Міжконтинентальний вузол, стр. 44
Якщо тут, у цій камері, записують думки, ще з більшим жахом сказав собі Кульков, якщо вони знають, як фіксувати думки й видіння, я загинув… Але ж усе одно лишається варіант «Ліберті!» Тільки про це тут думати не можна! Це ж порятунок! Промінчик надії! Мене повинні водити на прогулянку, я обдумаю все саме під час прогулянки, в дворі вони не можуть прочитати моїх думок! «Ліберті», повторив він собі; мовчи й розслабся; операція «Ліберті»; якщо чекістам вигідно, щоб я був мертвий, то ті, на Заході, хочуть мене бачити живим…
Пеньковський присунувся ще ближче, посмішка його була моторошна, беззуба, а він же так стежив за ротом, щомісяця бував у дантиста, довго роздивлявся зуби в дзеркалі, оскалюючись своєму відображенню, немов розлючений пес; «Геночко, навчіться витрачати гроші, не можна все життя жити за чужий рахунок; не обідніє рука дающого; все розумію, збираєте гроші на машину, робите подарунки подругам, але про пас заговорять, як про скнару, це відштовхує людей, — тільки гусарам симпатизують; і не будьте таким догідливим, виховуйте в собі самоповагу; коли вже не можете не догоджати, то хоч робіть це з гідністю, не метушіться, та ще так дріб'язково… Признайтеся, ви зненавиділи мене, коли довелося розплатитися за програш у карти подругою? Не зліться, не треба, це психологічний текст. Я належу до породи колекціонерів, мене тішить збирання людського гербарію, — відчуття спокійної зверхності… І ніколи не питайте прямо про те, що вас цікавить, — це насторожує людей… Коли граєш у пульку, можна підкидати будь-які запитання, але не натискайте, мовчання часом найкраща відповідь, тільки треба бути високо компетентним, щоб уміти оцінювати смисл мовчання, зачаєну суть, приховану в ньому… Я вам симпатизую, Геночко, ви мій антипод, тож запам'ятайте: валити, критикувати, патетично боротися за правду залишіть для невдах; більше цитат з передовиць, не бійтеся бути з усіма, тільки це дасть вам можливість відчувати велич внутрішньої свободи… До речі, ваш колишній однокурсник Георгій Іванов справді геніальний? Чи це базікання? Воістину геніальний? Дивно, мені здається, що пора індивідуальної геніальності скінчилася, та й світ зробився страшенно заздрісний; помітили, в Штатах тепер працюють цілі інститути, які планують науку й зовнішню політику; суспільства, що поглинають особистість, розчиняють її в собі; воістину, зверхність тепер можлива тільки в самовідчуттях; уві сні часто літаєте? Жаль, я кожну ніч ширяю… І, будь ласка, Геночко, не наслідуйте піжонів, які вештаються по вулиці Горького, уникайте пристрасті до іноземних штанців та галстучків; носіть «москвошвей»; вас ставитимуть за взірець і висуватимуть по роботі; скромність прикрашає людину…
Кульков тоді наважився спитати: «А ви, Олег Володимирович?» Той засміявся: «Голубе мій, я — Пеньковський… Вслухайтесь тільки: «Пень-ков-ський». Займіть моє становище, проживіть моє життя, — тоді валяйте, це буде стиль, дивацтво, примха…»
Кульков схопився з ліжка; ковдра була сіра, якась нежива, тхнуло карболкою, — як на таке шорстке можна класти жінку; про що я, подумав він розгублено; я божеволію, яка жінка! У мене в скронях дзвенить! Я ж у тюрмі! Я в кутку! Почався відлік секунд до тієї, останньої, коли вони зав'язуватимуть мені очі чорною ганчіркою, і хтось незнайомий, але така, як і я, людина, підніме пістолет і вистрілить мені в лице, і куля розірве кістки, бризне на сірі стіни криваво-жовтий мозок, біль буде нестерпний, безнадійний…
— Нііііііііііі! — закричав Кульков. — Нііііііііііііі!
Двері відчинилися, ввійшов високий на зріст сержант з вилицюватим, веснянкуватим обличчям, спитав байдужим, казенним голосом:
— В чому справа?
— Мені погано, — простогнав Кульков, — зупиняється серце. Вас як звуть?
— Мене звуть контролер, — відповів сержант і вийшов з камери; світло було мертвотне, голубувате; Кулькову здалося навіть, що воно зберігає в собі запах прілого, гнилого листя; так пахло на дачі в зятя на початку квітня, коли шофер Матвій Савелійович приїжджав спалювати торішнє листя, згрібаючи його граблями з величезної ділянки, на якій росли сосни і молодий березняк…
Концепція — I
Центральному розвідувальному управлінню США.
Цілком таємно.
Тому, кого це стосується…
… Саме так починалися всі шифрограми, що надсилалися радником американської делегації Макгоні, які він писав зразу після того як у Женеві закінчувалось засідання радянської та американської делегацій по обмеженню озброєнь.
Абсолютно автоматично телеграми Макгоні розписувались директором і на ЗДРО, — святая святих ЦРУ (через годину зміст чергового повідомлення з Женеви вже знали президент корпорації Сем Пім і його найдовіреніше оточення).
… Керівник делегації надсилав свої звіти в державний департамент; там телеграми вивчали, аналізували на комп'ютерах, робили необхідні виписки й доповідали Білому дому того ж дня (але з повним текстом мав можливість ознайомитись і президент «Авіа Корпорейшн», той, з якого Юджин Кузані писав образ старого сера Пітера).
Другий радник надсилав свої телеграми в Пентагон, третій — у міністерство фінансів; з усієї цієї величезної за своєю насиченістю й обсягом інформації треба було вичленити головне, основоположне, співвіднести це з ситуацією в сенаті й конгресі, на біржах світу, з думкою провідних газет, проконсультувати окремі питання з керівниками цілого ряду урядів країн НАТО і практично того ж дня відправити певні рекомендації в Женеву, якими й належало керуватися делегації; так звана «свобода русла»; ріка може нести свої води, але береги все-таки стоять цементно, ніяких відхилень од визначеного напрямку!
«Позиція російської делегації, — повідомив того дня Макгоні, — при всій її жорсткості має такі пропагандистські достоїнства, що — в разі припинення переговорів — громадськість Західної Європи (до речі, не тільки ліворадикальна і центристська, а й помірковано консервативна, що традиційно орієнтується на союз із Сполученими Штатами) неминуче звинуватить ще в одному заморожуванні діалогу адміністрацію.
Ретельно вивірені тексти заяв росіян, причому не тільки керівника та його заступників, а й наукових експертів, мають у собі деякі елементи концептуальної переваги над нашою позицією.
Склалася альтернативна ситуація.
Або ми повторюємо трагічну помилку президента Картера й дозволяємо собі непростиму розкіш іти на повідку в Кремля, або ж ми, як і раніше, усвідомлюємо, що діалог з Москвою можливий лише в тому випадку, якщо у нас є реальна перевага в ракетному потенціалі.
Саме тому я змушений повторити: ті матеріали, які ви надсилаєте мені, на жаль, не містять вибухового моменту; вони, — в тій чи іншій мірі, — збігаються з даними, що їх одержали НСА, справді свідчать про серйозну ядерну могутність росіян, але не дають підстав говорити про прихованість воєнного приготування Москви, яка хоче заспокоїти Америку словами про мир, а практично має намір, як і досі, утримувати свою стратегічну перевагу, особливо на Європейському континенті.
Саме тому я повторюю: для того щоб ми тут вели свою лінію, не боячись за пропагандистські втрати, яких можна завдати Сполученим Штатам у разі одностороннього заморожування переговорів, конче потрібні якісно нові документи, одержані оперативним шляхом з Росії.
Я наполягаю на цьому ще й тому, що в Женеві існують різні думки з приводу можливого завершення переговорів: принаймні голова делегації, як мені здається, був би не проти одержати Нобелівську премію миру, а її дають за підпис на угоді, складеній на крейдяному аркуші паперу, і аж ніяк не за безперечну твердість.
Макгоні».
«Женева,
Місія США при ООН.
Резидентура ЦРУ.
Цілком таємно.
Чарльзу Макгоні.
Вам потрібно скоригувати стиль і манеру поведінки, бо довірена агентура повідомила, що серед ряду членів нашої делегації зафіксовано розмови про вашу «надмірно» жорстку позицію. До того ж така «жорсткість» пов'язується з незмінною концепцією ЦРУ.
Матеріали з Росії, яких ви так чекаєте, вважаючи, що саме вони вирішать долю зустрічі в Женеві на рівні делегацій по роззброєнню, найближчим часом буде Вам передано.
Просимо конкретизувати, які аспекти в такій документації справлять найбільше враження в бажаному нам напрямі?
ЗДРО».