Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія, стр. 83

В його ногу тикнулася Бетті і забекала.

— Ви вже готові? — Покликала з пагорба Дженнсен. — Вони вже скоро будуть. Ви що, не чули свисту Кари?

— Чули, — відповіла Келен. — Зараз будемо.

Обернувшись, вона знову посміхнулася і подивилася на нього.

— Ну, лорд Рал, ти-то точно трохи змінився з тих пір, як я тебе зустріла. — Вона підтягла ремінь перев'язі на його грудях. — Але виглядаєш так само, як і тоді. Твої очі все ті ж. — Вона провела рукою по його волоссю і посміхнулася. — Я не бачу в них болю від дару.

— Біль пройшла після поцілунку, але може повернутися.

— Ну, якщо повернеться, скажи мені, і я подивлюся, що можна зробити, — сказала Келен інтимним шепотом.

Річард запустив пальці в її волосся і подивився в очі. Потім він обійняв дружину за талію, і вони разом пішли до схилу під покровом гігантських дерев. З-за стовбурів сосен вони бачили, як біжить з пагорба Дженнсен, перестрибуючи з каменя на камінь. Вона зустрілася з ними.

— Я побачила їх, — задихаючись, промовила вона. — Я бачила їх на дальньому схилі. Вони скоро вже будуть тут. — Дівчина посміхнулася. — Я бачила Тома, він йде попереду.

Дженнсен оглянула їх удвох, потім Келен в сукні Матері-Сповідниці і Річарда в військовому одязі чарівника. На її обличчі відбилося захоплення.

— Ух ти! — Вигукнула вона. — Цей одяг. — Вона оглянула Річарда з ніг до голови. — Ви обидва виглядаєте, як правителі світу.

— Ну, сподіваємося, люди Оуена подумають так само, — відповів Річард.

Кара відкинула гілку, пробираючись через зарості. Знову одягнувшись в наряд з червоної шкіри, вона виглядала так само жахаюче чарівно, як в той раз, коли Річард вперше побачив її в Народному Палаці.

— Лорд Рал якось зізнався мені, що має намір стати володарем світу, — сказала Кара, почувши вигук Дженнсен.

— Хіба? — Здивувалася Дженнсен.

— Тоді я ще не знав, як це важко, — зітхнув Річард.

— Якби ти слухав більше мене і Мати-Сповідницю, все було б простіше, — порадила Кара.

Річард не звернув уваги на єхидний тон Кари.

— Ви все зробили? Я хочу бути там з Келен до того, як прийдуть Том з людьми.

Кара кивнула і почала збирати деталі для арбалетів, які вони вже встигли зробити. Річард поклав долоню на плече Дженнсен.

— Прив'яжи Бетті міцніше, щоб вона залишалася тут. Добре?

— Я догляну за нею, — сказала Дженнсен, крутячи локони рудого волосся. — Обіцяю, що вона вам не завадить. Було очевидно, як їй хотілося побачити Тома.

— Ти чудово виглядаєш, — запевнив її Річард. Його посмішка викликала відповідну.

Бетті нетерпляче завиляла хвостом, маючи намір йти разом з ними.

— Пішли, побудеш трохи тут, — сказала Дженнсен своїй подружці.

Дівчина схопила мотузку Бетті, а Річард і Келен, йдучи близько один до одного, пішли на відкриту площадку. Похмурі темні хмари пливли над горами. Дивлячись на засніжені вершини гір, Річард подумав, що вони начебто опинилися на вершині світу.

Вітер стихав біля землі, дерева не гойдалися, і хмари над ними здавалися живими. Сонце на секунду з'явилося і вирізнило плями снігу на землі. Річард подумав, що сьогодні вони навряд чи ще його побачать.

Страж чекав їх на стежці, невідривно дивлячись у бік Стовпів Творіння. Коли вони підійшли до нього, Річард оглянув небо, але помітив тільки невеликих птахів вдалині — мухоловок і горобців. Річард відмітив, що вони так і не бачили чорнокрилих хижаків з того дня, як повернули на давню стежку.

У перший день вони будували укриття, ледве встигнувши до сутінків. На наступний день Річард розчистив сніг навколо статуї і з неї.

Він знайшов ще написи.

Він уже дещо знав про ту людину, чию статую поставили на перевалі. Порив вітру приніс ще снігу, який сховав давно вибитий напис.

— Вони будуть слухати, Річард. — Келен поклала руку йому на спину. — Вони послухають тебе.

З кожним подихом він відчував біль у грудях. Вона стала ще сильнішою.

— Тим краще. Або мені ніколи не отримати протиотрути.

Лорд Рал знав, що не зможе зробити це наодинці. Навіть знаючи як поводитися зі своїм даром, він не міг помахом руки вигнати Імперський Орден з Бандакара. Таке не під силу нікому. Магія, якщо навіть правильно використовується, — всього лише інструмент, як його меч, за допомогою якого можна досягти мети.

Магія — це не те, що врятує його. Магія — не ліки. Якщо він хоче добитися успіху, йому доведеться використовувати голову.

Річард тепер не знав, чи може ще покладатися на магію Меча Істини. Не знав він також і того, як довго ще дар буде вбивати його. Часом йому здавалося, що отрута і дар затіяли перегони, хто швидше його прикінчить.

Річард повів Келен наверх, на невеликий виступ скелі над перевалом, де він хотів усіх дочекатися. Звідси було видно Бандакар. Зліва Річард помітив Тома на чолі групи людей, що йшли по стежці до них.

Юнак підняв голову і побачив Річарда і Келен. Він помітив, як вони одягнені і де стоять, і вклонився, тільки потім усвідомивши, що це було не дуже слушно. Через просвіти в деревах Річард побачив, що люди підняли голови слідом за Томом.

Річард трохи витягнув меч з піхов. Над його головою зібралися темні хмари, неначе спостерігаючи за стежкою.

Стоячи над невідомою землею, у невідомій імперії, Річард взяв руку Келен в свою.

Рука в руці вони мовчки чекали часу, коли зміниться природа світу або прийде кінець його життя.

40

Коли люди на чолі з Томом наблизилися, Річард відзначив, що їх набагато менше, ніж обіцяв Оуен. Мнучи кінчиками пальців брови, Річард зробив крок вперед з плато, на якому вони стояли з Келен.

— Щось не так? — Насупилася вона.

— Я сумніваюся, чи призвели вони хоча б п'ятдесят чоловік.

Келен підняла руку, її голос звучав заспокійливо.

— Але це більше, ніж у нас було.

До них підійшла Кара. Вона встала зліва від Річарда. Зустрівши її похмурий погляд, він здивувався тому, що вона завжди виглядає так, як ніби очікує найгіршого.

Том з'явився на скелі, за ним інші чоловіки. По обличчю д'харіанця тік піт після довгого сходження, але він посміхнувся, коли помітив вибіглу їм назустріч Дженнсен. Дівчина швидко посміхнулася у відповідь і встала в тіні статуї.

Коли люди побачили Річарда в чорній туніці з перехрещеними золотими смугами, опоясаного широким шкіряним ременем, в чорних штанях і чоботях, при виблискуючих піхвах і срібних наручах, на яких були вибиті давні символи, — вони втратили всю свою рішучість.

— Ходімо, — підбадьорив їх Том, виводячи усіх на плоску площадку перед Річардом і Келен.

Оуен зашепотів людям, що треба робити так, як скаже Том. Ті неохоче зарухалися, не бажаючи наближатися до Річарда на близьку відстань.

Коли люди зібралися навколо, вперед вийшла Кара і показала рукою на Річарда.

— Лорд Рал, Шукач Істини і власник Меча Істини, несучий смерть, Повелитель Імперії Д'Хара і чоловік Матері-Сповідниці, — виразно вимовила вона, і її слова рознеслися в повислій тиші.

Після представлення Кари люди ще більше притихли і насторожилися. Подивившись на Річарда і Келен, а потім глянувши в блакитні очі Морд-Сіт, вони впали на коліна перед ними.

Кара теж стала на коліна перед Річардом і Келен. Слідом за нею те ж саме зробив Том. Обидва схилилися і торкнулися лобами землі.

У тиші люди чекали, невпевнені в тому, що вони вчинили так, як від них очікували.

— «Магістр Рал веде нас», — вимовила Кара голосно і чітко, щоб усі її почули. Вона зупинилася.

Том обернувся через плече на світловолосих чоловіків. Юнак нахмурився, і вони зрозуміли, що треба було повторити слова Кари. Люди опустилися на обидва коліна і торкнулися лобами холодного граніту, наслідуючи Карі і Тому.

— «Магістр Рал веде нас», — знову почала Кара, не відриваючи лоба від землі.

На цей раз всі повторили за нею.

— «Магістр Рал веде нас», — єдиним хором виголосили вони.