніми.
— У мене хворе серце…
— Невже? — співчутливо запитав Лерст. — Тоді тобі доведеться вийти з поїзда разом з нами для повторного медичного огляду.
— Ні, ні, я здоровий, — забелькотав єврей, — згляньтесь на мою старість… Дозвольте мені їхати… Мене жде онука у Відні… Пожалійте…
— Ви ж не жалієте німецький народ, — сказав Лерст, — коли вивозите з рейху гроші й цінності! Ні, любий мій, тебе затримано. Іди вперед, і без жартів!
Обличчя цього товстого, спітнілого, нещасного, заплаканого єврея стало біле мов крейда, і він притулився до дверей. Двоє есесівців у формі, що стояли біля Лерста, підхопили його під руки й потягли по коридору.