Короп по-чорнобильськи, стр. 25
- У вашому містечку мировий суддя є?
- Обов’язково. Це ж вам не якесь задрипане село.
- І він має право призначати штрафи?
- Аякже!
- А почім у вашому містечку штрафують за дати по морді?
- П’ять рублів.
- Ну так дайте мені один раз у морду і чотири рублі здачі.
Ніде правди діти, певна частина євреїв і в царській Росії, і в Австро-Угорщині, і в Прусії зрікалися своєї віри і ставали православними, католиками або лютеранами. Що поробиш, коли з одного боку злидні підпирають, а з другого, влада за перехід в «исконную» віру золоті калачі обіцяє. От і перебігали, як ті два брати Бланки з містечка Володимир Волинський. Їхня онука потім непогану партію зробила: вийшла заміж за статського радника Іллю Ульянова і стала російською генеральшею.
Бідні юдеї ще не знали, чим для них закінчиться цей мезальянс. Вони сміялися над жартами про вихрестів.
Здибаються троє вихрестів.
- Чому ви змінили віру? - запитують у найстаршого.
- Закінчив університет із золотою медаллю, але просидів три роки без роботи, бо єврей. От і довелося…
- Ну що ж, ситуація типова. А ви?
- Романтична історія. Закохався у красиву росіянку із побожної православної родини. Вона сказала: тільки через церкву. От і довелося…
- Зворушливо. А ви? - це вже до наймолодшого.
Той гордо наприндився і вимовив:
- А я вихрестився з переконання!
- Ну-ну, ці казочки ти будеш гоям розказувати…
Зараз чомусь вважається, що слово «гой» має принизливий відтінок. А насправді воно означає всього лише «людина іншої віри». А стосовно переконань - як приводу до прийняття християнства, то, напевне, найкраще про це сказав не герой анекдоту, а цілком реальна, відома людина: Даніель Абрамович Хвольсон.
Даніель Абрамович прожив воістину мафусаїлів вік - з 1819-го по 1911 роки. Був доктором філософії, професором з арабістики та юдаїстики, дійсним членом Російської Академії наук. Свого часу він прийняв християнство. На численні запитання, чому він це зробив, професор Хвольсон незмінно відповідав:
- Виключно з переконання… що краще бути професором і членом Санкт-Петербурзької імператорської академії, ніж пересічним меламедом у задрипаному провінційному хедері.
Справжньою карою Божою на початку двадцятого століття для єврейських общин стали молоді нігілісти і атеїсти. Вони не просто відкидали віру батьків, а й знущалися з неї. Старі євреї зітхали: «Краще б воно вже вихрестилося!»… і складали жарти про атеїстів.
Закон Мойсеїв забороняє євреям у суботу запалювати свічки і розводити вогонь у печах. Усе це робилося заздалегідь, а як хтось із правовірних не встигав, то мусив кликати шабес-гоя, наприклад, сусіда-православного, аби він це зробив.
А ще євреям у суботу заборонялося палити цигарки…
Відомий містечковий нігіліст Зенон Ятелес у суботу демонстративно йде вулицею, тримаючи в зубах навіть не цигарку, а товстезну сигару. Коли він минає пороховий склад, до нього підскакує вартовий і кричить:
- Негайно припиніть! Курити заборонено!
Ятелес стає в позу:
- Пане солдат, за кого ви мене маєте? Хто нині зважає на всі ці старі забобони?
У дев’ятнадцятому столітті єврейські релігійні календарі були великою рідкістю. А тому іудеї мали проблеми з визначенням святкових днів.
Але один хитрий єврей-крамар з містечка на Поділлі знайшов дотепний вихід: він уважно придивлявся до свого конюха Гаврила. Якщо той не їсть м’яса, то це означає, що нині п’ятниця (коли православні постяться), отже, завтра - субота, коли вже євреям треба дотримуватися суворих приписів.
І от якогось дня заїжджає цей крамар до сусіднього містечка з повним возом товару. Понапривозив усього на базар на продаж. Дивиться - і очам своїм не вірить: ринок не працює, всі крамнички зачинені, а євреї сидять вдома у святковому вбранні, та ще й при свічках. Зобачили крамаря і кричать йому через вікна:
- Ах ти ж грішник, ах ти ж ідіот невіруючий! Серед білого дня Бога ображаєш!
- А що, шановні, - запитує вражений грішник, - хіба сьогодні субота?
- Субота, субота!
Крамар хапається за голову:
- Ой-ой-ой! Це мій Гаврило свиню підклав. Уявляєте - випив учора пляшку горілки і закусив шматом сала!
Наступний анекдот унікальний. Бо його не можна перекласти на російську мову. Загубиться сама сіль жарту. Річ у тім, що Біблія ділиться на дві частини: Старий Заповіт, який визнається і євреями, і християнами та Новий Заповіт, який є священною книгою тільки християн.
Тепер сама оповістка.
Зустрічаються два чорнобильських хасиди.
- Шановний Хаїм, чого це ви такі стривожені?
- Ой, не питайте, шановний Лейбо. Оце щойно ходив до рабина.
- А що сталося?
- Ой, біда, біда. Мій син прийняв християнство. То я просив нашого ребе, аби той порадився з Богом, що мені робити.
- І що Бог сказав нашому ребе?
- Що у нього з сином та ж сама проблема.
- Справді… але ж Бог хоч щось порадив?
- Порадив. Сказав, передай тому єврею, нехай зробить те ж саме, що і я: напише новий заповіт.
Коментувати жарти - справа загалом невдячна. Але часом необхідна, особливо, коли йдеться про жарти старих, призабутих часів. По перше, зверніть увагу, що чорнобильський хасид не мав ніяких сумнівів стосовно того, що ребе напряму поспілкується з Богом і попитає у нього поради, що робити конкретному містечковому єврею. А по друге, в канонічному російському перекладі вираз «Новий Заповіт» звучить як «Новый Завет»…звучати - звучить, а сенс жарту, як ви бачите, зник.
До речі, в колекції Сафріна є ще один анекдот про чорнобильського хасидського рабина, який незаперечно підтверджує, що той спілкувався з Богом, вважайте, що на рівних.
Після смерті чорнобильський ребе втрапив, звісно ж, до раю. Йде він на суд Божий і бачить - ліворуч паркан, праворуч паркан, за парканами чепурні, але невеличкі одноповерхові будиночки стоять, а посеред них - здоровенний палац на кілька поверхів.
Зайшов ребе до Бога, той йому каже:
- Жив ти праведно, тож місце твоє - в раю. Без проблем! От тільки трошки зачекай, доки твій будиночок добудують.
- Почекати почекаю, часу вдосталь, але скажіть мені, чий то я палац по дорозі бачив?
- Та ти його знаєш - Боруха Гольдштейна.
- Що? Боруха? Гольдштейна? Хто з нас збожеволів? Він же - ганьба єврейства, безбожник, нахаба, злодюга! І в такому палаці в раю живе!
- Ша! Заспокойся. Гольдштейн сюди зі своїми будівельниками приїхав.
Розділ сьомий
Жарти славетних… і не дуже
«Краще бути осміяним, аніж присоромленим».
Єврейська мудрість із зібрання Нодара Джинджихашвілі
Поклавши руку на серце, автори щиро визнають: у більшості випадків неможливо розрізнити, коли знамениті люди жартували насправді, а коли це були вигадки їхніх сучасників. «Сиділи ми оце вчора в ресторані з нашим славетним Н. І коли подали страсбурзький паштет, він сказав…». А потім уїдливі біографи з’ясовують, що гордість нації того дня не міг сидіти в тому ресторані, бо по-перше, був вегетаріанцем і харчувався виключно вдома, а по-друге, на той час перебував на іншому континенті, бо в Америці. І нарешті, славетний Н. навіть не підозрював про існування вищезгаданого оповідача.
Але - нехай буде, як люди хочуть…
Вождь російської революції Лев Давидович Троцький, як відомо, від народження носив прізвище Бронштейн. Він, до речі, наш земляк. Його тато колись купив на Елисаветградщині хутірець у полковника Яновського, далекого родича матері Миколи Васильовича Гоголя. Свій революційний псевдонім юний Льова позичив у надзирателя одеської в’язниці, в’їдливого служаки-зануди. Ідея, погодьтеся, була непогана. І молодий революціонер не раз реготав до сліз, уявляючи, як царського сатрапа раз-по-раз тягають до жандармерії і там грізно випитують: «А отой відомий Троцький, котрий проти царя - то не ваш родич?»