Щит і меч, стр. 95

Раптом пролупав ляпас, стогін, хрип. Вайс підійшов до столу, за яким сиділи Гвіздок і Фішка. Обидва вони схопилися, виструнчилися перед ним.

— Він мене бити почав, бити щосили! — вигукував Фішка, м'ясисте обличчя якого здувалося ліловими плямами.

Гвіздок, кривлячи сухі губи й нахабно дивлячись Вайсові у вічі, пояснив розв'язно:

— А що тут такого? Я слідчий. Він затинається, ну я йому і вліпив. Самі ж нас запевняли, що в НКВС катують. — Кивнувши на Фішку, заявив: — От я йому й зробив тренування. Нехай загартовується. — В зеленкуватих вузьких очах Гвіздка грав насмішкуватий вогник.

— У карцер обох, — наказав Вайс.

— А мене за що? — обряжено спитав Фішка.

— Не виявили стійкості, витримки, спокою… Три доби.

Зрідка в канцелярії з'являлася висока худорлява дама із застиглим, непорушним обличчям, у рогових окулярах. Трималася вона з гідністю, діловито. За наказом Дітріха, їй показували фотографію того чи іншого курсанта й повідомляли його основні прикмети.

Дама уважно, щоб запам'ятати, дивилася на фотографію, мовчазно вислухувала те, що їй повідомляли про прикмети, і, байдужно кивнувши, виходила, чітко карбуючи крок у хутряних полуботинках, прикрашених бантиками з лакованої шкіри.

Це була унтершарфюрер Флінк. Її спеціальність: оперативне дослідження окремих осіб шляхом особливо підібраної для цієї групи вуличних дівок.

Вільний від завдань час дівки могли віддавати своєму звичайному, нічим не ускладненому промислу, відраховуючи певний процент прибутку у фонд святкових подарунків фронтовикам.

Унтершарфюрер проводила з ними навчання. Ранками після фіззарядки — стройові, а дві години перед обідом — з агентурної підготовки.

Курсантів, які значилися не цілком благонадійними, разом з іншими перевірними комбінаціями обстежували за допомогою цих дівок. І від дівок суворо вимагалося завчити напам'ять яку-небудь жалібну історію жертви фашизму, аби спровокувати співчуття до себе.

Відповідну кількість спиртного для цієї мети, так само як і різноманітне цивільне вбрання дівкам, жіночий допоміжний підрозділ унтершарфюрера Флінк одержував із складів «штабу Валі».

На випущеного за межі розташування випробовуваного курсанта унтершарфюрер, використовуючи фотографію і прикмети, націлювала одну із своїх підлеглих. Та полювала на нього й, залежно від того, ким вона йому називалась посудницею, покоївкою, прибиральницею, — приводила в кухню, в сторожку, в комірчину підвального приміщення. Дівки були всі немолоді, досвідчені, недурні й завжди твердо завчали свої ролі і розумно переказували унтершарфюрерові Флінк про результати ідеологічної перевірки випробовуваного.

Доповідаючи якось Лансдорфу про настрій курсантів, виявлених з допомогою підслухування по мікрофону, Вайс незвичайно голосно заявив у відповідь на запитання, чи не слід часом Дітріхові трохи ускладнити методи перевірки:

— Пан капітан Дітріх — видатний контррозвідник, я схиляюсь перед його талантом.

Лансдорф здивовано розкрив очі. Йоганн зробив гримасу, торкнувся свого вуха, потім вказав на стіну й повторив так само виразно й голосно:

— Капітан Дітріх — це ходяча енциклопедія всіх найсучасніших прийомів техніки розвідки.

Лансдорф нічого не відповів. Та через кілька днів, зустрівши Вайса у дворі, сказав:

— Єфрейторе Вайс, я їду разом з капітаном Дітріхом у Варшаву, повернемося ми тільки завтра вранці. В мою відсутність прийде зв'язківець. Покажіть йому мою кімнату і Дітріхову. У нас щось не гаразд із телефонами. — Наказав суворо: — Допоможіть йому, якщо буде потрібно. Але щоб ви і він — більш нікого…

— Слухаюсь, — сказав Вайс.

Він подав досить висококваліфіковану допомогу зв'язківцю й не тільки допоміг поставити в кімнаті Дітріха тайник з мікрофоном, провід від якого був протягнутий у кімнату Лансдорфа, але й встиг умонтувати такий самий мікрофон у кімнаті Лансдорфа, а відводи від обох мікрофонів спустити в приміщення канцелярії, замаскувавши їх під електропроводку.

Тепер Йоганн мав змогу під час чергувань прослухувати розмови не тільки курсантів.

Коли Лансдорф повернувся, Вайс доповів йому, що не міг допомогти зв'язківцеві, бо, на жаль, не має для цього достатньо досвіду і знань. Ало зв'язківець і сам впорався. Вайс перевірив: телефонні апарати працюють добре. Зв'язківець вибув у свою частину.

35

Для засилання на завдання формувалися невеликі групи. Старшим групи звичайно призначали радиста, але не виключалося, що старшим міг бути й розвідник-ходок.

Більшість слухачів школи розвідників-радистів раніше радіосправи не знали. Попадаючи в полон, радянські бійці-радисти, як правило, вперто ховали від ворога свою військову професію. А ті з них, хто ставав на шлях зради Батьківщини, теж, хоч з інших міркувань, приховували, що вони радисти, і в школі, хто більш, хто менш прикидалися, нібито вперше вивчають радіосправу.

Заняття в класах, обладнаних передавачем зумером і телефонними навушниками, проводилися по сім годин на день.

Після місячного навчання тих, хто був нездатний або прикидався нездатним засвоїти прийом азбуки Морзе на слух, звільняли із школи радистів і посилали в барак розвідників-ходаків. Цих звільнених Йоганн уважно вивчав, щоб виявити, хто з них справді не має здібностей, а хто захотів утвердити за собою, репутацію напівграмотного тупиці.

Строк підготовки радистів-слухачів становив від трьох до чотирьох місяців, залежно від здібностей і старанності учня. Групи радистів мали парні номери, групи ходаків — непарні.

Спостерігаючи слухачів школи, Йоганн особливу відразу відчував до радиста з кличкою Фаза.

Цей юнак років дев'ятнадцяти, з московських ополченців, очевидно, був до війни радіолюбителем, але виділявся він тут не тільки здібностями до радіосправи. Вкрадливою ввічливістю, гнучкими лестощами він зумів завоювати прихильність багатьох керівників школи, тим більше, що за короткий час перебування тут навчився добре говорити по-німецьки.

Він був нахабний, розв'язний, на його худому гостроносому обличчі постійно блукала іронічна посмішка. З курсантами тримався зарозуміло, ні з ким із них не зближувався. Його твори на обов'язкову тему позначалися не тільки хвастовитою пишномовною літературністю, але й захопленими міркуваннями, які вихваляють фашистський кодекс всевладдя сильної особи.

Якось Вайс викликав Фазу на бесіду. Він тримався без будь-якої улесливості. Обачливо й розумно пояснив, чому він поділяє фашистські переконання. І навіть дозволив собі дорікнути Вайсові в старомодних поглядах на категорію моральності. Заявив, що не збирається такі абстрактні поняття, як батьківщина, військова честь і т. п., підносити до ступеня вищої моралі. Сказав, що розумом здравомислячої людини управляє дійсність, і коли фашистська Німеччина практично довела, що вона сильніша, ніж Радянський Союз, то природне право кожної вільної індивідуальності стати на боці сильного.

Він цитував напам'ять для підтвердження своїх висловлювань місця з антирадянських брошур, що їх щедро постачали курсантам. Але цитував з такою переконаністю, що в Йоганна не лишалося аніякого сумніву в тому, що перед ним не тільки завербований німцями зрадник, а й рідкісної підлоти тип, який щиро й безповоротно зрадив свої радянські вірування. Його трохи неврастенічне збудження Йоганн відніс на карб тому зухвалому нетерпінню, з яким цей тип хотів зайняти привілейоване становище, що підносило його над іншими курсантами.

Вивчаючи інформацію про благонадійність курсантів, що надходить з різних джерел, Дітріх виділив Фазу й після співбесіди з ним вирішив, що той заслуговує особливого довір'я, а здібності, якими він тут, безперечно, визначався, дають усі підстави затвердити його інструктором радіосправи.

Вайс, розуміючи, які додаткові труднощі в його діяльності створить зарахування Фази до викладацько-інструкторського складу школи, пробував, але, на жаль, марно, заперечувати Дітріху. Йоганнові на подив, його заперечення проти цієї кандидатури підтримав заступник начальника інколи обер-лейтенант Герлах.