Міжконтинентальний вузол, стр. 15

Генерал, крім того, проведе з іншими старшими командуючими так звану нараду, щоб визначити міру загрози й передасть свої оцінки Національному командному центру в Пентагоні для передачі президентові, де б він не був. Якщо офіцери в тому центрі вважатимуть це виправданим, вони скличуть нараду про ракетний удар за участю президента. Така нарада поки що жодного разу не відбулася…

… Матісс помер уже після війни, а став генієм наприкінці дев'ятнадцятого століття; безперервність процесу спадкоємності благотворна, — без старого метра не було б ні Пікассо, ні Ларіонова, ні Шагала; розрив потрібен, коли лікар перерізує пуповину новонародженого, вістуючи цим появу нового чуда — людини; розрив поясненний, коли довірливий лик любові спотворила гидка маска зради; все інше — від лукавого, мана, чортівня.

Чи думає хтось у надрах тори Шайєнн про Матісса, як про символ, що об'єднує в собі два століття? Не знаю, не певен.

… А тут же щодоби працюють три зміни по двісті п'ятдесят чоловік кожна, плюс іще шістсот п'ятдесят чоловік допоміжного персоналу.

Щоб уберегти комплекс від диверсантів, усюди стоять контрольні пости. Кожного, хто входить усередину, перевіряють озброєні пости за межами тунелю, що веде до комплексу, і потім ще раз, коли заходять у саме приміщення комплексу. Особливо секретні зони позначені спеціальними знаками. Крім того, як розповідають офіцери, всіх, хто працює тут, регулярно перевіряють психологи.

Диверсія зовні майже неможлива, бо комплекс у горі в основному сам себе забезпечує всім необхідним. Він має своє енергоживлення, яке постачають шість дизельних генераторів, і свій запас води, продовольства та інших припасів на тридцять днів. Вентиляцію зроблено так, щоб вона захищала від радіоактивності.

Дуже важлива інформація потрапляє на командний пост із центру попередження про ракетні нальоти і з космічного обчислювального центру. Ці центри розміщено неподалік від командного поста, в будівлях, споруджених на могутніх джерелах, щоб абсорбувати ударну хвилю від ядерного вибуху зовні.

«Сирі» дані, що надходять у центр попередження про ракетні нальоти, — тьмяно освітлене приміщення розміром, як звичайна житлова кімната, але до краю заповнена апаратурою, — потрапляють сюди з двадцяти чотирьох датчиків у всьому світі, включаючи три супутники, які можуть вести спостереження за будь-якою точкою в Північній півкулі.

Один з тутешніх офіцерів сказав, що система дає приблизно п'ять фальшивих тривог на рік. Фальшиву тривогу може викликати лісова пожежа десь у Сибіру, котру виявили інфрачервоні супутники…

Офіцери заявили, що вжито відповідних заходів, щоб уникнути фальшивих тривог, подібних до тих, які мали місце в 1979 і 1980 роках. У листопаді 1979 року один технік заклав у якийсь сектор системи з метою перевірки учбову стрічку, що імітувала масований наліт. Помилково дані потрапили в ефір і стали причиною сигналу тривоги.

Зараз такі перевірки проводяться за межами гори Шайєнн.

У червні 1980 року комп'ютерний мікроелемент двічі збився й почав передавати помилкові сигнали про ракетні нальоти.

У жовтні 1981 року президент Рейган оголосив план на сто вісімдесят мільярдів доларів, який закликав вдихнути нове життя в американські ядерні засоби стримування. З цієї суми двадцять мільярдів доларів передбачалося витратити на засоби зв'язку й управління, а решта мала йти на оплату зброї.

Комплекс у горі Шайєнн спочатку було задумано для управління діями, спрямованими на захист від ворожих бомбардувальників, і побудували його, розраховуючи на те, щоб він міг витримані ядерне бомбардування.

Але точність і вибухова потужність ракет роблять його уразливим. Генерал Хартінгер сказав: «Гору Шайєнн уже не можна вважати неприступною для нападу через точність і могутність МБР. Але наша система знайде їх, і ми зуміємо виконати нашу головну місію».

Яку?

Повідомити президента про те, що через тридцять хвилин наша планета загине?

«… Закон кіномонтажу визначатиме справжню журналістику й літературу, — що далі, то більше. Я не належу до тих, хто вважає фільм чи голубий екран лютим ворогом прози; навпаки, найталановитіші кінострічки й передачі ТБ несуть на собі печать високої літератури; «Війну і мир» чи забутого Хемінгуея не кидають на підлогу, коли Сі-бі-ес починає показувати вестерн, а якщо й кидають, то такі люди не повинні особливо тривожити тих, хто відповідає за моральність планети. Духовне убозтво непідвладне перевихованню, дбати треба про тих, хто читає Стендаля й Сервантеса, а не впивається очима в ковбоїв, що галопом скачуть на конях. Вони, ті, хто читає, визначають світ і його сутність.

Однак література (а журналістика є її найважливіший підрозділ, «морський десант», я сказав би) не може не думати про те, що приніс у світ кінематограф. Обмеженість часу для реалізації задуму й кількості посадочних місць у кінотеатрі примусила режисерів та письменників створити якісно нову школу монтажу, коли одна коротка деталь замінює часом сторінки тексту й сотні метрів плівки, викликаючи при цьому адекватне почуття читаючого глядача.

Тому я й закінчу цей репортаж тим, з чого почав: тихе сонце Женеви, виставка імпресіоністів на березі озера, очі Ренуарівської жінки, що не відпускають тебе, — стільки и них невисловленої доброти, вірності й ніжності, і водночас із цим зовсім близько переговори, які можуть відкрити шлях до діалогу лідерів чи забарикадувати його.

Признаюсь, мені стало страшно й порожньо, коли я побував у тому будинку, де йдуть ці переговори; в особняку засідають люди, які за своїми дипломатичними обов'язками можуть сприяти тому, щоб Ренуар, Матісс і Гоген згоріли, як і вся ця тиха Женева, Париж, Нью-Йорк, Москва, або залишилися жити; такі ж, як і ми з вами, тільки в накрохмалених сорочках та галстуках, дуже акуратні; людство довірило їм себе; чи справляться ці люди з таким дивовижним за своєю відповідальністю завданням?

Юджин Кузані,

спеціально для «Нью-Йорк трібюн».

Робота — II

О, непізнане таїнство перехрещення характерів, ситуацій, випадковостей! Але часто-густо внаслідок цієї удаваної некерованості життєвого плину складається жорстка схема, яка набуває смислу й форми логічної необхідності.

… Про повторний запит, відправлений Ленглі в Москву і приводу інформації агента «Н-52» (керівництво ЦРУ вимагає прискорення роботи; готується звіт Білому дому, конче потрібні найостанніші дані про ракетний потенціал Рад; наші аналітики припускають, що агент має доступ до застарілих матеріалів; відомості про ударні сили росіян, що він їх надіслав, розходяться з тими, які ЗДРО передав Чарльзу Макгоні, котрий представляє нашу службу на женевських переговорах; негайно зажадайте від «H-52» найсекретніших документів), зразу ж доповіли резидентові; той викликав заступника, мовчки показав йому розшифрований текст; побачивши, що заступник двічі прочитав текст, вимовив лише одне слово:

— Поспішіть.

Той знизав плечима:

— Ми працюємо з останніх сил.

— І все-таки поспішіть, будь ласка.

… Операція закладення тайника (закамуфльованого під булижник) пройшла успішно, від спостереження вдалося відірватися, але агент «Н-52» в призначену годину на зв'язок не вийшов, передавши по запасному каналу, що не міг повернутися з-за міста, і просив закласти цей же контейнер післязавтра, там, де обумовлено варіантом «Д».

Спроба забрати тайник з місця закладки (алея в Сокольниках) не увінчалась успіхом, бо зовсім близько від обумовленого місця проводила оздоровчі гімнастичні вправи група пенсіонерів.

Вирішили вибрати тайник сьогодні, для цього підготували операцію з одночасним виїздом чотирьох машин, як і того дня, коли «Н-52» було «розконсервовано».

Але контейнер і на цей раз не вдалося забрати; саме в місці закладення сиділи два хлопці; біля них валялася шкаралупа з яєць, обгортки плавлених сирків і пляшка з-під лимонаду.