Молоді літа короля Генріха IV, стр. 118

Маршал дослухав ту чудну тираду до кінця. Поки вона скінчилась, він уже все збагнув — висмикнув з-за пояса пістоля й вистрелив. Фальшива пані Катрін устигла сховатись, і куля тільки вибила ямку в стіні. Бірон ударив коня острогами, але в ту мить із-за рогу будинку вихопився другий вершник — губернатор, чи так званий король Наваррський, шибеник, що бере на глузи заслужених маршалів. Старий зустрічає його крицевим поглядом, не розціплює зубів, а рука сама піднімає пістоль.

— Добре, що він уже вистрелений! — зачіпливо гукає Анрі.— Ви б раді весь королівський дім перестріляти. Доведеться мені сповістити королеву-матір, що ви націлялись у неї, пане де Бірон.

Той із люті не може вимовити й слова. Нарешті з його уст виривається:

— Ви мені підставили опудало — відвислі щоки й товстий ніс із воску, а постать напхана клоччям. Але, спасінням душі присягаюсь, якби то була й справжня пані Катрін, я б не пошкодував, що вистрелив.

— Ого, який ви герой! — під'юджує його Анрі.— Сам бог Марс власною особою промовляє до мене!

— Міста будуть мої! — горлає маршал Бірон. — Моя буде вся провінція! Король Наваррський чи король Франції — мені однаково, у мене на всіх знайдеться зашморг! — репетує він. Бо хоч із коня Бірон не впаде й хоч зору йому вино не затуманило, але самовладання і ясність розуму все ж покинули його'.

— Отепер ти себе виказав, падлюко! — промовляє ззаду знайомий жирний голос. На балконі знову стоїть пані Катрін і тикає в маршала пальцем. Бірон, раптом увесь затрусившись, повертає коня й кидається навтікача. Тоді навперейми йому вилітають озброєні вершники, спиняють його й не підпускають його небагатьох охоронців. Але сутичку, що почалась була, уриває, наказ губернатора:

— Пропустіть його! Тепер ми знаємо, що він за цяця.

Бірон поїхав. Агріппа, перебраний старою вдовою, починає витанцьовувати на своєму балконі, а внизу всі плещуть йому, і люди, що повиходили із схованок, теж пускаються танцювати. Завтра чутка про цю комедію розійдеться по всьому краю, і весь край реготатиме, як ми. А сміх — теж непогана зброя проти ворога. Бірон муситиме сховатись, і то надовго, а тим часом при паризькому дворі дізнаються якраз стільки, скільки треба. Не більше. Про балкон ми змовчимо.

Оз, або людяність

У маршала після цієї пригоди розболілась печінка, і хвороба не давала йому посилати гінців до Парижа. Він бризкав жовчю через таке приниження перед своєю провінцією й усім королівством: йому здавалося, що він і в ліжку чує регіт. При дворі — хоч Анрі в своїх повідомленнях цього й не згадував — стало дуже добре відомо, що маршал Бірон нібито стріляв у підроблену постать королеви-матері. Король Франції, якому маршал погрожував зашморгом, хотів викликати його до Парижа й віддати під суд парламенту. Та пані Катрін переконала сина, що двох його ворогів, які й самі ворогують між собою, найкраще лишити там, де вони є. Отож намісникові губернатора все минулось безкарно, а від Анрі двір відбувся самими обіцянками.

Зате він відплатив за багато Біронових капостей, поки маршал був пригнічений і хворий. На жаль, у тій помсті Анрі мусив дозволяти й найприкрішу жорстокість, бо його солдати були страшенно люті на нелюдів ворогів. Але й сам він та його люди здавались не меншими нелюдами в тих містах, що з якоїсь причини були вірні його намісникові. І з одного, й з другого боку сама лиш гола чутка накликала найсуворішу кару, за яку своєю чергою мстилися ще немилосердніше. Обидві сторони робилися такі, якими вважали одна одну, ба навіть гіршими, й не могли вже спинитись у власній жорстокості.

Якось, коли Анрі їхав з Монтобана до Лектура, його сповістили, що на нього влаштовано засідку. Він зразу послав панів де Роні й де Мея з двадцятьма п'ятьма кіннотниками очистити небезпечну дорогу. Коли це було зроблено, триста ворогів утекли й сховались у великій церкві з міцними мурами: їх довелося підкопувати, що забрало два дні й дві ночі. Коли обложені здалися, король Наваррський хотів був шістьох повісити, а решту відпустити під чотири вітри. Одначе не зміг виявити такого милосердя, бо несподівано стало відомо, що це ті самі католики, які мерзенно повелись у місті Монтобані.

Не вдовольнившися тим, що зґвалтували шістьох молодих протестанток, недолюдки ще «набили порохом жіночу природу» нещасливиць, підпалили ґноти, і шістьох молодих доброчесних дівчат розірвало на шматки. Тому всі три сотні полонених були без жалю порубані.

Під час цієї різанини Анрі вже їхав далі, ніби втікаючи. Його вкинуло в розпач те, що доводиться плямувати свою добру славу такими кривавими розправами, бо намісник не зупиняється ні перед якими злочинствами. Біронові того й треба було, щоб міста з самого страху зачиняли брами перед губернатором. Справедливість і любов до послуху, якими той уже вславився, мали обернутися в жорстокість — такий був Біронів задум. Справді, намісник обрав найкращий шлях до того, щоб зробити ім'я Анрі таким ненависним для людей, як і його власне. Анрі це зрозумів і, втікаючи від різанини, вчиненої з трьома сотнями полонених, постановив собі надалі діяти не так, як його вимушує намісник.

Оз належав до тих непокірливих містечок, що не впускали губернатора в свої мури і не хотіли й чути про те, щоб піддатися йому. Власне, на тому вперто стояли тільки магістратські радники та кілька міщан, що мали більше землі, ніж решта, й визискували бідняків. Простий народ був прихильний до короля Наваррського, бо той заходив у оселі до бідняків і не гребував любити їхніх дочок. За це любили й його. Біднота напевне відчинила б йому браму, але не могла, бо її стерегла військова залога, покірна багатіям. Та через той опір бідняків і заможні не довіряли один одному. Кожен заздалегідь готував собі якийсь викрут — на той випадок, коли місто все-таки здасться. Приміром, один аптекар казав своєму сусіді, лимареві: «Між нами, сусідоньку; ти знаєш, хто постачає солодощі королю Наваррському? Його неракський аптекар, Лалан. А в кого той Лалан купив рецепти? У мене!»

«Сусіде, — відповідав йому лимар, — це таке саме діло, як із шкіряним футляром для королівського келиха. Той футляр треба було полагодити — тільки так, щоб ніхто про це не знав, бо поки келих не замкнений у футлярі, його ж можуть дуже легко затруїти. І з двору футляр привезли до мене», — шепотів лимар.

Водночас кожен запам'ятовував усі необережні зізнання другого — на той випадок, коли маршал Бірон налетить раніше за короля Наваррського. Тоді, мовляв, хай покарають усіх, крім мене. Одній жінці приснився янгол, що провістив їй прибуття маршала, і вона, репетуючи на всю горлянку, розповіла про те на базарі. Отож її чоловікові загрожувала найбільша небезпека в тім разі, коли швидше прибуде губернатор. Він був фурман і якось узяв з одного сільського шинкаря плату борговою розпискою Агріппи д'Обіньє. В того шинкаря обідав колись король Наваррський, і в найгіршому разі фурман міг прикритися розпискою.

Часом у місто все ж таки впускали чужих, якщо їх було небагато; а тому Анрі знав і про незгоди городян, і про їхні страхи. Залога була нечисленна, та ще й не дуже надійна останнім часом, після Біронових невдач. Губернатор узяв із собою п'ятнадцять добірних бійців-дворян, вони понадягали поверх панцерів мисливські каптани і так сподівалися пройти до міста невпізнаними. Та щойно сам Анрі проминув браму, як один солдат із залоги закричав: «Король Наваррський!» — і перерубав мотуз, що підтримував спускні грати. У пастці опинились п'ятеро: сам Анрі з Морнеєм, а також панове де Бац, де Роні й де Бетюн. У місті зразу вдарили на сполох, городяни кинулись до зброї й посунули на п'ятьох сміливців.

Передній городянський загін налічував півсотні чоловік; просто на них і рушив король Наваррський з пістолем у руці, водночас звертаючись до своїх дворян із таким закликом:

— Друзі, вперед, удармо на них! — А втім, ці слова призначалися не стільки для бойових товаришів, скільки для озьких городян, що їх він хотів зупинити й залякати, — Вдармо на них! Покажіть усю вашу відвагу й непохитність, і ми врятуємо своє життя! Всі за мною й робіть те, що я! Не стріляти! — гукнув він ще голосніше. — За пістолі не хапайтеся! — немовби звертався до своїх чотирьох дворян.