Щит і меч, стр. 87

Найважче було дивитись у вічі цим людям — в одних широко розкриті в мовчазному зойку відчаю, із зіницями, як ті запечені чорною кров'ю наскрізні рани. Такі німотно волаючі очі, певне, бувають у людей, що безповоротно прирекли себе на самогубство.

У других — примружені, вузькі, як лезо, закрижанілі в люті на себе й на всіх очі, безоглядно готові на що завгодно.

У третіх — меткі, жваво бігають, вони невловимі, і в цій їхній невловимості таїлася живуча сила підступної спритності.

Були очі мертві, з нерухомим поглядом, як у людини, що зреклася життя і продовжувала існування поза своєю волею і свідомістю.

Були блискучі, злі, і їхні зіниці зяяли чорнотою наведеного пістолетного дула. Патрони кінчилися, але в людини жевріє таємна надія, що лишився ще один, останній, і вона вагається: зберегти його в останню мить для себе чи вистрелити у ворога.

Були білі, баранячі, які однаково дивилися на все, куди падає їхній погляд, погляд байдужої свійської тварини.

Були сяючі, немовби палаючі зсередини, як у тифозних, охоплених маячнею, коли втрачається уявлення про час, про себе і правда так сплітається з вигадкою, що все, навіть власне існування, здається невірогідним, фальшивим.

Були й такі, які могли зберігати непроникний спокій. І здавалося, нібито ці очі створені не з живої людської плоті, а із скла і, як штучні, служать тільки для того, щоб не страшити людей порожніми темними очними ямками.

Були уважні й напружено чуйні, невтомно примружені, як у снайпера в засаді, котрий добре знає, що кожен його постріл — це не тільки втрата для ворога, але водночас і демаскування: адже цим пострілом він викличе на себе вогонь противника, і треба неквапливо все зважити, перш ніж натиснути на спусковий гачок.

А може, це тільки здавалося Йоганнові. Йому дуже хотілося вірити, що серед тих, хто проходив перед ним, можна виявити людей з таємними думками. Людей, які не втратили остаточно всіх людських рис навіть після найжорстокіших випробувань.

Побіжний медичний огляд завербованих провадився не для того, щоб установити їхню фізичну придатність, а з єдиною мстою — оберегти німецький персонал від можливої інфекції. Крім того, якщо на тілі були сліди багатьох бойових поранень, це викликало підозри, і завербованих додатково допитували, щоб встановити, за яких обставин він був поранений, чи не наслідок це колись виявленого героїзму, чи не є ці поранення доказами проти нього. І всі підозріливі докази записувалися в карточку завербованого.

Були тіла сухі, костисті, і на шкірі, немовби на стародавніх письменах, можна було прочитати, якими знаряддями, засобами катувань доведена людина до того ступеня відчаю, що привів її сюди.

Були хворобливо обрезклі в таборах від нагородних харчів, які вони поглинали потай, квапливо й жадібно, боячись, що їх помітять з цими харчами — незаперечним доказом їхньої зради. А зрадниками вони ставали заради цього їстива, заради звільнення від каторжних робіт і ховалися в одиночному карцері від усіх, як звірі в норі — в норі, що пахла кров'ю тих, кого кидали сюди знесиленими після екзекуцій.

І на всіх Йоганн повинен був дивитися уважно, запам'ятати, виловити й класифікувати прикмети і все-таки не бути впевненим, що йому вдалося виявити хоча б одну точку, на яку можна спертися. Нічого обнадійливого поки що не було.

Усі ці дні Йоганн відчував болісну тривогу, навіть розгубленість, бо, опинившись віч-на-віч з нескінченною низкою цих людей, що так низько впали, він зневірився, став сумніватися, чи зуміє все подолати, піднестися над болісною свідомістю, що серед його співвітчизників незримо і мирно жили, працювали, існували й такі, як вони.

Як і багато молодих людей його покоління, Йоганн звик думати, що є тільки класові вороги з асортиментом очевидних прикмет, розпізнаних у боротьбі не раз, — прикмет таких самих явних, як родимі плями. Так, тут були й такі, з цими виразно позначеними прикметами. І з ними все було просто й очевидно, і усвідомлення цієї очевидності звільняло від болісної необхідності пояснити собі їхню зраду. Та були й інші — ті, кого не підведеш під звичну рубрику, що полегшує свідомість.

Виходить, є що щось потаємне, що складається із суми моральних рис, втілених в особливостях вдачі. Валізо переконаності не зростається з душевним жиром себелюбства. Покірність обставинам позбавляє людину полі, вона неспроможна повстати проти них і не вчинити зради.

Є ще підступність загнаного розуму, яка по-зрадницькому підказує людині в безвихідному стані ганебний і жалюгідний вихід, і людина не думає про те, що вихід, який вона знайшла для себе, штовхає її в безодню.

Після першої поступки ворогові людина часом впадає в несамовитий відчай, втрачає силу опору й, ступнувши в гнилизну трясовини, все глибше й глибше спускається на дно.

І якщо відомо, з яких чистих джерел черпав людина сили для боротьби, хоч би в яких жахливих умовах вона відбувалася, то не відомі до кінця всі ті отрути, згубні для її душі, й безсилі проти одної людської вдачі, й смертельні для іншої.

Рішення всіх цих людей стати на шлях зради Батьківщини відтинало їх від Батьківщини, і самі вони, скріпивши це рішення власноручним підписом, немовби підписали собі вирок незаперечний.

Здавалось, усе тут ясно, і Йоганнові лишалося тільки знайти способи, щоб виконати вирок, який самі собі підписали зрадники, і чим скоріше це звершиться, тим вірніше. він вбереже радянських людей від злочинів, знаряддям, яких стали в руках ворогів ці відступники.

Та хіба дано йому право — право винести всім тим, хто тут проходить перед ним, огульний вирок? Ні, необхідно провести попереднє слідство, висновки якого спиратимуться на вивчення душ, бо інших матеріалів, вірогідніших за таких умов, у нього нема й не буде. І він мусить одважитися на це, скоряючись своїй переконаності: хоч би якою мертвотною судорогою була зведена душа цих людей, якщо вона не втратила живу часточку Вітчизни, е ще надія, що ця маленька часточка зможе перемогти все чорне, змертвіле в людині.

І тут, серед запеклих ворогів, Йоганн повинен знайти собі союзників.

І він допитливо вивчав, вдивлявся в кожного, хто проходив перед ним, уперто відшукував опорну точку, інколи навіть оманливу, уявну. Якщо така точка виявиться, необхідно розширити її, як передмостовий плацдарм для завоювання людини. Одважившись на подвиг, така людина знайде право стати його, Йоганновим, соратником.

Що ж до безнадійних, не здатних спокутувати свою чорну провину, то тут все простіше — тут уся справа в техніці: Йоганн старанно продумав, які технічні засоби слід йому застосовувати. Він був достатньо добре оснащений професіонально, достатньо знайомий з оперативним мистецтвом, з методами організації розвідувальної роботи, які найдоцільніше застосовуються в даних умовах, і знав, що тут він не буде самотнім: після того, як вдома одержать його пропозиції, спеціалісти в цій галузі присвятять чимало копіткої праці їх плановій розробці.

Разом з цим він роздумував про те, як поводитися, щоб співробітники по «штабу Валі» прихильно оцінили його службову запопадливість, як зробити, щоб, не викликаючи ревнивих заздрощів, показати їм, що їхній молодий співробітник має деякі здібності й головна сфера прояву їх — невтомна працьовитість. Це, з одного боку, викличе прихильність співробітників, а з другого — зекономить його час і сили, спрямовані на розв'язання головного завдання. Та без такої захисної броні він не може вийти на арену битви.

Він знав, що це вимагатиме такого напруження всіх його духовних сил, якого вимагає істинний подвиг.

33

На відміну від звичайних військових частин німецької армії у поведінці офіцерів абверу на службі і поза нею особливої різниці не було. Не було якоїсь підкресленої підтягнутості й офіціальності на службі, а тим паче за її межами. Солдати здебільшого рекрутувалися з інтелігенції і знали межу між шанобливістю і напівфамільярністю.