Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг, стр. 135

Річард завагався, уповільнивши хід. У цій дивній блискучій кімнаті його шкіру почало досить сильно поколювати, наче на неї потрапило безліч ниток павутини. Ніккі ж відкинула голову, ніби щось ударило її в обличчя. Він знав, що їх відчуття були попередженням про присутність в приміщенні сильного і дуже небезпечного магічного щита.

Тонкі поліровані колони з каменю з вкрапленнями золота стояли по боках відкритого виходу в протилежній стіні, підтримуючи перекриття. Прохід між стовпами, складений з простих квадратних каменів, виявився вищим, ніж спочатку здалося Річарду. Інший кінець проходу приховувала темрява. Для звичайного залу, прихованого в надрах гори, цей вхід виглядав занадто складним і значним.

Річард дуже сподівався, що правильно розумів причину цього.

Коли вони перетнули зал і наблизилися до проходу, стовпи почали випускати слабкий червонуватий жар. Повітря навколо них неспокійно задзижчало.

Волосся Ніккі піднялися навколо голови, наче вона вся наповнилася електрикою. Вона схопила руку Річарда, утримуючи його.

— Це — щит.

— Я знаю, — відповів Річард і повільно повів її за собою, міцно стиснувши руку.

— Річард, це неможливо. Це — не звичайний щит, тут використана не тільки Магія Прирости. У нього додана Магія Збитку. Такі щити смертельно небезпечні, особливо цей.

Він озирнувся на двері, через які вони увійшли, і побачив, що згусток тіні з'явився з проходу. — Знаю. Я вже проходив такі раніше.

Він дуже сподівався, що правий, і що цей щит схожий на ті, з якими він мав справу раніше. Йому потрібен був такий щит, який охороняв найбільш закриті приміщення Башти. Якщо цей щит виявиться менш потужним, ніж потрібно, або навпаки, виявиться більш потужним і не пропустить їх — значить, у них великі неприємності.

Єдиний вихід із залу, де вони перебували, перекривав Звір. Не залишилося нічого іншого, окрім як пройти вперед, крізь щит.

— Пішли. Швидше.

Груди Ніккі важко піднімалася, поки вона з усіх сил намагалася заспокоїти дихання. — Річард, ми не зможемо пройти там. Цей щит здатний відразу відокремити плоть від кісток.

— Кажу ж, я вже робив це колись. Ти володієш Магією Збитку, значить у тебе теж є шанс обминути його. — Він побіг до проходу. — Крім того, навіть якщо ми не підемо туди, то все одно загинемо. Так що це — наш єдиний шанс.

Приречено загарчавши, наче здаючись, вона побігла за ним через зливу різнокольорових іскор, що відкидалися скляними мозаїками на стінах. — Ти просто зобов'язаний виявитися правим.

Він схопив її за руку і міцно стиснув, на всякий випадок, якщо для проходу через цей щит необхідно було народитися з даром Магії Збитку. Адже у Ніккі цей дар не був природженим — їй його перелили. Він не так багато знав про магію, але з того, що дізнався, зрозумів, що між вродженим даром і набутим існує досить велика різниця. Раніше він допомагав проходити через щити людям, зовсім не володіючим даром, тому припускав, що, тримаючи її, володіючу певними здібностями, за руку, зможе провести її і тут. Якщо, звичайно, пройде сам.

Повітря навколо них перетворився на густий темно-червоний туман. Не зупиняючись, він забрав вправо у дверний отвір, тягнучи за собою Ніккі.

Раптово навалився тягар, який, здавалося, здатний розчавити їх. Ніккі задихалася.

Річард повинен був докладати колосальних зусиль, щоб долати вагу і рухатися вперед. Коли вони зробили крок у прохід, обрамлений кам'яними колонами, що перетиналии площину стіни, їх обдало нестерпним жаром, обпалюючи тіло. Жар був таким, що на мить Річарду здалося, що він зробив фатальну помилку, що Ніккі була права, і вони ось-ось згорять.

І в той момент, коли він здригнувся від раптовогї спеки, його ніби щось проштовхнуло далі через дверний проріз. Він з подивом виявив, що не тільки живий і здоровий, але і знаходиться з іншого боку щита. Озирнувшись, вони виявили, що знаходяться в коридорі, складеному з необроблених кам'яних блоків, однак виявилося, що це полірований камінь з сріблястою поверхнею, яка злегка мерехтіла у світлі їх лампи.

Поглянувши назад, він побачив клубок тіней, який знаходився вже біля входу в їх притулок. Все ще тримаючи Ніккі за руку, Річард повів її далі по іскристому проходу.

Він був занадто виснажений, щоб бігти.

— Тут ми або виживемо, або загинемо, — сказав він їй, намагаючись віддихатися.

54

Тінь з глухим гуркотом врізалася в дверний проріз; Річарду навіть здалося, що вона зараз рознесе не тільки проріз, але й стіну. Але те, що хвилину тому було зв'язаною докупи туманною формою, раптово розкололося на шматки, немов склянка, що впала на гранітну плиту, і розлетілося на безліч темних осколків. Болісні крики луною рознеслися і обірвалися під кам'яними склепіннями, немов осліплюючий спалах світла в темно-червоних сутінках. Чорні обривки тіней, крутячись, розлетілися по кімнаті, наповненій іскристим мерехтінням скляних мозаїк. Немов комета, що вибухнула, темні згустки змішалися з відблисками світла, і канули в небуття.

Раптово стало дуже тихо, було чути тільки тяжке дихання Річарда і Ніккі.

Звір пішов. У всякому разі, поки.

Річард випустив руку Ніккі, вони важко плюхнулися на підлогу і відкинулися на спину до стіни, що переливалася сріблом. Обидва задихалися.

— Ти шукав один з таких щитів, так? — Запитала Ніккі, коли вже досить віддихалась, щоб говорити.

Річард кивнув.

— Ні Зедд, ні Натан, ні Енн, не могли зробити нічого, щоб зупинити Звіра. Твій удар, принаймні, мав нехай і невеликий, але ефект. Ось я і подумав, що в Башті можна знайти щось, здатне протистояти йому. Нехай не постійно, нехай хоча б тільки на цей раз.

— Я подумав, що чарівники того часу, коли будувався Замок, могли стикатися з чим-небудь подібним — в кінці кінців, опис Звіра Джеган знайшов в старих книгах. Тому й припустив, що будівельники Замку повинні були брати до уваги можливість такого нападу.

— Потрібна деяка частина Магії Збитку, щоб пройти через такий щити. Але, оскільки вороги теж володіли Магією Збитку, я подумав, що творці щитів повинні були враховувати природу того, що спробує пройти через них. Можливо, таким чином вони намагалися передбачити рівень потенційної загрози. А можливо, коли ми проходили через щити, вони зібрали інформацію не тільки про нашу природу, але і про природу Звіра, щоб більш сильні щити змогли, в кінцевому рахунку, зупинити його.

Ніккі, прибираючи зі спітнілого лиця прилиплі біляві пасма волосся, обдумала його слова.

— Зараз ми мало що знаємо про чарівників давнини. Але, думаю, в твоїх словах є певний сенс. У давнину така загроза була більш ніж реальною. — Вона зрушила брови, обдумуючи нову ідею. — Можливо, такі щити зможуть захистити тебе і в майбутньому.

— Безсумнівно, — відповів він, — якщо я вирішу жити тут, як кріт.

Вона озирнулась. — А ти знаєш, де ми знаходимося?

— Ні, — знесилено зітхнув він. — Думаю, потрібно це з'ясувати.

Вони насилу піднялися на ноги і побрели далі по проходу, який привів їх до невеличкої кімнати із стінами, складеними з кам'яних блоків. Колись ці стіни були поштукатурені, але тепер штукатурка місцями обсипалася. Кімната була не більше п'ятнадцяти кроків у довжину, і приблизно такої ж ширини, по лівій стіні у всю її довжину тяглися книжкові полиці.

Хоча тут і знаходилися книги, це не було схоже на бібліотеку, яких в Башті було безліч. З одного боку, приміщення було занадто маленьким для цієї мети. З іншого боку, його не можна було назвати ні витонченим, ні навіть затишним, до нього швидше підійшло б визначення «прагматичне». Крім полиць, тут був лише досить широкий стіл, що стояв у протилежному кінці приміщення, де теж були двері, що вели кудись. Поруч зі столом стояв табурет, на столі була приготована товста свічка. Прохід в далекій стіні був дуже схожий на той, через який вони увійшли.

Заглянувши в інший прохід, Річард побачив точно такі ж мерехтливі стіни і ще один щит, який виглядав точно таким же, як і той, який вони минули. На відміну від інших приміщень Башти, в цю кімнату неможливо було увійти ніяким іншим шляхом, крім як через потужні щити. Існувало тільки два способи потрапити сюди.