Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри, стр. 90
Кілька хвилин Ерагон і Сапфіра сиділи мовчки, аж доки юнак не торкнувся драконової голови:
«Що б ти мені не казала, я все одно дуже за тобою сумуватиму».
«А я за тобою, малий».
«Будь дуже обережна. Якщо з тобою щось станеться, я…»
«І я теж».
Ерагон зітхнув.
«Ми пробули разом усього кілька днів, а вже маємо розлучатись. Не знаю, чи я зможу пробачити це Насуаді».
«Не звинувачуй її — вона робить те, що має робити».
«Я й не звинувачую, та від цих думок у мене гірко в роті».
«Тоді ти маєш бігти чимдуж, аби я змогла якнайшвидше приєднатись до тебе у Фартхен Дурі».
«Мені б не було так прикро, якби я міг спілкуватися з тобою, але ж відстань між нами буде надто велика. А самота й відчуття порожнечі — це найгірше, що може бути. Ми навіть не зможемо поговорити одне з одним через дзеркало в Насуадиному наметі, бо люди стануть дивуватись, чого це ти раптом ходиш до неї без мене».
Після цих слів Сапфіра якось швидко закліпала очима й висолопила язика. Ерагон миттю відчув, що її настрій змінився.
«Що сталося?» — спитав він.
«Я… — знову закліпала очима Сапфіра. — Я згодна з тобою. Мені б теж дуже хотілося спілкуватися з тобою, коли ми будемо на великій відстані. Це б заспокоювало нас, і нам би легше було боротися з Імперією».
Коли Сапфіра замовкла, Ерагон сів поруч із нею й заходився чухати маленькі лусочки в куточках її рота. Дракон задоволено муркотів.
СЛІДИ ТІНІ
Сапфіра зробила кілька карколомних стрибків, перетнула половину табору й разом із Ерагоном приземлилась біля намету Катріни й Рорана, здійнявши цілу хмару куряви. Тієї миті Катріна якраз прала надворі сорочку, тож їй на якийсь час довелось облишити прання й прикрити очі руками.
За мить із намету хвацько вискочив Роран, проте відразу ж вдихнув пилюки й закашлявся. Аж після того, як хмара всілася, Міцний Молот озвавсь до свого двоюрідного брата:
— І з чим ви до нас завітали?
Ерагон швиденько переповів молодятам про свою майбутню подорож і попрохав, щоб вони нічого не казали селянам.
— І як би сильно вони не ображалися, — пояснив він, — через те, що я нібито відмовляюся їх бачити, ви все одно у жодному разі не маєте говорити їм правди, навіть якщо це буде Хорст чи Елейн. Нехай вони краще думають, що я став невдячним бовдуром, але ніхто, чуєте, ніхто, крім вас, не повинен знати про план Насуади. Я благаю вас заради всіх, хто бореться проти Імперії.
— Ми ніколи тебе не викажемо, Ерагоне, — кивнула Катріна. — Можеш у цьому не сумніватись.
— До речі, я теж їду, — сказав за якусь мить Роран.
— Це ще куди? — здивовано вигукнув Ерагон.
— Кілька хвилин тому я отримав наказ — ми маємо напасти на обози Імперії, що перебувають на півночі, позаду лінії фронту.
Спочатку Вершник глянув на Рорана, потім на Катріну, а насамкінець на Сапфіру. Його брат був серйозний і дуже напружений, передчуваючи не одну кровопролитну битву. Катріна ж будь-що-будь намагалася приховати свій розпач. Дракон виглядав куди спокійнішим, проте і його зраджували невеличкі язички полум'я, що раз у раз виривалися з ніздрів.
— Значить, наші шляхи розходяться… — більше Вершник нічого не сказав, бо всі й так чудово розуміли, що вони можуть уже ніколи не побачити одне одного.
Схопивши Ерагона за руку, Роран міцно його обняв, а потім зробив крок назад.
— Захищай спину, брате, — тихо сказав він. — Галбаторікс далеко не єдиний, кому кортить встромити тобі поміж ребра ножа, коли ти втрачаєш пильність.
— Ти теж бережи себе. І ще, коли доведеться битися з чарівником, то ліпше тікай, адже охоронні закляття, які я на тебе наклав, не вічні.
— Швидше повертайся, — прошепотіла Катріна, обнявши Ерагона.
— Спробую.
Потому Роран і Катріна підійшли до Сапфіри й торкнулися лобами її довгої морди. Сапфіра розчулено зітхнула: «Роране, запам'ятай — твої вороги не повинні залишитися живими. А ти, Катріно, не думай про те, чого не можеш змінити. Бо це тільки збільшить твої страждання». Сказавши так, дракон розпростер свої крила, зашурхотів лускою й міцно обняв трьох найдорожчих у світі людей.
За якусь мить Вершник уже був у сідлі й махав молодятам рукою, а дракон стрімко здіймався в небеса. Коли Роран і Катріна обернулись на дві невеличкі цяточки, Вершник змахнув з очей кілька сльозинок, міцніше схопився за Сапфірин шип і занурився поглядом у безмежні небесні простори.
«Злітаємо чогось попоїсти?» — спитав його дракон.
«Було б непогано».
Перш ніж повернути до південно-західної частини табору, Сапфіра набрала ще кілька сот футів висоти, а потім стала спускатися на галявину, де було безліч печей. Вони спізнилися на сніданок, тож велетенський намет, який правив варденам за їдальню, вже давно спорожнів. Приземлившись, Ерагон і Сапфіра оминули ряди печей і вийшли до тієї місцини, де в неглибоких ямах були розведені вогнища, довкола яких снували кухарі, нарізаючи м'ясо, б'ючи яйця й вимішуючи тісто. Неподалік від них працювали посудомийки, відчищаючи цілі купи брудних горщиків і сковорідок. Найцікавішим було те, що геть ніхто не звертав уваги на Вершника й дракона, адже вони, порівняно з багаторотим чудовиськом варденівського війська, чий голод доводилося вгамовувати по кілька разів на день, були всього лиш кошенятком або навіть якоюсь дрібнішою звіриною.
Невдовзі до них усе ж таки підійшов невеличкий кругленький чолов'яга із коротко стриженою сивою бородою. Здалеку Ерагон, мабуть, подумав би, що це хтось із гномів. Чолов'яга ввічливо вклонився.
— Я Куот Меррінсон, — дуже чемно заговорив він. — Чим можу вам допомогти? Убивце Тіні, чи не бажаєш часом свіжого хліба? — По цих словах товстунець показав на подвійний ряд хлібин, якими було наповнено великий плаский таріль на найближчому столі.
— Від половинки не відмовлюся, — сказав Ерагон. — Але я завітав до вас не через власний голод. Зголодніла якраз Сапфіра, а в нас нема часу, щоб вона могла злітати на полювання.
Куот хутенько зиркнув на Сапфірин живіт, і його обличчя миттю зблідло.
— А скільки вона зазвичай… Я маю на думці, скільки ти зазвичай їси, Сапфіро? Я накажу принести шість шматків смаженої яловичини, а ще шість будуть готові за п'ятнадцять хвилин. Цього вистачить чи…? — поцікавився він, проковтнувши слину.
Почувши його слова, Сапфіра протяжно загарчала, через що Коут нажахано відскочив на кілька кроків назад.
— Вона більше полюбляє живих тварин, якщо це, ясна річ, не завдасть вам великого клопоту, — пояснив Ерагон.
— Не завдасть клопоту? О, так, так, не завдасть, — захитавши головою й витираючи об фартух вимащені в жир руки, пробелькотів Коут високим голосом. — Жодного клопоту, запевняю вас, Убивце Тіні й Сапфіро. Стіл короля Орина від цього не збідніє.
«І барило медовухи», — прошепотіла Ерагонові Сапфіра.
Коли Ерагон повторив драконове прохання, Куот вирячив очі.
— Боюсь… Боюсь, що гноми викупили більшу частину наших запасів м-м-медовухи. У нас залишилось всього-на-всього кілька барилець, та й то особисто для короля, — сказав Куот і тут-таки здригнувся, бо із Сапфіриних ніздрів вирвався язик полум'я, що спопелив під його ногами траву. — Я… я… я миттю накажу принести вам барильце… Якщо ви п-п-підете за мною, я від-д-дведу вас до худоби, де ви зможете обрати будь-яку тварину, яка вам сподобається, — затинаючись, мовив Коут.
Обійшовши вогнища, столи та заклопотаних людей, кухар вивів їх до великих дерев'яних загорож, де було повнісінько свиней, гусей, кіз, овець, кролів та кілька диких оленів, яких варденівські мисливці спіймали під час полювання в долині. Неподалік від загорож стояли клітки з курми, качками, голубами, перепелами, куріпками й іншими птахами. Їхнє кудкудакання, крякання, воркування й каркання поєднувалось у таку жахливу какофонію, що Ерагон аж зубами заскреготав. Відразу ж потому він закрив свою свідомість для всіх, окрім Сапфіри, бо від думок усіх цих створінь у нього попросту могла луснути голова.