Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг, стр. 42

Вона довго дивилася в його очі, перш ніж кинула погляд на юрбу неподалік від нього й на сходинках.

— Мені потрібно бути поряд з тобою, — стримано сказало вона, але для нього це все одно пролунало як прохання.

— Як я вже сказав, це твоє життя, і я не збираюся вказувати тобі як поступати, також як не хочу, щоб ти говорила мені, що маю робити я.

— Ти повинен залишитися і допомогти, — сказала вона. Відвівши очі, вона подивилася в іншу сторону. — Але це твоє життя, і ти вправі робити те, що вважаєш за потрібне. Крім усього іншого, ти ж ще й Шукач. — Вона знову подивилася на чоловіків, які обступили Віктора і обговорювали свої плани. — Ці люди не можуть зараз поки висловити свої заперечення на те, що ти їм сказав, але вони будуть думати про це, і після зіткнення з солдатами, після моторошної кривавої битви вони можуть вирішити, що більше не хочуть робити нічого.

— Швидше, я сподівався, що якщо ти залишишся і допоможеш їм перемогти цього чарівника і наступаючий загін, ти зможеш додати ваги моїм словам і переконати їх в тому, що необхідно щось робити. Багато хто з них відмінно знають, наскільки ти обізнана про природу Ордена. Твої знання підтримають їх, особливо якщо ти допоможеш їм врятувати місто і зберегти сім'ї в безпеці. — Річард чекав, поки вона знову не подивиться на нього, перш ніж продовжити. — Після цього ти зможеш приєднатися до мене і Кари.

Склавши руки на грудях, вона оцінююче дивилася в його очі.

— Іншими словами, ти хочеш сказати, що якщо я допоможу зупинити армію Ордена, що йде сюди, щоб убити всіх цих людей, ти дозволиш мені приєднатися до тебе.

— Я пропоную те, що вважаю найбільш корисним, те, що ти можеш зробити в нашій боротьбі з Орденом. Я не наказую.

Вона знову подивилася в сторону.

— Але тобі хотілося б, щоб я зробила те, що ти пропонуєш, і залишилася, щоб допомогти цим людям.

Річард знизав плечима.

— Про це я й кажу. — Ніккі роздратовано зітхнула.

— Гаразд! Я залишуся, як ти і запропонував, і допоможу їм перемогти загрозу, що насувається, яка знаходиться в декількох днях шляху. І якщо я зроблю це: знищу військо і усуну чарівника — тоді ти дозволиш мені приєднатися?

— Я вже сказав, що так.

Нарешті, вона неохоче кивнула.

— Я згодна.

Річард обернувся. — Іцхак? — Чоловік поспішив наблизитися.

— Так?

— Мені потрібно шість коней.

— Шість? Ви візьмете із собою когось ще?

— Ні, тільки Кара і я. Нам будуть потрібні свіжі коні, а так ми зможемо міняти їх, щоб пересуватися швидше. Нам потрібні верхові коні, не тягачі з ваших возів. А також провізія, — додав Річард.

— Швидкі коні… — Іцхак підняв свого капелюха і тією ж рукою подряпав потилицю. Він підняв очі. — Коли?

— Мені потрібно виїхати, як тільки стане досить світло.

Іцхак підозріло подивився на Річарда. — Я вважаю, це піде в рахунок мого боргу тобі?

— Я хотів полегшити твою совість, щоб ти зміг повернути мені борг.

Іцхак коротко посміхнувся. — У тебе буде те, що потрібно. Про провізію я теж подбаю.

Річард поклав руку на плече Іцхака. — Спасибі, друже мій. Я ціную це. Сподіваюся, коли-небудь я зможу повернутися і перевезти візок-інший вантажів для тебе в пам'ять про минулі часи.

Лице Іцхака освітилося. — Коли ми всі будемо вільні назавжди?

Річард кивнув.

— Вільні назавжди. — Він глянув на зорі, які почали з'являтися на небі. — Ти не знаєш, якесь зручне містечко, де ми зможемо поїсти і поспати цієї ночі?

Іцхак вказав на широкий простір зі старим палацом на пагорбі, де раніше знаходилися робочі хатини. — Після того як ви виїхали, у нас тут з'явилися готелі. Люди приїжджають, щоб побачити Площу Свободи, і їм потрібні кімнати. Я теж побудував тут одне містечко і там здаються кімнати. Вони чудові. — Він підняв палець. — У мене репутація, я завжди пропоную тільки найкраще, будь це візок для транспортування товару або кімнати для стомлених мандрівників.

— У мене таке відчуття, що твій борг швидко скорочується.

Посміхаючись, Іцхак знизав плечима. — Багато людей приходять сюди подивитися на цю чудову статую. Кімнати знайти нелегко, тому вони недешеві.

— Я так і думав.

— Але ціни розумні, — наполягав Іцхак. — Дуже хороші ціни. І у мене там стайня поруч, так що я зможу привести коней, як тільки зберу їх. Я зараз же цим займусь.

— Добре. — Річард підняв свій мішок і закинув його на плече. — Принаймні, це недалеко, хоча й дорогувато.

Іцхак замахав руками.

— Зате вид на сонячний схід того вартий. — Він посміхнувся. — Але для вас, Річард, для пані Кари й пані Ніккі, це безкоштовно.

— Ні, ні. — Рішучим жестом Річард попередив будь-які заперечення. — Це тільки справедливо, що ти можеш заробити і повернути свої вкладення. Відніми з того, що ти мені заборгував. Що ж до прибутку, упевнений — ти його не упустиш.

— Прибутку?

— Звичайно, — сказав Річард, прямуючи у вказаному напрямку. — Ти можеш вкласти в діло мої гроші. Буде справедливо, якщо я скомпенсую тобі витрати. Прибуток немаленький, але це буде чесно.

16

Увійшовши до кімнати, Річард з радістю побачив таз для вмивання. Це, звичайно, не ванна, але все ж… Принаймні він зможе вимитися перед тим, як лягти в ліжко. Він засунув засув, замкнувся, хоч і відчував себе в цьому маленькому готелі абсолютно безпечно. Кара оселилася в сусідній кімнаті, Ніккі — в кімнаті на першому поверсі, прямо біля єдиних сходів, що ведуть наверх. Всередині і зовні готелю розташувалася охорона, і ще більше людей патрулювали вулиці, прилеглі до будівлі. Річард сумнівався, що необхідна така численна охорона, але Віктор і його люди настояли на своєму, оскільки ворожі війська були не так вже й далеко від міста. Нарешті Річард здався, оцінивши надану можливість виспатися в безпечній і мирній обстановці.

Він настільки втомився, що просто не тримався на ногах. Його ноги нили від довгої ходьби по бездоріжжю. А емоційно важка розмова на Площі Свободи відразу після їх прибуття відняла у нього останні сили.

Річард кинув мішок, який впав біля ліжка з глухим стуком. Підійшовши до умивальника, він хлюпнув водою собі в обличчя. Він навіть уявити не міг, що вода може доставити таке задоволення.

У маленькій їдальні на першому поверсі Ніккі, Кару і Річарда швидко нагодували тушкованим м'ясом ягняти. Готелем керувала жінка по імені Джаміля, а компаньйоном її був Іцхак, тому важливих гостей обслужили королівськи. Кругловида жінка запропонувала їм все, що вони забажають, але Річард не хотів піднімати зайвого шуму. Крім того, розсудив він, раз ягня вже готове, значить, вони без зайвого очікування зможуть набагато швидше влягтися спати. Джаміла здавалася злегка розчарованою тим, що їй не представилося випадку приготувати для них що-небудь особливе. Після того, що вони їли в останній час, тушковане ягня і свіжий хліб з маслом були кращою їжею з того, що Річард міг собі уявити. Їжа могла б порадувати його ще більше, якби в нього не було так багато приводів для занепокоєння.

Він знав, що Карі і Ніккі теж був необхідний відпочинок, тому наполіг, щоб кожна зайняла окрему кімнату. Жінки наполягали, що повинні знаходитися в одній кімнаті з Річардом і охороняти його, однак він показав їм свою зброю, яке завжди тримав під рукою, навіть під час сну. До того ж побачивши, яка кількість людей патрулює прилеглі вулиці, вони трохи вгамували свій запал. А коли він нагадав, що від них буде більше пуття, якщо вони як слід відпочинуть, жінки неохоче підкорились. Для них усіх спокійний сон, якого вони дуже потребували, та ще й без необхідності чергувати частину ночі, був справжньою розкішшю.

Віктор пообіцяв приїхати вранці, щоб провести Річарда і Кару. Іцхак запевнив їх, що до часу їх від'їзду коні будуть готові. І Віктор і Іцхак жалкували, що він від'їзжає так швидко, але розуміли, що у нього на це є причини. Ніхто з них не запитав, куди вони прямують, ймовірно, тому, що обидва почували себе ніяково, говорячи про жінку, в існування якої жоден з них не вірив. Кожного разу при згадці про Келен Річард починав відчувати деяке напруження між собою і співрозмовниками.