Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг, стр. 30
Там, на першій сторінці був єдиний запис — позначка автора.
— О, Творець, — прошепотіла Енн, побачивши невеликий символ. Він злегка мерехтів від магії, яку автор вклав в неї. Вона відчула, як вся, до кінчиків пальців ніг, покрилася мурашками. — Це — не копія. Це — оригінал.
— Правильно. Якщо пам'ятаєш, у нас в сховищі була копія.
— Так, пам'ятаю. Наша книга була копією.
Вона припустила, що цей екземпляр був однією з багатьох копій. Багато які з книг були копіями, хоча це нітрохи не зменшувало їх цінності. Вони були перевірені шановними вченими, які залишили на них власні позначки, щоб засвідчити точність копій. Книги пророцтв цінувалися за точність і правдивість їх змісту, а зовсім не тому, що це були оригінали. Цінність представляли самі пророцтва, а не руки тих, хто їх записав.
Однак, у тому, щоб побачити своїми очима оригінал книги, було незабутнє враження. Цю книгу тримав у руках пророк давнини, її писав той, від кого виходили ці дорогоцінні одкровення.
— Натан… що можна сказати. Для мене це справжня насолода. Ти знаєш, що ці книги означають для мене.
Натан зітхнув. — А чисті сторінки?
Енн стенула плечима. — Я не знаю. У мене навіть немає жодних припущень. А що думаєш ти?
— Подивися туди, де прогалини вписуються в текст.
Енн знову взялася уважно розглядати книгу. Вона прочитала частину тексту перед однією з чистих областей, потім те, що за нею слідувало. Це було пророцтво про Річарда. Навмання вона вибрала інше чисте місце, читаючи текст до і після пробілу. Там теж згадувався Річард.
— Мені здається, — промовила вона, вивчаючи третій пробіл, — чисті ділянки з'являються там, де йдеться про Річарда.
Погляд Натана моментально став настороженим. — Це так, але це просто тому, що Книга Глендхілла по Теорії Відхилення вся про Річарда. Якщо переглянути інші книги, ця закономірність не зберігається.
Енн розвела руками. — Тоді я здаюся. Я не бачу того, що бачиш ти.
— Це те, чого не бачимо ми. Ці чисті місця і є проблема.
— І що змушує тебе так думати?
— А те, — вимовив він міцніючим голосом, — що в цих порожніх областях є щось дуже дивне.
Енн поправила пасмо, що вибилося, заправивши його в пучок на потилиці, це була зачіска, яку вона зазвичай носила. Вона раптом відчула втому.
— Що наприклад?
— Це ти скажи мені. Тримаю парі, ти знаєш Книгу Глендхілла по Теорії Відхилення практично напам'ять.
Енн знизала плечима. — Можливо.
— Гаразд, я скажу. У нашому сховищі в будь-якому випадку була копія. Я перегорнув тут цю книгу, щоб перевірити свою пам'ять. — Від занепокоєння у Енн починав боліти живіт. Вона раптом злякалася, що копія, яка зберігалася в Палаці Пророків, можливо, була підробкою, створеною шахраєм, який заповнив місця, які автор залишив чистими. Це припущення було настільки жахливим, що не хотілося навіть думати про таку можливість.
— І що ти знайшов, — запитала вона.
— Те, що я можу точно стверджувати: це — оригінал. Ні більше, ні менше.
Енн безпорадно зітхнула. — Натан, але це ж чудово. Це означає, що наша копія не була підробленим пророцтвом. Не можна ж так турбуватися, що ти не можеш згадати порожні місця. Вони не містять нічого, вони порожні. Там немає нічого, щоб запам'ятовувати.
— У копії, яка була у Палаці, не було ніяких чистих місць.
Енн мигнула, пригадуючи. — Ні, не було. Я це добре пам'ятаю. — Вона тепло посміхнулася пророку. — Але подивися, якщо ти знаєш її зміст і впізнав його з нашої копії, це може означати, що той, хто робив цю копію, просто писав текст, опускаючи всі ці безглузді чисті місця, залишені пророком-автором. Ймовірно, автор залишав пропуски на випадок, якщо в нього з'являться подальші видіння і доведеться щось додати до того, що він вже записав. Але цього не сталося, і прогалини залишилися незаповненими.
— Але в нашій копії сторінок було більше. Я це знаю.
— Тоді я не можу встежити за твоїми міркуваннями.
На цей раз Натан розвів руками. — Енн, хіба ти не бачиш? Ось, подивись. — Він повернув книгу в її бік. — Подивися ось на цю гілку передостаннього пророцтва. Воно займає одну сторінку, а потім наступні шість чистих. Ти можеш згадати хоч одну гілку пророцтва в нашій копії Книги Глендхілла по Теорії Відхилення, яке займало б всього одну-єдину сторінку? Жодне з них не було таким коротким, вони були занадто складні для цього. Ти знаєш, що це пророцтво займало більше місця, і я теж це знаю. Так звідки взялися ці чисті сторінки? Їх зміст не тільки відсутній в книзі, він відсутній також і в моїй пам'яті. І якщо ти не можеш процитувати ту частину пророцтва, яка, як тобі відомо, була там, значить, воно пропало і з твоєї пам'яті теж.
— Натан, це не тільки… Це значить… Не бачу як… — бурмотіла Енн в розгубленості.
— Ось, — сказав він, вихоплюючи з-за себе ще одну книгу. — Незмінні Витоки. Ти повинна пам'ятати її.
Енн шанобливо взяла книгу з його рук. — О, Натан, звичайно, я її пам'ятаю. Хто може забути її, таку коротку, але таку незвичайну.
Незмінні Витоки було надзвичайно рідкісним пророцтвом, написаним у формі закінченого переказу, а Енн дуже любила перекази. Вона мала слабкість до романів, хоча не дозволяла цього іншим. А раз вже ця романтична історія фактично була пророцтвом, вона просто була зобов'язана знати його.
Відкриваючи обкладинку маленької книги вона посміхалася.
Сторінки були чистими.
Всі.
— Скажи мені, — наказав Натан спокійним, глибоким голосом Рала. — Про що була ця книга?
Енн відкрила рот, але не змогла вимовити ні слова.
— Ну, тоді згадай, — продовжував Натан тим же спокійним голосом, від твердості якого, здавалося, камені могли розсипатися на порох, — хоч одну стрічку з твоєї улюбленої книги. Хоч якусь: — першу, останню, з середини.
Її пам'ять була немов абсолютно чистий аркуш.
Вона втупилася в гострі, пильні очі Натана, він ближче нахилився до неї. — Скажи мені хоч щось, хоч єдиний образ з цієї книги.
— Натан, — нарешті зуміла прошепотіти вона, її очі були широко розкриті, — ти часто забирав цю книгу в свої покої. Ти знаєш її краще за мене. Що ти пам'ятаєш про Незмінні Витоки?
— Ні… єдиного… слова.
12
Енн сковтнула. — Натан, як можемо ми обидва зовсім не пам'ятати улюблену книгу? І як те, чого ми не можемо згадати, пов'язане з чистими сторінками?
— Дуже добре запитання.
Раптово її обпік здогад. — Заклинання. Можливо, все через те, що книги були під впливом заклинання.
Натан скривився. — Що?
— На багато книг накладають заклинання, щоб захистити інформацію. Я не стикалася з цим у відношенні книг-пророцтв, але це звичайна практика для магічних книг. Це місце створене, щоб використовувати його як схованку. Можливо, це зроблено і для захисту інформації, що міститься в книгах.
Це заклинання могло активізуватися, коли чарівник, що володіє необхідною силою, відкрив сховище. Заклинання такого роду іноді можуть бути налаштовані навіть на певну людину. Звичайний метод захисту від непосвячених — заклинання стирає з їхньої пам'яті все, що вони можуть прочитати в заборонених книгах. Сторонній, навіть якщо і прочитає щось з неї, негайно забуде все прочитане. Заклинання зітре прочитаний текст з його пам'яті.
Натан не відповів, але його похмурий вигляд трохи пом'якшав, поки він обмірковував її ідею. Судячи з виразу його обличчя, він сумнівався в правильності цієї теорії, але, очевидно, не хотів відразу відкидати таку можливість, тому що збирався сказати ще щось дуже важливе.
Він рішуче вказав пальцем на невелику купку книг, що лежали окремо. — Ці книги, — вагомо вимовив він упівголоса, — в основному присвячені Річарду. Більшості з них я раніше не бачив. Мене дуже турбує, що саме вони були так надійно заховані і в них найбільше порожніх сторінок.
Вже одне те, що так багато книг пророцтв, згадуючих Річарда, були відсутні в Палаці Пророків, викликало тривогу. Протягом п'ятисот років вона збирала по всьому світу будь-які книги, які можна було знайти, і які містили яку-небудь, саму незначну замітку, пов'язану з Річардом.